Постанова
Іменем України
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 703/856/20
провадження № 61-17962св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,
відповідач третя особа - - ОСОБА_2 , Костянтинівська сільська рада Смілянського району Черкаської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року в складі судді Прилуцького В. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 .
Спадщину прийняли позивач та відповідач у справі, подавши відповідні заяви до Смілянської державної нотаріальної контори.
Після цього позивач дізнався, що його батьком 29 вересня 2016 року було складено заповіт на ім'я ОСОБА_2 , посвідчений 29 вересня 2016 року секретарем Костянтинівської сільської ради, Смілянського району, Черкаської області.
Позивач постійно проживав разом з ОСОБА_3 та останній жодного разу не виявляв бажання заповісти все своє майно певній особі.
Вважає, що батько не міг скласти заповіт, а підпис на цьому документі не належить спадкодавцю, що є підставою для визнання заповіту недійсним.
ОСОБА_1 просив визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 29 вересня 2016 року, посвідчений секретарем виконкому Костянтинівської сільської ради Смілянського району від 29 вересня 2016 року.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи сільську раду Смілянського району Черкаської області.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правомірно ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним, оскільки позивачем не доведено, що спірний заповіт був складений (підписаний) не ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки судами було допущено порушення пункту 3 частини другої статті 411 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки судами безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування оригіналу оспорюваного заповіту з метою проведення експертизи на предмет того, чи спірний заповіт підписаний саме заповідачем ОСОБА_3 .
Позиції інших учасників
У січні 2022 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на безпідставність її доводів. Відповідач зазначала про законність оскаржуваних рішень, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим 13 січня 2017 року виконавчим комітетом Костянтинівської сільської ради, Смілянського району, Черкаської області.
29 вересня 2016 року ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений секретарем Костянтинівської сільської ради, Смілянського району, Черкаської області, зареєстрований в реєстрі за № 150, за яким ОСОБА_1 заповів усе належне йому майно ОСОБА_2 .
У заповіті зазначено, що він записаний та посвідчений секретарем виконкому Костянтинівської сільської ради, Смілянського району, Черкаської області Чмут Т. І. зі слів ОСОБА_3 , яким до підписання був прочитаний уголос та власноручно ним підписаний у присутності секретаря сільської ради. Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено, про що зазначено в тексті заповіту. Заповіт складено у двох примірниках, один з яких зберігається у справах Костянтинівської сільської ради, а інший - виданий заповідачу.
Заповіт зареєстровано у Спадковому реєстрі 08 листопада 2016 року реєстратором - Черкаська філія державного підприємства «Національні інформаційні системи», що підтверджується Інформаційною довідкою зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 04 лютого 2017 року.
Із копії спадкової справи № 52/2017, заведеної Смілянською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , видно, що із заявами про прийняття спадщини звернулись: син - позивач ОСОБА_1 та дочка - відповідач ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 ЦК України).
Заповіт є правочином.
Статтею 1247 ЦК України визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.
У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Судами установлено та не заперечується позивачем у касаційній скарзі, що останній як на підставу своїх позовних вимог посилався на ту обставину, що заповідач ОСОБА_3 не підписував оспорюваний заповіт і тому цей заповіт не відповідає його волевиявленню.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).
Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного заповіту недійсним.
Позивачем при розгляді справи не надано до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що заповіт, складений 29 вересня 2016 року ОСОБА_3 підписаний не ним особисто.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку із його необґрунтованістю.
Доводи касаційної скарги щодо безпідставної відмови у витребуванні доказів, а саме, оригіналу заповіту, не заслуговують на увагу, враховуючи таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 1 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Вищезазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
23 квітня 2021 року позивачем подано до суду клопотання про витребування із Смілянської державної нотаріальної контори оригіналу або завіреної копії оспорюваного заповіту. Вказане клопотання ухвалою суду від 18 травня 2021 року залишено без задоволення.
У частинах другій, третій статті 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
За частиною першою статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Клопотання про витребування доказів позивачем було подано з пропуском строку встановленого частиною другою статті 83 ЦПК України.
У цьому клопотанні позивачем або його представником (адвокатом) не обґрунтовано неможливість його подання у встановлений строк (разом із позовною заявою) з причин, що не залежали від нього, як це визначено у частині четвертій статті 83 ЦПК України.
Тому суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правомірного висновку щодо відсутності підстав для його задоволення.
Отже, судами правильно відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, оскільки воно подане без дотримання вимог статті 83 ЦПК України.
Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв'язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Судами повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук