29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 727/7254/17
провадження № 61-2326св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каримова Неллі Сабіровна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Чернівецької міської ради,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 липня 2018 року, ухвалене у складі судді Смотрицького В. Г., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Перепелюк І. Б., Кулянди М. І., Литвинюк І. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Естейт Селлінг», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Каримової Н. С., приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, про визнання договору купівлі-продажу та договору іпотеки недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про право власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позову вказувала, що у Шевченківському відділі державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції (далі - Шевченківський ВДВС Чернівецького МУЮ) на виконанні перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-735/12, виданого Шевченківським районним судом міста Чернівці 23 липня 2012 року, про виселення ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1 .
Під час здійснення виконавчого провадження Шевченківський ВДВС Чернівецького МУЮ надіслав листа Шевченківському районному відділу Управління Державної міграційної служби № 11594/05-32/15 від 8 вересня
2014 року, на підставі якого знято з реєстраційного обліку ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 11 лютого 2016 року скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 серпня 2012 року у справі № 2-735/12 в частині виселення інших осіб, які зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині.
Позивач вказувала, що на підставі даного рішення органами Державної міграційної служби у Чернівецькій області поновлено реєстрацію місця проживання її та дитини - ОСОБА_3 .
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16 березня 2017 року позивачу стало відомо, що квартира АДРЕСА_1 24 грудня 2015 року за договором купівлі-продажу перейшла у власність ТОВ «Естейт Селлінг», яке передало вказану квартиру в іпотеку АТ КБ «ПриватБанк» за договором іпотеки
від 24 грудня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С. за № 3593.
18 липня 2016 року на підставі договору іпотеки право власності на дану квартиру зареєстровано за АТ КБ «ПриватБанк».
Вважала такі дії відповідачів незаконними і такими, що порушують як її майнові права, так і права дитини - ОСОБА_3 .
Крім того, вказана квартира вибула з власності ОСОБА_2 в порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Уточнивши позовні вимоги, просила визнати недійсними договір купівлі-продажу від 24 грудня 2015 року, укладений АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С.; договір іпотеки від 24 грудня 2015 року, укладений ТОВ «Естейт Селлінг» та АТ КБ «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С. і зареєстрований за № 3598. Скасувати прийняті (внесені) приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С.: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 27487290 від 24 грудня
2015 року; запис про право власності на нерухоме майно в розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію права власності» за № 12740822 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 27491055 від 24 грудня 2015 року; запис про державну реєстрацію іпотеки в розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки» за № 12742643 в Державному реєстрі іпотек; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №27491713 від 24 грудня 2015 року; запис про державну реєстрацію обтяжень в розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень» за № 12743002 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30563325 від 21 липня 2016 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. та запис про право власності на нерухоме майно в розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію права власності» за № 15504182 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений цим же приватним нотаріусом.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведення належними та допустимими доказами обставин недійсності договорів купівлі-продажу та іпотеки, оскільки законні права та інтереси позивача, яка не є власником квартири, укладенням оспорюваних правочинів порушено не було; позивач та її малолітня дитина на момент укладення договорів у спірній квартирі зареєстровані не були, а майновий поручитель ОСОБА_2 надала 23 січня 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» розписку, відповідно до якої погодилась на реалізацію її нерухомості і зобов'язалась не перешкоджати банку у здійсненні реалізації майна.
Суд першої інстанції зазначив про безпідставність доводів позивача про укладення оспорюваного договору купівлі-продажу з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки укладення договору купівлі-продажу і його нотаріальне посвідчення не є примусовим стягненням. Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 серпня
2012 року, яке набрало законної сили до набрання чинності вказаним Законом, тому підстави для застосування положень цього Закону до спірних правовідносин відсутні.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 липня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що на момент вчинення оспорюваних правочинів права позивача та її дитини порушені не були.
Суд апеляційної інстанції вказав на правильність висновку місцевого суду про те, що рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 серпня 2012 року, яким звернено стягнення на предмет іпотеки та надано банку право продати квартиру, ухвалено та набрало законної сили до набрання чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому положення цього Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а посилання позивача на недійсність оспорюваних договорів з підстав недотримання вимог вказаного Закону є безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці
від 23 липня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду
від 21 грудня 2018 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 3 жовтня 2015 року у справі № 303/1565/14-ц (провадження № 61-13857св18), згідно з якими вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання йому права на укладення від імені іпотекодавця договору купівлі-продажу нерухомого майна будь-яким способом з іншою особою - покупцем, суперечать закону та умовам укладеного сторонами договору.
Заявник вказує, що суди не врахували фактичного проживання та існування права користування у ОСОБА_1 і малолітньої дитини ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 , тому дійшли помилкового висновку про відсутність порушень прав позивача відчуженням вказаної квартири.
На думку заявника, суди попередніх інстанції помилково не застосували до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Суди не врахували, що хоча рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили до набрання чинності вказаним законом, однак його виконання (укладення договору купівлі-продажу) відбулось під час дії мораторію та без згоди власника, що має наслідком недійсність вказаного правочину.
Зазначає про неврахування судами попередніх інстанції порушення процедури звернення стягнення на іпотечне майно, зокрема, не дотримано обов'язку повідомлення іпотекодавця про продаж предмета іпотеки і роз'яснення права протягом 30 днів заявити про наміри щодо придбання іпотечного майна. Вказує, що банк не надав доказів отримання такого повідомлення ОСОБА_2 . Крім того, в порушення Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» приватний нотаріус вніс запис про державну реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» (18 липня 2016 року) раніше, ніж прийняв рішення про державну реєстрацію такого права (21 липня 2018 року).
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат
Наконечна А. В. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У грудні 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каримова Н. С. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначила про безпідставність доводів касаційної скарги та відповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи. Просила врахувати, що на час посвідчення оспорюваних договорів позивач та її дитина не мали зареєстрованого місця проживання у вказаній квартирі, а підставою для визнання правочину недійсним відповідно до вимог статті 203 ЦК України є саме недодержання його стороною вимог законодавства на момент вчинення правочину. Вказує, що ОСОБА_1 не є позичальником або майновим поручителем у спірних правовідносинах, тому підстави для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відсутні. Також зазначила, що відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» невиконання вимог закону щодо направлення повідомлення іпотекодавцю про наміри продати предмет іпотеки є підставою для відшкодування завданих збитків, а не для визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 5 липня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи і ухвалою цього ж суду від 13 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Першої чернівецької державної нотаріальної контори Глуговським В. В. 26 лютого
2004 року та зареєстрованого за № 2-581, ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 серпня
2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CVHMGA00000029 від 26 березня 2007 року у розмірі 59 030,92 доларів США, що на 17 жовтня 2011 року за курсом Національного банку України складає 470 476,43 грн, звернено стягнення на квартиру
АДРЕСА_2 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки)
АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Виселено ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі, зі зняттям з реєстраційного обліку в органах Міністерства внутрішніх справ України.
З довідки № 711 від 1 березня 2007 року, виданої Комунальним житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством № 6, суди встановили, що
у квартирі АДРЕСА_1 мають зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народилась дочка ОСОБА_3 .
З листа Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ № 149/85/15 від 16 грудня 2015 року суди встановили, що на виконання рішення суду видано виконавчий лист № 2-735 від 23 серпня 2012 року про виселення ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та проживають в квартирі АДРЕСА_1 , зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Під час проведення виконавчих дій державним виконавцем 8 вересня 2014 року направлено лист до Шевченківського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області щодо зняття з реєстраційного обліку
ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі. 11 грудня 2014 року виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа завершено у зв'язку з повним фактичними виконанням рішення.
З копії акта державного виконавця від 16 вересня 2014 року суди встановили, що виселення з вказаної квартири відбулося у добровільному порядку шляхом звільнення квартири від особистих речей боржника та передачі ключів представнику АТ КБ «ПриватБанк». Вказаний акт складено у присутності представника ОСОБА_2 за дорученням - ОСОБА_1 та нею підписано. Жодних зауважень від сторін не надходило.
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 11 лютого 2016 року скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців
від 15 серпня 2012 року в частині виселення інших осіб, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 ; у іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суди встановили, що 24 грудня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого останнє набуло право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Вказаний договір укладено відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» та пункту 27 розділу «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» договору іпотеки, за яким іпотекодержателем є АТ КБ «Приват Банк», а іпотекодавцем - ОСОБА_2 . Квартира на момент продажу належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою чернівецькою державною нотаріальною конторою 26 лютого 2004 року
за № 2-581, право власності за якою зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно 15 березня 2004 року за № 3987544.
Продаж квартири АДРЕСА_3 здійснювався відповідно до заочного рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 серпня 2012 року, яке набрало законної сили 27 серпня 2012 року.
Судами встановлено, що листом іпотекодержателя АТ КБ «ПриватБанк» № Е.НМ.0.0.0.0/1-5880 від 19 листопада 2015 року повідомлено ОСОБА_2 про намір реалізувати предмет іпотеки.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 липня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою
статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права до особи, яка це право не визнає.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
Врахувавши, що позивач не є власником квартири, яка є предметом оспорюваних правочинів, і на час укладення цих правочинів вона та її дитина не мали зареєстрованого місця проживання у вказаній квартирі, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведення позивачем порушення її законних прав та інтересів укладенням оспорюваних правочинів.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами фактичного її проживання з малолітньою дитиною у вказаній квартирі відхиляються касаційним судом, оскільки суди встановили, що на час укладення оспорюваних правочинів у позивача було відсутнє право користування квартирою, так як згідно з довідкою Комунального житлового ремонтно-експлуатаційним підприємства № 6
від 3 грудня 2015 року № 5166 у вказаній квартирі зареєстровані особи відсутні.
Суди також врахували, що згідно з актом державного виконавця від 16 вересня 2014 року виселення осіб з вказаної квартири відбулося у добровільному порядку шляхом звільнення квартири від особистих речей боржника та передачі ключів представнику АТ КБ «ПриватБанк». Вказаний акт складено в присутності ОСОБА_1 та нею підписаний без зауважень.
ОСОБА_1 протягом розгляду справи судами попередніх інстанцій не надала належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин.
Посилання заявника про невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 3 жовтня
2015 року у справі № 303/1565/14-ц (провадження № 61-13857св18), відхиляються касаційним судом, оскільки у вказаній справі предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки, тому правовідносини у справі № 303/1565/14-ц не є подібними правовідносинам у даній справі.
Крім того, такі доводи заявника зводяться до незгоди з рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 серпня 2012 року в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке у відповідній частині набрало законної сили і не є предметом касаційного перегляду у цій справі.
Посилання заявника про порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки не впливає на обсяг її прав та обов'язків, оскільки вона не є стороною договору іпотеки.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не вплинули на правильність висновків судів по суті вирішення справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК
України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові
рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 липня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук