15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 688/4167/16-ц
провадження № 61-16101св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - заступник військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Концерну «Військторгсервіс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконавчий комітет Шепетівської міської ради Хмельницької області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду
від 25 вересня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Талалай О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року заступник військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі
Концерну «Військторгсервіс» звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконавчого комітету Шепетівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позову вказував, що 27 серпня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржою «Прайс» (далі - біржа «Прайс») проведено аукціон з продажу належної Концерну «Військторгсервіс» будівлі площею 321,4 кв.м на АДРЕСА_1 . За наслідками торгів переможцем визнано ОСОБА_1 з ціновою пропозицією 148 511,88 грн.
10 листопада 2009 року ОСОБА_1 та Концерн «Військторгсервіс» уклали договір купівлі-продажу вказаного об'єкта. 16 грудня 2009 року ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на зазначений об'єкт нерухомого майна.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 17 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 4 серпня 2015 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 321,4 кв.м на АДРЕСА_1 , укладений 10 листопада 2009 року ОСОБА_1 та Концерном «Військторгсервіс».
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 6 червня
2014 року задоволено позов ОСОБА_3 та стягнено на його користь з ОСОБА_1 150 000 грн за договором позики. На стадії виконання вказаного рішення ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області
від 25 лютого 2015 року затверджено мирову угоду, за якою в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 1/2 частку нежитлового приміщення площею 321,4 кв.м на АДРЕСА_1 .
Оскільки рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 17 листопада
2014 року, встановлено, що спірне майно, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, вибуло з володіння власника поза його волею, прокурор вказував, що останнє як власник спірного майна має право витребувати його від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які безпідставно володіють цим майном.
Уточнивши позовні вимоги, просив витребувати на користь Міністерства оборони України від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці нежилого приміщення (кафе), що розташоване на АДРЕСА_1 , зобов'язати державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав та прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на 1/2 частку вказаного приміщення за ОСОБА_1 та 1/2 частку за ОСОБА_2 ; зобов'язати державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради Хмельницької області зареєструвати у Державному реєстрі речових прав та прав на нерухоме майно право власності Міністерства оборони України та право господарського відання Концерну «Військторгсервіс» на нежитлове приміщення (кафе) площею 321,4 кв. м за вказаною адресою.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 2 березня 2020 року, ухваленим у складі судді Козачук С. В., у задоволенні позову заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Концерну «Військторгсервіс» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про витребування майна, заявлених до ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту порушеного права щодо 1/2 частки спірної будівлі, яка знаходиться у власності ОСОБА_1 , є реституція, тому прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.
Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання державного реєстратора скасувати запис про право власності, суд першої інстанції зазначив про ненадання доказів звернення до державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради Хмельницької області та відмови останнього у внесенні відповідного запису на підставі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада
2014 року у справі № 688/1778/13-ц про визнання недійсним договору купівлі-продажу, тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про сплив позовної давності. Мотивуючи такий висновок місцевий суд зазначив, що про порушення прав Концерну військовій прокуратурі стало відомо у лютому
2013 року, у зв'язку з чим 10 березня 2013 року заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері пред'явив до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі
Концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину. За висновком суду, позивач був обізнаний про порушення свого права з моменту вибуття майна з власності, тобто з 27 серпня 2009 року, але у будь-якому випадку не пізніше проведеної військовою прокуратурою перевірки у лютому 2013 року. Тому звернення прокурора з даним позовом
2 грудня 2016 року відбулось поза межами позовної давності.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2020 року апеляційні скарги Міністерства оборони України і Концерну «Військторгсервіс» задоволено частково, рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 2 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про витребування 1/2 частки майна від ОСОБА_2 та зобов'язання скасувати запис про реєстрацію права власності на 1/2 частку майна за ОСОБА_2 скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь Міністерства оборони України нерухоме майно - 1/2 частку нежитлового приміщення (кафе) на АДРЕСА_1 .
Зобов'язано державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради Хмельницької області скасувати запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення (кафе) на АДРЕСА_1 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону 5 787,60 грн у відшкодування судового збору; на користь Міністерства оборони України - 2 497,42 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 2 910,82 грн; з Концерну «Військторгсервіс» - 5 821,64 грн.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Задовольняючи позов в частині вирішення позовних вимог про витребування
1/2 частки спірного майна від ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновку місцевого суду про сплив позовної давності, оскільки перебіг позовної давності розпочався з 4 серпня 2015 року (з дня набрання законної сили рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року у справі № 688/1778/13). Апеляційний суд зазначив про відсутність підстав вважати позовну давність за вимогою про витребування майна такою, що спливла.
Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку спірного майна, апеляційний суд виходив з того, що запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на спірне майно
за ОСОБА_2 може бути перешкодою в реалізації власником права розпоряджатися своїм майном, тому дійшов висновку про зобов'язання державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради Хмельницької області скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказаний запис.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, які їх подала
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог, які задоволено, і залишити в цій частині в силі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 2 березня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про обрахування початку перебігу позовної давності з 4 серпня 2015 року (дати набрання законної сили рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року у справі № 688/1778/13). Вважає, що такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові
від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження 12-128гс19), згідно з яким порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Крім того, заявник вказує, що висновки апеляційного суду не відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року
у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 22 травня 2018 року
у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 22 серпня 2018 року
у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18), від 28 листопада 2018 року
у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі № 918/820/2018, від 21 серпня
2019 року у справі № 911/3681/17, від 13 листопада 2019 року
у справі № 645/4220/16-ц.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2020 року представник Концерну «Військторгсервіс» Козонак В. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому, посилаючись на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
У січні 2021 року представник військової прокуратури Рівненського гарнізону Кір'яков С. В. та представник Міністерства оборони України Васильківський В. О. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у яких просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 13 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи ОСОБА_2 про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18),
від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження
№ 14-452цс18), у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 року
у справі № 918/820/2018, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17,
від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 серпня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржою «Прайс» проведено аукціон з продажу належної Концерну «Військторгсервіс» будівлі площею 321,4 кв.м на
АДРЕСА_1 , за наслідками публічних торгів на якому переможцем визнано ОСОБА_1 з ціновою пропозицією 148 511,88 грн.
10 листопада 2009 року Концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (кафе), розташованої на АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . Шепетівським бюро технічної інвентаризації 16 грудня 2009 року за № 615 у книзі 6.
У квітні 2013 року заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері після проведеної перевірки звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі
Концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 17 листопада 2014 року (справа № 688/1778/13), яке набрало законної сили
4 серпня 2015 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 , укладений 10 листопада 2009 року
Концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л. О. та зареєстрований у реєстрі за № 3686.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 6 червня
2014 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено борг у розмірі 150 000 грн.
Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 лютого
2015 року визнано мирову угоду, укладену ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , згідно з якою на виконання рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 6 червня 2014 року в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність 1/2 частку нежитлової будівлі (кафе)
на АДРЕСА_1 загальною площею 321,4 кв.м.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 191327375 від 3 грудня 2019 року суди встановили, що 2 квітня 2015 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частку нерухомого
майна - будівлю кафе на АДРЕСА_1 на підставі ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області у справі № 6/675/6/2015 від 25 лютого 2015 року.
З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 26 березня 2017 року № 013/17 суди встановили, що нежитлова одноповерхова будівля (кафе) загальною площею 321,4 кв.м на
АДРЕСА_1 як об'єкт нерухомості не існує. На її місці шляхом реконструкції створено новий об'єкт - двоповерхову нежитлову будівлю кафе з двома прибудовами, котельнею і підвалом загальною площею 885,6 кв.м із збільшеними геометричними розмірами, площею, поверховістю та інженерним обладнанням.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/322/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «оскільки право власності територіальної громади міста Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи».
Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові
від 26 листопада 2019 року у справі № 914/322/16 (провадження № 12-128гс19).
Апеляційний суд у справі, що переглядається, дійшовши висновку про те, що прокурор і держава в особі Міністерства оборони України в особі
Концерну «Військторгсервіс» дізнались про порушення свого права з часу набрання законної сили рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року у справі № 688/1778/13, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 , укладений 10 листопада 2009 року Концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л. О. за № 3686, не врахував, що порушення права та підтвердження порушення прав не є тотожними поняттями, тому дійшов передчасного висновку про помилковість висновку суду першої інстанції в частині визначення початку перебігу позовної давності.
В цей же час, суд першої інстанції дійшов взаємовиключних висновків про дату початку перебігу позовної давності - 27 серпня 2009 року (дата проведення публічних торгів, на яких відчужено спірний об'єкт ОСОБА_1 ) та
одночасно - після проведення військовою прокуратурою перевірки у лютому 2013 року.
Апеляційний суд не перевірив вказані висновки місцевого суду, не встановив, чи могли прокурор та держава в особі Міністерства оборони України в особі Концерну «Військторгсервіс» довідатись про порушення прав держави на спірне нерухоме майно раніше зазначених дат, без чого неможливо дати відповідь на питання щодо спливу позовної давності на момент пред'явлення прокурором цього позову.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Не врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/322/16
(провадження № 12-128гс19), суд апеляційної інстанції внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо початку перебігу позовної давності за вимогами заступника військового прокурора Рівненського гарнізону до ОСОБА_2 про витребування майна, тому висновок апеляційного суду про звернення прокурора з такими вимогами в межах позовної давності, є передчасним, а ухвалене у цій частині судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Крім того, звертаючись із вказаним позовом, прокурор просив витребувати спірне майно на користь Міністерства оборони України.
У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що
10 листопада 2009 року Концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (кафе), розташованої на АДРЕСА_1 . Отже, попереднім власником вказаної нежитлової будівлі був
Концерн «Військторгсервіс», який є окремою юридичною особою.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові
від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Вважаючи обґрунтованими вимоги прокурора в частині витребування від ОСОБА_4 на користь Міністерства оборони України частки нерухомого майна, суд апеляційної інстанції не врахував, що за віндикаційним позовом майно може бути витребувано на користь його власника, не встановив належного власника нежитлової будівлі (кафе), розташованої на АДРЕСА_1 , тому такий висновок апеляційного суду є передчасним.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання державного реєстратора скасувати запис про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану частку нерухомого майна, суд першої інстанції вказував про ненадання позивачем доказів звернення до державного реєстратора з такою вимогою і відмови останнього у скасуванні запису.
Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18), суд апеляційний інстанції не врахував, що у вказаній справі касаційний суд належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі визначив скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування), що передбачено частиною другою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Проте у справі, що переглядається, прокурор просив зобов'язати державного реєстратора скасувати відповідний запис.
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки змісту позовних вимог та обраному прокурором способу захисту права в частині вирішення позову про зобов'язання державного реєстратора скасувати запис про реєстрацію права власності ОСОБА_2 , не перевірив відповідність рішення суду першої інстанції вимогам законності та обґрунтованості в частині вирішення таких вимог, тому висновок апеляційного суду у відповідній частині є передчасним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року
у справі № 369/6892/15-ц).
Постанова суду апеляційної інстанції в частині, у якій у задоволенні позову відмовлено, не оскаржена і, відповідно, у цій частині касаційним судом не переглядається.
Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
За таких обставин прийнята судом апеляційної інстанції постанова в частині вирішення позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2 і зобов'язання скасувати запис про реєстрацію права власності не може вважатися законною і обґрунтованою, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, надати належну оцінку доказам і запереченням, поданим сторонами, надати оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_5 про витребування майна і зобов'язання скасувати запис про право власності з урахуванням статті 367 ЦПК України і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Враховуючи висновок Верховного Суду про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2 і зобов'язання скасувати запис про реєстрацію права власності, постанова апеляційного суду в частині розподілу судових витрат також підлягає скасуванню.
Щодо судових витрат
Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Концерну «Військторгсервіс» про витребування 1/2 частки нежитлового приміщення (кафе) від ОСОБА_2 , зобов'язання скасувати запис про реєстрацію права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення (кафе) за ОСОБА_2 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук