10 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 761/767/17
провадження № 61-10321св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», подану адвокатом Артеменком Петром Миколайовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня
2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Оніщука М. І., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «Альфа-Банк» про визнання договору поруки припиненим.
Позовна заява мотивована тим, що 28 березня 2008 року Закрите акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 700005197, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 27 418,75 доларів США з терміном погашення не пізніше 29 березня 2015 року шляхом здійснення щомісячних платежів рівними частинами відповідно до графіку платежів, розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки.
17 березня 2009 року ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 700005197-П, згідно з умовами якого останній зобов'язався у строк до 29 березня 2018 року (пункт 2.1. договору поруки) відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання
ОСОБА_2 зобов'язань за вказаним кредитним договором.
Вважав, що в силу частини четвертої статті 559 ЦК України вказаний договір поруки є припиненим, оскільки банк пропустив шестимісячний строк від дня останнього платежу за основним зобов'язанням, який відбувся 28 березня 2015 року, для пред'явлення до нього як поручителя відповідної вимоги.
За таких обставин просив визнати припиненим договір поруки № 700005197-П від 17 березня 2009 року, укладений ним та ЗАТ «Альфа-Банк».
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року, ухваленим у складі судді Савицького О. А., відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведення позивачем того, що останній черговий платіж відповідно до умов кредитного договору сплачений позичальником 28 березня 2015 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Пашніною А. В., скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня
2018 року та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано припиненою поруку за договором поруки № 700005197-П від 17 березня 2009 року, укладеним ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк».
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості у розмірі 320 доларів США позичальник здійснив 18 березня 2015 року, після чого банк не звертався з вимогою або позовом до поручителя про погашення кредитної заборгованості.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення поруки ОСОБА_1 за зобов'язаннями ОСОБА_2 за кредитним договором від 28 березня 2008 року у зв'язку із закінченням строку, встановленого договором поруки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2019 року представник АТ «Альфа-Банк» -адвокат Артеменко П. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року і залишити в силі заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що строк поруки за договором поруки № 700005197-П від 17 березня 2009 року не закінчився, оскільки Законом України від 3 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (далі - Закон України № 2478-VIII), який набув чинності 4 лютого 2019 року, внесено зміни до ЦК України (далі - ЦК України), зокрема до статті 559 цього Кодексу; і частину першу викладено в такій редакції: «Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання»; частину четверту викладено в такій редакції: «Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання».
Вказує, що пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2478-VIII передбачено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону».
Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував наведеного та дійшов помилкового висновку про припинення поруки ОСОБА_1 .
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження і ухвалою цього ж суду від 3 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 березня 2008 року ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та
ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 700005197, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 27 418,75 доларів США з терміном погашення не пізніше 29 березня 2015 шляхом здійснення щомісячних платежів рівними частинами відповідно до графіку платежів, розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, визначених додатком № 1 до кредитного договору.
17 березня 2009 року ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», уклали договір поруки № 700005197-П.
Пунктом 2.1 договору поруки визначено, що поручитель поручається за виконання боржником наступних обов'язків, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому: а) повертати банку кредит рівними частинами у терміни, визначені кредитним договором та додатком № 1 до нього, але в будь-якому випадку не пізніше 29 березня
2018 року; б) щомісяця сплачувати банку проценти за користування кредитом у терміни, визначені кредитним договором та додатком № 1 до нього;
в) у випадках, передбачених кредитним договором або законодавством України, у строк не пізніше 10 днів з дати пред'явлення відповідної вимоги достроково (до настання термінів або строків повернення/сплати, зазначених вище у цьому пункті) повернути банку кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов'язки, що виникають з кредитного договору; г) обов'язок оплатити банку неустойку (пеню, штрафи) та понад суму неустойки (пені, штрафів) відшкодувати збитки, заподіяні банку невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.
Зі змісту пунктів 3.1., 3.2 договору поруки апеляційний суд встановив, що боржник і поручитель відповідають перед банком за порушення обов'язків, вказаних у пункті 2 цього договору, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник. Передбачена
пунктом 3.1 цього договору відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник допустить прострочення виконання будь-якого з обов'язків, зазначених у пункті 2.1 цього договору.
З наданої банком виписки за особовим рахунком апеляційний суд встановив, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості у сумі 320 доларів США позичальник здійснив 18 березня 2015 року.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ «Альфа-Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині четвертій статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимогу до поручителя.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином
(стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі
№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що «закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».
У вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що «визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».
У цій же постанові Великої Палати Верховного Суду вказано, що «необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов'язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19;
пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим».
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 4 березня 2013 року у справі № 751/1327/13-ц видано АТ «Альфа-Банк» виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 14 грудня
2011 року у справі № 3694-11/608/11 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 700005197 у розмірі 209 995,46 грн та судових витрат.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.
Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.
Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у справі № 3694-11/608/11 за позовом
АТ «Альфа-Банк» 14 грудня 2011 року ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості. У матеріалах справи відсутні докази оскарження ОСОБА_1 зазначеного рішення третейського суду. Позов ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання припиненим договору поруки пред'явлено до Шевченківського районного суду міста Києва у грудні 2016 року, рішення у цій справі ухвалено судом першої інстанції 11 грудня 2018 року.
Таким чином, судове рішення у справі № 761/767/17 прийняте після ухвалення рішення Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у справі № 3694-11/608/11, яке ОСОБА_1 у встановлений строк не оскаржив, тобто воно набуло статусу остаточного.
ОСОБА_1 мав заперечувати пред'явлений до нього АТ «Альфа-Банк» позов про стягнення кредитної заборгованості, зокрема з підстав припинення поруки, під час розгляду зазначеного позову в третейському суді. Пред'явлення ним окремого позову про припинення поруки після вирішення позову кредитора до нього не є належним способом захисту. Ухвалення третейським судом рішення в справі про стягнення з ОСОБА_1 як з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення у справі, що розглядається, позову про визнання поруки припиненою, оскільки такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 7 квітня 2021 року № 752/20246/16-ц (провадження № 61-28594св18).
За таких обставин суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, проте мотиви такої відмови є помилковими.
Суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права до спірних правовідносин, не врахував, що ухвалення третейським судом рішення в справі про стягнення із ОСОБА_1 як з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення у справі, що розглядається, позову про визнання поруки припиненою, оскільки такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості. Тому висновок апеляційного суду про задоволення позову є помилковим, а прийнята цим судом постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 412 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, однак вказав неналежні мотиви та підстави для такої відмови, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у його мотивувальній частині.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з частковим задоволенням касаційної скарги із ОСОБА_1 користь АТ «Альфа-Банк» підлягає стягненню судовий збір, сплачений останнім за подання касаційної скарги, у розмірі 1 102,40 грн.
Керуючись статтями 400, 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги,статтями 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», подану адвокатом Артеменком Петром Миколайовичем, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року скасувати.Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 7 вересня
2018 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 7 вересня 2018 року залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного
товариства «Альфа-Банк» 1 102,40 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук