Постанова
Іменем України
17 травня 2022 року
м. Київ
справа № 520/8260/19
провадження № 61-7642св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -Київська районна адміністрація Одеської міської ради,
треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 березня 2020 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання наймачем житла та зобов'язання змінити договір найму житла.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, щоз червня 2006 року постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 , сплачуючи щомісячно усі необхідні платежі.
Жити за вказаною адресою позивач почала після запрошення ОСОБА_3 , з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Вказана квартира (фактично переобладнана з 1/4 невеликого будинку - колишній гуртожиток працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 ) була виділена в 1958 році батьку ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , який помер в 2005 році. В подальшому - в 2010 році ОСОБА_3 переоформив на себе право користування житлом. Представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 є переселенкою з м. Горлівки Донецької області в 2003-2004 роках. Познайомилась з ОСОБА_3 під час роботи на «Стальканаті», спочатку допомагала доглядати за його батьком, потім у червні 2006 року переїхала до нього та проживала з ним однією сім'єю до того моменту, коли в 2017 році ОСОБА_3 помер. Після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_1 залишилась жити в спірній квартирі, оскільки іншого житла у неї немає. При цьому позивач продовжує працювати та сплачувати всі необхідні житлово-комунальні послуги. Після звернення до Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо оформлення належним чином права користування житлом, ОСОБА_1 отримала відповідь, що у неї відсутні права на вказане житло.
Таким чином, просила:
- встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з червня 2006 року по дату смерті ОСОБА_3 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
- визнати ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Київську районну адміністрацію Одеської міської ради змінити договір найму квартири АДРЕСА_1 , змінивши померлого наймача ОСОБА_3 на нового наймача ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивач та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2006 року по 04 жовтня 2017 року, однак вказаний факт не має юридичних наслідків та не є підставою для укладення Київською районною адміністрацією Одеської міської ради з ОСОБА_1 договору найму житлового приміщення. За життя, будучи наймачем квартири, ОСОБА_3 не ставив питання щодо приватизації зазначеного житла та мав лише право користування ним. Ні ОСОБА_3 ні самим позивачем не було здійснено відповідних дій щодо її реєстрації в житловому приміщенні. Тобто, за період сумісного проживання як чоловіка та жінки з 2006 року і по 04 жовтня 2017 року ОСОБА_3 мав право зареєструвати у встановленому законом порядку ОСОБА_1 у квартирі, однак цих дій не здійснив.
Крім того, на день смерті ОСОБА_3 , квартира АДРЕСА_1 не належала йому на праві власності, а тому не входить до спадщини, а право користування цією квартирою також не передається у спадок. Відповідно до частини першої статті 58 ЖК України єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер, якого позивач не має.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, провадження у справі в частині позовних вимог про встановлення факту спільного проживання закрити відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, в іншій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 вересня 2019 року у справі № 642/2100/18-ц (провадження № 61-3080св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 523/5594/19 (провадження № 61-22616св19), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувані судові рішення в частині встановлення факту проживання однією сім'єю підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки судовим рішенням у справі № 521/2417/18 вже було встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 з 2006 року до 04 жовтня 2017 року.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що позивач проживала із ОСОБА_3 (який є батьком ОСОБА_2 ), як квартирант, та сплачувала йому кошти за житло. Вказує, що за життя батько не бажав ні реєструвати шлюб із позивачем, ні реєструвати її у квартирі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами установлено, що ОСОБА_3 , 1965 року народження, був наймачем квартири АДРЕСА_1 , де з 2006 року проживав разом з позивачем ОСОБА_1 однією сім'єю, що підтверджується матеріалами справи.
Після смерті ОСОБА_3 в 2017 році позивач ОСОБА_1 займалася його похованням та на теперішній час продовжує проживати в цій квартирі.
З 1958 року в квартирі АДРЕСА_1 проживали та були зареєстровані: ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_6 .
Уподальшому, в 1987 році увказаній квартирібув зареєстрований також їх син ОСОБА_3 , 1965 року народження, який після смерті батька в 2006 році переоформив на себе договір найму квартири.
На момент звернення до суду квартира АДРЕСА_1 відносилась до громадського житлового фонду.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Частиною першою статті 106 ЖК України визначено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Отже, обгрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за життя, будучи наймачем спірної квартири, ОСОБА_3 не ставив питання щодо приватизації зазначеного житла та мав лише право користування ним. Крім цього, суди встановили, що ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3 не було здійснено відповідних дій щодо реєстрації позивача у спірній квартирі.
Тобто, за період спільного проживання як чоловіка та жінки з 2006 року і по 04 жовтня 2017 року ОСОБА_3 мав змогу зареєструвати у встановленому законом порядку ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , однак не вчинив цих дій.
На день смерті ОСОБА_3 , квартира АДРЕСА_1 не належала йому на праві власності, а тому не входить до спадщини, а право користування цією квартирою також не передається у спадок.
Отже обгрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідно до частини першої статті 58 ЖК України підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер, якого ОСОБА_1 не має.
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що постановою Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у справі № 521/2417/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 з 2006 року по 04 жовтня 2017 року. Визнано за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на 1/2 частину банківського вкладу у сумі 15 000,00 грн, який знаходився в АТ АБ «ПІВДЕННИЙ» відповідно до договору банківського вкладу № 241368/2005, укладеного 14 вересня 2017 року між ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , і ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судовим рішенням у справі № 521/2417/18 вже встановлювався факт спільного проживання однією сім'єю позивача з ОСОБА_3 , починаючи з 2006 року і по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому у справі № 520/8260/19 суди необгрунтовано відмовили у задоволенні позову, хоча мали закрити провадження у справі.
Оскільки постановою Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року факт спільного проживання встановлювався з метою визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власностіна 1/2 частину банківського вкладу у сумі 15 000,00 грн, який був розміщений в АТ АБ «ПІВДЕННИЙ», тому суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність закриття провадження у справі в частині встановлення факту спільного проживання для визнання позивача наймачем квартири.
Отже факт спільного проживання є встановленим і не підлягає доказуванню, однак цей факт встановлено з метою визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власностіна 1/2 частину майна, придбаного нею сумісно з ОСОБА_3 в період цього спільного проживання, в даному випадку банківського вкладу у сумі 15 000,00 грн, який знаходився в АТ АБ «ПІВДЕННИЙ». Оскільки квартира АДРЕСА_1 , не була придбана ні в період спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , ні ним особисто, а тому у ОСОБА_1 не виникло право користування цією квартирою.
Відповідно до статті 315 ЦПК України розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення проводиться з метою встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, тому обгрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки у неї не виникло право користування квартирою АДРЕСА_1 , а тому встановлення юридичного факту в даному випадку не тягне за собою ніяких юридичних наслідків.
У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 вересня 2019 року у справі № 642/2100/18-ц (провадження № 61-3080св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 523/5594/19 (провадження № 61-22616св19), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 642/2100/18-ц (провадження № 61-3080св19) Верховний Суд зазначив, що суди дійшли правильного висновку про те, що позивачка вселилася та проживає у спірній житловій кімнаті з 1994 року, як дружина померлого наймача - ОСОБА_3 , шлюб з яким не розірвано, а тому відповідно до положень статті 106 ЖК Української РСР вправі вимагати визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.
У вказаній справі № 642/2100/18-ц було установлено, що позивач вселилася та проживає у спірній житловій кімнаті, як дружина померлого наймача, в той час, як у справі № 520/8260/19 позивач не була дружиною наймача квартири, і за життя наймач квартири не вчиняв дій щодо реєстрації ОСОБА_1 у квартирі чи реєстрації шлюбу з нею. Отже обставини у вказаних справах є різними.
У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 523/5594/19 (провадження № 61-22616св19) позов стосується визнання незаконними рішення комісії ПАТ «Одесагаз» з розгляду актів про порушення та акта-розрахунку ПАТ «Одесагаз». У касаційному порядку оскаржувалися судові рішення про відмову у відкритті провадження у справі.
У постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) позов був пред'явлений прокурором про часткове визнання недійсним та скасування рішення, визнання права постійного користування земельною ділянкою.
Суд касаційної інстанції не приймає посилання позивача на постанови Верховного Суду у справах № 523/5594/19 та № 924/1473/15, оскільки у цих справах встановлено різні фактичні обставини.
Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення,а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук