Справа № 203/3409/21
Провадження № 2/0203/277/2022
17.01.2022 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Єдаменко С.В.,
при секретарі - Кравченко О.А.,
за участю позивачки - ОСОБА_1
представника позивачки - адвоката Маніної М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу вищої освіти «Дніпровський педагогічний коледж» Дніпровської обласної ради про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та невиплаченої заробітної плати -
встановив:
18 серпня 2021 року позивачка звернулась до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська з позовом до Комунального закладу вищої освіти «Дніпровський педагогічний коледж» Дніпровської обласної ради на предмет стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та невиплаченої заробітної плати. Свої позовні вимог обґрунтовувала тим, що згідно наказу №446-к-тр від 26 листопада 2019 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_1 » позивачка була прийнята на посаду заступника директора з науково-методичної роботи КЗВО "Дніпровський педагогічний коледж" ДОР, про що внесено запис до її трудової книжки №30 від 27 листопада 2019 року. 27 листопада 2019 року було видано наказ №447-к-тр "Про дозвіл на суміщення ОСОБА_1 ", відповідно до якого їй, як заступнику директора з науково-методичної роботи, було дозволено виконувати викладацьку роботу за внутрішнім суміщенням на посаді викладача з 27 листопада 2019 року. Обидва накази було підписано ОСОБА_2 , яка обіймала посаду заступника директора з навчально-методичної роботи та була призначена виконуючою обов'язки директора згідно наказу №439-к-тр від 18 листопада 2019 року. Відповідно до пункту 22 Рішення Дніпропетровської обласної ради від 13.12.2019 № 551-20/УІІ була розпочата процедура реорганізації КЗВО «ДПК» ДОР» шляхом приєднання КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти» ДОР пунктом 22.3 цього ж Рішення було створено комісію з реорганізації КЗВО «ДПК» ДОР», яку очолила ОСОБА_3 . Наказом комісії з реорганізації КЗВО «ДПК» ДОР» №23-к-тр від 05 лютого 2020 року наказ №446-к-тр від 26 листопада 2019 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_1 » визнано нікчемним через відсутність на момент підписання у ОСОБА_2 відповідних повноважень. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року наказ №23-к-тр від 05 лютого 2020 року визнано незаконним та скасовано, ОСОБА_1 з 05 лютого 2020 року поновлено на посаді заступника директора з науково-методичної роботи у КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти» ДОР. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 8 червня 2021 року зазначене рішення було скасоване в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з науково-методичної роботи оскільки наказ про звільнення позивача з даної посади відповідачем не виносився отже підстави для поновлення позивача на роботі відсутні. Після закінчення відпустки, для того щоб приступити до роботи у КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти» ДОР, позивачкою була подана заява про звільнення з посади заступника директора з науково-методичної роботи КЗВО «ДАНО» ДОР на підстав якої ректором КЗВО «ДАНО» ДОР винесено наказ №188-к/тр від 07 липня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Проте приступити до виконання трудових обов'язків у КЗВО «ДПК» ДОР позивачці не вдалось оскільки голова з реорганізації КЗВО «ДПК» ДОР ОСОБА_3 не надала такої можливості, через що позивачка просить суд стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 06 лютого 2020 року по 30 листопада 2020 року в розмірі 215 128,17 грн. та заборгованість з виплати заробітної плати за період з 08 липня 2021 року по 13 серпня 2021 року в розмірі 20 488041 грн. (а. с. а. с. 1-11).
Ухвалою судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 20 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків та сплати судового збору (а.с. а.с. 42-43).
06 вересня 2021 року від позивачка надійшла заява про усунення недоліків та квитанція про сплату судового збору (а. с. а. с. 45-48).
Ухвалою судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. а.с. 49-50).
11 жовтня 2022 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач заперечував проти позовних вимог через їх необґрунтованість та невідповідність дійсності та чинному законодавству України, оскільки з 27 листопада 2019 року до теперішнього часу позивачка займає посаду заступника директора з науково-методичної роботи КЗВО «ДПК» ДОР, проте з 06 лютого 2020 року припинила виходити на роботу та виконувати свої посадові обов'язки. Навіть після того, як постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року було скасовано рішення першої інстанції в частині поновлення позивачки на роботі та встановлено відсутність факту звільнення позивачки з посади заступника директора з науково-методичної роботи КЗВО «ДПК» ДОР, остання продовжувала не з'являтись на роботу, про що неодноразово були складені акти «Про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 », а в табелі обліку робочого часу відображено як прогул. Крім того, вважає, що позивачкою пропущений тримісячний строк позовної давності для звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України, тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. (а. с. а. с. 54-60).
Судове засідання 12 жовтня 2021 року за участі позивача та представника відповідача було відкладено для надання часу позивачу для ознайомлення з відзивом на позовну заяву (а.с. 114).
15 листопада 2021 року через канцелярію суду від позивачки надійшли письмові пояснення, в яких остання пояснила, що весь час з 05 лютого 2020 року по дату винесення рішення вона мала б працювати на посаді заступника директора з науково-методичної роботи КЗВО «ДПК» ДОР. Натомість їй було видано трудову книжку та заборонено доступ до робочого місця, що фактично позбавило її можливості виконувати свої трудові обов'язки та може прирівнюватись до звільнення з посади без законної підстави. Крім того зазначила, що звернулась до суду за захистом своїх прав 18 серпня 2021 року тобто через два місяці після винесення постанови Дніпровським апеляційним судом, відтак, враховуючи, що виплата заробітної плати відповідачем досі не здійснена, вважає, що вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та невиплаченої заробітної плати є триваючим порушенням її прав відтак твердження відповідача про пропуск строку позовної давності не відповідає нормам чинного законодавства та не може бути врахований судом при розгляді справи. Окремо зазначила, що наразі досі не звільнена та продовжує працювати в КЗВО «ДПК» ДОР (а.с. а.с. 117-120).
13 грудня 2021 року у судовому засіданні за участі позивача та представника позивача та представника відповідача було проведено розгляд справи по суті та відкладено для надання часу сторонам для підготовки до судових дебатів.
17 січня 2022 року у судовому засіданні за участі позивача та її представника за клопотанням позивача, було допитано в якості свідка бухгалтера КЗВО «ДПК» ДОР ОСОБА_4 та закінчено розгляд справи з ухваленням рішення.
Допитана під присягою в якості свідка ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що з 04 березня 2019 року по 16 березня 2020 року працювала бухгалтером у КЗВО «ДПК» ДОР. Під час роботи в даному закладі вона здійснювала для ОСОБА_1 розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Зазначений розрахунок вона здійснювала на підставі постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року та листків непрацездатності ОСОБА_1 на посаді заступника директора з науково-методичної роботи та викладача. Зазначений розрахунок вона здійснювала для подання позивачем позовної заяви та для обчислення використовувала дані за грудень 2019 року- січень 2020 року.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позові.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених в відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 26 листопада 2019 року КЗВО "Дніпровський педагогічний коледж" ДОР було видано наказ №446-к-тр "Про прийняття на роботу ОСОБА_1 ", згідно якого ОСОБА_1 було прийнято на посаду заступника директора з науково-методичної роботи з 27 листопада 2019 року, який підписано ОСОБА_2 - заступником директора з навчально-методичної роботи та помічником директора з кадрової роботи ОСОБА_6 .
Відповідний запис було внесено до трудової книжки ОСОБА_1 під №30 від 27 листопада 2019 року.(а.с. 31).
27 листопада 2019 року КЗВО "Дніпровський педагогічний коледж" ДОР було видано наказ №447-к-тр "Про дозвіл на суміщення ОСОБА_1 ", відповідно до якого їй, як заступнику директора з науково-методичної роботи, було дозволено виконувати викладацьку роботу за внутрішнім суміщенням на посаді викладача з 27 листопада 2019 року.
Відповідно до п.22 рішення Дніпропетровської обласної ради від 13 грудня 2019 року №551-20/VІІ було розпочато процедуру реорганізації КЗВО "Дніпровський педагогічний коледж" ДОР шляхом приєднання до КЗВО "Дніпровська академія неперервної освіти" ДОР.
05 лютого 2020 року КЗВО "Дніпровський педагогічний коледж" ДОР було винесено наказ №23-к-тр "Про скасування наказу №446-к-тр від 26 листопада 2019 року", відповідно до якого наказ №446-к-тр від 26 листопада 2019 року було визнано нікчемним, враховуючи, що на момент його підписання ОСОБА_2 не мала відповідних повноважень, оскільки станом на 26 листопада 2019 року перебувала на посаді заступника директора з науково-методичної роботи. Наказ підписано головою комісії з реорганізації ОСОБА_3 (а.с. 15)
У трудову книжку ОСОБА_1 було внесено запис №31 від 05 лютого 2020 року, згідно якого запис №30 є недійсним на підставі наказу №23-к-тр від 05 лютого 2020 року (а.с. 31 зворот).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року визнано незаконним та скасовано наказ №23-к-тр від 05 лютого 2020 року про визнання нікчемним наказу №446-к-тр від 26 листопада 2019 року, ОСОБА_1 з 05 лютого 2020 року поновлено на посаді заступника директора з науково-методичної роботи у КЗВО "Дніпровська академія неперервної освіти" ДОР (а.с. 16-18).
Згідно наказу КЗВО "Дніпровська академія неперервної освіти" ДОР №394-к-тр від 01 грудня 2020 року ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора з науково-методичної роботи у КЗВО "Дніпровська академія неперервної освіти" ДОР (а.с. 33).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 з 05 лютого 2020 року на посаді заступника директора з науково-методичної роботи у КЗВО "Дніпровська академія неперервної освіти" ДОР та в частині стягнення з КЗВО "Дніпровська академія неперервної освіти" ДОР на користь держави судового збору в сумі 1681 грн. 60 коп. (а.с. 20-27).
Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Згідно до ст. 94 КЗпП України Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
В п. 6 постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 Верховний Суд України роз'яснив, що відповідно до загальних положень статей 1 і 2 Закону «Про оплату праці» розмір заробітної плати за працю на підставі трудового договору залежить від професійно-ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів останньої та господарської діяльності підприємства і що за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.
Згідно до актів «Про відсутність на робочому місці заступника директора з науково-методичної роботи ОСОБА_1 », складених головою комісії з реорганізації КЗВО «ДПК» ДОР» ОСОБА_3 в присутності членів комісії з реорганізації КЗВО «ДПК» ДОР» ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , 06 лютого, 07 лютого та 10 лютого 2020 року з 08 год. 15 хв. до 12год. 00 хв. та з 13 год. 40 хв. по 16 год.30 хвилин заступник директора з науково-методичної роботи ОСОБА_1 була відсутня на своєму робочому місці (а.с. 81,83,85).
Також встановлено, що згідно табелів обліку робочого часу КЗВО «ДПК» ДОР» за період з 06 лютого 2020 року по 30 вересня 2021 року заступник директора з науково-методичної роботи ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з нез'ясованих причин (а.с. а.с. 87-107).
Крім того встановлено, що з 09 квітня 2020 року по 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в Дніпровському міському центрі зайнятості як безробітна та отримала за цей період допомогу по безробіттю в сумі 66 921,86 грн. (а.с. а.с. 77-80).
При розгляді позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати, суд крім іншого приймає до уваги статтю 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, де термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Конституційний Суд України в рішенні № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Відтак, з огляду на те, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт тривалої відсутності позивача без поважних причин на робочому місці та відповідно не виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків у КЗВО "Дніпровська академія неперервної освіти" ДОР, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Розглядаючи позовну вимогу про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд враховує положення ч. 1 ст. 235 КЗпП України де зазначено, що оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.
Системний аналіз та тлумачення положень ст. 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.
Законодавство про працю не містить визначення ані вимушеного прогулу, ані оплати за весь час вимушеного прогулу, проте ці терміни неодноразово вживаються у КЗпП України.
Аналіз положень КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.
Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.
Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
Разом з тим, постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року було встановлено факт відсутності звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора науково-методичної роботи у КЗВО «ДАНО» ДОР та скасовано рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року в частині поновлення позивача на даній посаді.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність в діях відповідача (роботодавця) будь-яких діянь, наслідком яких стала неможливість позивача належним чином реалізовувати своє право на працю, відтак підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягають.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням результату розгляду справи та відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача.
На підставі викладеного і керуючись Конституцією України, ст.ст. 21, 40, 139, 233, 235 КЗпП України, ст.ст. 12, 76-78, 141, 212, 213, 215, 430, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу вищої освіти «Дніпровський педагогічний коледж» Дніпровської обласної ради про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та невиплаченої заробітної плати - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.
Повний текст рішення складено 21.01.2022 року.
Суддя С.В. Єдаменко