Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" липня 2010 р. Справа № 16/190-09
вх. № 9410/5-16
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, довіреність від 16.04.2010 р.;
відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 15.01.2010 р.; ОСОБА_3 - особисто;
розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, с. Феськи
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків
про стягнення 182180,35 грн.
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень, прийнятих судом до розгляду, просить стягнути з відповідача 5678,10 грн. - заборгованості за поставлену по накладній № М-00003709 від 06.10.09 р. продукцію, 20 668,28 грн. пені за порушення строків здійснення розрахунків, 384,49 грн. інфляційних та 28,31 грн. 1 % річних та судові витрати. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач зобов'язання за договором поставки продукції №М-456 від 05.10.2009 р. виконав не належним чином, прийняв поставлену молочну продукцію на суму 5678,10 грн., однак не сплатив її.
24.06.2010 р. представник відповідача надав відзив на заяву про зміну позовних вимог в якому вказує, що продукція поставлена за видатковою накладною № М-00003709 від 06.10.2009р. не стосується договору №14-456, оскільки у видатковій накладній зазначено, що підставою поставки є договір №М-0000456, такий договір суду наданий не був. Враховуючи, що видаткова накладна № М-00003709 від 06.10.2009р. не стосується договору №14-456, умови вказаного договору про пеню та 1 % річних, строк поставки не можуть бути застосовані до заборгованості за цією накладною. Також вказує, що договір №14-456, на який посилається позивач, є неукладеним, оскільки не містить таких істотних умов як предмет та ціна, також зазначає, що позивач не обмежив розмір пені, нарахованої до стягнення, подвійною обліковою ставкою НБУ.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі, надав заперечення на пояснення представника відповідача.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнає, надав пояснення щодо заперечень позивача.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
05.10.09 р. між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір поставки №М-456 (далі -Договір), у відповідності до умов п. 1.1. якого позивач протягом всього строку дії Договору зобов'язався поставляти у власність відповідача визначену договором продукцію, а відповідач зобов'язався прийняти цю продукцію та оплатити її вартість.
Згідно п. 1.2. Договору, продукція: молочна продукція.
У п. 3.2. та 3.3. Договору сторони узгодили, що передача та приймання продукції здійснюється на складі відповідача та оформлюється накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін. Датою поставки продукції є дата підписання уповноваженими представниками сторін накладних. Накладні на відпуск продукції оформлюється на кожну партію та є невід'ємною частиною Договору.
У п. 6.1. Договору сторони домовились, що загальна сума Договору визначається загальною сумою, поставленого за накладними товару. Вартість кожної партії продукції, що поставляється вказується у накладних.
Враховуючі, що сторони у п. 1.2. та п. 6.1. Договору домовились , що найменування молочної продукції та її вартість вказується у накладних, які є невід'ємною частиною Договору, суд відхиляє доводи відповідача, що спірний Договір є не містить таких істотних умов як предмет та ціну.
Відповідач не надав суду доказів наявності договору № 14-456, отже його посилання на договір № 14-456 безпідставне.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно до п. 6.4.2. Договору відповідач сплачує вартість кожної партії продукції протягом 14- днів з моменту її відвантаження.
Як вбачається з накладної №М-00003709 від 06.10.09 р., позивач передав, а відповідач прийняв продукцію (сир "Російський" 50% (КМЗ)) на суму 5678,10 грн., що підтверджується підписом відповідача у видатковій накладній.
Згідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено те, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до частини першої статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач не надав суду доказів сплати 5678,10 грн.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином відповідач є таким, що порушив грошове зобов'язання, оскільки не сплатив заборгованість в строк, визначений умовами договору.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Відповідно до п.8.3. Договору в разі прострочення розрахунків відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 2% за кожен день прострочки розрахунків.
Згідно ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися у т.ч. неустойкою.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Згідно з ч. 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п.1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналізуючи діюче законодавство суд приходить до висновку, що яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).
З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період.
Відповідно ч. 1 ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .
Згідно до ч. 1 ст. 32 Господарсько процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
За таких підстав, судом встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, а тому вимога позивача про стягнення 5678,10 грн. основної заборгованості, 28,31 грн. - 1 % річних та 384,49 грн. інфляційних є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі, суд частково задовольняє вимогу щодо стягнення 20668,28 грн. пені відповідно до п. 8.2. Договору в сумі 290,21 грн., яка обчислена у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у спірний період, оскільки ця сума і є тим граничним розміром відповідальності за прострочку платежу, який встановлений законом, в частині стягнення 20378,07 грн. штрафних санкцій відмовляє, як не обґрунтовано заявлених до стягнення.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 11, 525, 526, 546, 548, 551, 610, 611, 629, 712 Цивільного кодексу України, статтями 193, 199, 230, 231, 343 Господарського кодексу України та статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44 - 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_1, АДРЕСА_1 (відомості про розрахункові рахунки відкриті в банківських установах в матеріалах справи відсутні) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 ( код НОМЕР_2, юридична адреса: АДРЕСА_2; фактична адреса: АДРЕСА_3 ( у т.ч. р/р НОМЕР_3) - 5678,10 грн. основної заборгованості, 384,49 інфляційних, 28,31 - 1% річних, 290,21грн. пені, 63,81 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 20378,07 грн. пені - відмовити.
Суддя
Повний текст рішення складено та підписано 09.06.2010 р.