Справа № 203/5462/21
Провадження № 2/0203/571/2022
22.03.2022 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Єдаменко С.В.,
при секретарі - Медведєвій А.В.,
за участю позивачки - ОСОБА_1
представника відповідача - Кучеренко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу -
встановив:
14 грудня 2021 року позивачка звернулась до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Свої позовні вимог обґрунтовувала тим, що прийнята на посаду головного спеціаліста організаційно-інформаційного відділу у відповідача з 01 лютого 2002 року, а з 01 серпня 2017 року переведена на посаду начальника відділу інформаційного забезпечення. 09 грудня 2021 року вона вийшла на роботу та дізналась про своє відсторонення від роботи з підстав того, що вона не надала документів на підтвердження щеплення від «COVID-19». Вказані дії роботодавця позивачка вважає незаконними, оскільки вважає їх дискримінацією, що порушує ст. 24 Конституції України та ст. 21 Кодексу законів про працю України, порушенням гарантованого ст. 43 Конституції України права на працю, втручанням в особисте та сімейне життя, недопустимість чого визначена ст. 28 Конституції України. Свої заперечення проти примусової вакцинації позивачка обґрунтовувала ст. 28 Конституції України, згідно якої жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Вважає, що відповідач незаконно обмежив її права працівника на працю та отримання за неї винагороди шляхом відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, оскільки в неї відсутнє зобов'язання перед відповідачем про необхідність щеплення від вказаної хвороби і не передбачено повноважень на відсторонення її від роботи з підстави відсутності вказаного щеплення, вказувала, що вона не була попереджена про зміну істотних умов праці за два місяці, що є порушенням ст. 492 Кодексу законів про працю України. Вважає, що примусова вакцинація є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Загальної декларації прав людини, вимог ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 43 Основ законодавства про охорону здоров'я України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Окремо зауважувала, що її відсторонення відбулось на порушення порядку, визначеного ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення». Додатково посилалась на практику Європейського Суду з прав людини у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13). Окремо позивачка наполягала на незаконності наказу МОЗ України від 04. 10. 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв, та організацій працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням». У зв'язку з викладеним, позивачка просила визнати протиправними дії відповідача щодо відсторонення її від роботи та скасувати відповідний наказ, стягнути з відповідача середню заробітну плату за вимушений прогул з 09 грудня 2021 року та по день фактичного поновлення (а.с. а.с. 1 - 19).
Ухвалою судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків та сплати судового збору (а.с. а.с. 38 - 39).
22 грудня 2021 року від позивачка надійшла квитанція про сплату судового збору (а.с. а.с. 42 - 44).
Одночасно позивачкою була подана уточнена позовна заява, в якій викладені аналогічні підстави позову, що й у первісний позовній заяві. Позивачкою уточнені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: вона просила стягнути 6 557 грн. 04 коп., також позивачка просила стягнути з відповідача судові витрати по справі (а.с. а.с. 45 - 64).
Ухвалою судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 грудня 2021 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. а.с. 65 - 66).
13 січня 2022 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач проти задоволення позову заперечував, вказував, що Згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01 листопада 2021 року №2393 затверджено Зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, відповідно до яких перелік професій доповнено професіями працівників установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів. Листом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 12.11.2021 №2619-09-1 доведено до відома робочих органів Фонду та попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати працівників, які не щепляться від COVID-19 до 09 грудня 2021 року. Про необхідність надання до 08 грудня 2021 року документів про отримання повного курсу вакцинації або однієї дози вакцини від COVID-19 або в разі наявності медичних протипоказань до вакцинації- довідки за формою №028-1/о, позивач була повідомлена 06 грудня 2021 року. При цьому посилання позивача на ст. 49-2 КЗпП України щодо попередження працівника не пізніше ніж за два місяці щодо істотної зміни умов праці відповідач вважає безпідставним, оскільки норма даної статті стосується «вивільнення працівника» із виробничого процесу тобто припинення з ним трудового договору з підстав пе6редбачених ч. 1 статті 40 КзПП України та не стосується інших підстав припинення трудового договору. Таким чином, враховуючи, що посада позивача входить до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, в тому числі від COVID-19, з огляду на те, що позивачу було відомо про необхідність надання медичних довідок, між тим медичних документів позивачем надано не було, вважає, що відсторонення позивача від роботи було здійснено правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства, відтак просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.(а. с. а. с. 68 -76).
17 січня 2022 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву в якому позивач зазначила, що постановою КМУ від 03 березня 2020 року №185 «Про затвердження критеріїв діяльності надавачів соціальних послуг» встановлені загальні та спеціальні критерії діяльності надавачів соціальних послуг, проте зазначеним вимогам діяльність Фонду соціального страхування України не відповідає. Вважає, що Фонд соціального страхування України не належить до надавачів соціальних послуг у розумінні Закону України «Про соціальні послуги», відтак позивач не відноситься до працівників установ і закладів, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, тому просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 84 - 86).
19 січня 2022 року відповідач через канцелярію суду подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що згідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» одним з основних завдань Фонду соціального страхування України є надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, а згідно до п. 1 частини 2 статті 10 Закону Фонд зобов'язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, відтак відповідач вважає, що позивач дійшов помилкового висновку, що органи Фонду не надають соціальні послуги, тому вважає, що дії Управління з відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 09 грудня 2021 року через відсутність підтверджень про щеплення від COVID-19 або медичних протипоказань до вакцинації на строк до усунення причин, що зумовили відсторонення, правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства. (а.с. 97-99).
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позові.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених в відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні допитаний під присягою в якості свідка головний спеціаліст відділу по роботі з персоналом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ОСОБА_3 пояснила, що Наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області №629-Од від 03 грудня 2021 року працівники управління були повідомлені про необхідність надання документів на підтвердження отримання повного курсу вакцинації або однієї дози вакцини від COVID-19 або в разі наявності медичних протипоказань до вакцинації- довідки за формою №028-1/о та попереджені про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року тих працівників, які не надали запитувані документи до 08 грудня 2021 року. Після чого, були виявлені працівники, що мали сертифікати щеплення від COVID-19 та ті, хто такого сертифікату не надав. 09 грудня 2021 року працівники управління, які не надали сертифікати про обов'язкове щеплення були запрошені до відділу по роботі з персоналом де додатково було з'ясовано про наявність або відсутність сертифікату та причин відсутності щеплення, після чого повідомлено про відсторонення від виконання повноважень до усунення причин, що зумовили відсторонення.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що сторони перебувають у трудових відносинах. Позивачка працює на посаді начальника відділу інформаційного забезпечення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області з 01 серпня 2017 року, що підтверджується записом № 17 в її трудовій книжці, копією наказу від 278.07.2017 (а.с. а.с. 26, 33).
03 грудня 2021 року відповідачем було видано наказ № 629-ОД «Про обов'язкову вакцинацію працівників управління виконавчої дирекції Фонду», яким працівників в строк до 08 грудня 2021 року було зобов'язано надати до відділу по роботі з персоналом копію документи про підтвердження повного курсу вакцинації або копію довідки щодо наявності протипоказань проти вакцинації чи письмове пояснення про відмову від проведення вакцинації (а.с. а.с. 78, 78 на зв.). Згідно п. 2 вказаного Наказу працівників було попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у разі не надання ними документів про проходження курсу вакцинації або про наявність протипоказань проти вакцинації (а.с. 78 на зв.).
06 грудня 2021 року відповідачем було вручено позивачці «Повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти «COVID-19» і правовим підставами зазначено ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказ Міністерства охорони здоров'я № 2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п. 416 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». При цьому, позивачку попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у разі ненадання до 08 грудня 2022 року документів. визначених наказом про обов'язкову вакцинацію працівників (а.с. а.с. 30 - 31). Факт ознайомлення позивачки з вказаним повідомленням підтверджується її розпискою на повідомлення (а.с. 31).
Наказом виконувача обов'язків начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » позивачку було відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати.(а.с. 28- 29).
Наказом відповідача від 28 лютого 2022 року № 148-к «Про допуск до роботи ОСОБА_1 » позивачку допущено до роботи з 28 лютого 2022 року і до закінчення воєнного стану в Україні.
Наказом відповідача від 10 березня 2022 року № 162-к «Про внесення змін до наказу управління виконавчої дирекції Фонду № 148-к» було внесено зміни до зазначеного наказу щодо часу допуску позивачки до роботи - з 01 березня 2022 року і до закінчення воєнного стану в Україні.
Оцінюючи правомірність відсторонення позивачки суд виходить з наступного.
Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров'я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Згідно наказу МОЗ від 04.10.2021 року №2153«Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники:
центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;
місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;
закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.10.2019 року № 2070).
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акту полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акту, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Позивач суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров'я, що є перешкодою для вакцинування.
Відповідач видавши оспорюваних наказ застосував відсторонення від роботи згідно чинного законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Варто означити деякі процедурні моменти відсторонення від роботи.
Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.
Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.
Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП). Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що хоча обов'язковість щеплень є втручанням управо на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, таке втручання може розглядатись як правомірне, з огляду на наступне.
Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно наметі законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):
«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити засобом дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
«Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи:
«285 Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а некаральні за своїм характером.
Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини та які вразі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи нате що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров'я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов'язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».
Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:
«306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 10.03.2021р. у справі № 331/5291/19: «Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави тобто було виправданим.
Держава, встановивши відсторонення соціальних працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я отримувачів та надавачів соціальних послуг. Отже, право позивачки на працю у закладі, що надає соціальні послуги було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов'язкового щеплення.
З приводу інших доводів позивачки суд відзначає наступне.
Посилання позивачки на заборону дискримінації не може бути прийняте.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Так само, згідно ст. 21 Кодексу законів про працю України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Разом з тим, позивачка не піддавалась жодній дискримінації з будь-якою з наведених підстав, оскільки вимога щодо вакцинації стосується усіх без винятку працівників, які займають певні посади чи працюють у відповідних підприємствах, установах, організації.
Посилання позивачки на порушення її права, гарантованого ч. 2 ст. 28 Конституції України, є надуманим. Відповідно до ч. 2 ст. 28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 284 Цивільного кодексу України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
Між тим, вакцинація від COVID-19 не є науковим чи медичним дослідом чи експериментом.
Так само, безпідставними є посилання в позові на порушення прав, передбачених ч. 1 ст. 43 Конституції України. Згідно ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, таке право не виключає необхідності для працівника дотримуватись вимог трудового законодавства, в тому числі і з питань обов'язкових щеплень від хвороб.
Оскільки втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі ст. 141 ЦПК України та у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати позивачки, пов'язані за сплатою судового збору, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись, ст. 46 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст.ст. 137, 141, 173, 246, 270 ЦПК України, суд-
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.
Сторони:
позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, адреса: 49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 93
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.
Повний текст рішення складено 25.03.2022 року.
Суддя С.В. Єдаменко