17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 352/1068/15-ц
провадження № 61-5864св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комісія з питань захисту прав дитини Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Ясеновенко Л. В., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
В обґрунтування позову вказував, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2012 року у справі № 2-237/11 стягнено з ОСОБА_4 на користь банку 3 201 892,94 грн заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 17 березня 2005 року
№ 121 pv-05.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після якого відкрилася спадщина на домоволодіння та земельну ділянку площею 0,1144 га, розташовані
на АДРЕСА_1 , які є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18 березня
2005 року.
Вказувало, що на момент смерті ОСОБА_4 його заборгованість за вказаним договором складала: 62 903,60 доларів США - строкова заборгованість за основним боргом; 164 068,34 доларів США - прострочена заборгованість за основним боргом; 1 412,27 доларів США - строкова заборгованість за процентами; 191 816,82 доларів США - прострочена заборгованість за процентами; 9 832 163,43 грн - пеня за період з 10 березня 2013 року до 10 березня 2014 року.
За таких обставин просило виселити відповідачів з будинку АДРЕСА_1 та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 у загальному розмірі 3 201 892,94 грн звернути стягнення на житловий будинок та земельну ділянку за вказаною адресою.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області
від 12 липня 2016 року, ухваленим у складі судді Дузінкевича І. М., відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з пропуску банком строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника, передбаченого статтею 1281 ЦК України. Суд зазначив, що направлення відповідної вимоги нотаріусу, а не безпосередньо спадкоємцям, не свідчить про виконання вимог даної норми закону.
Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про виселення, суд першої інстанції зазначив, що будинок АДРЕСА_1 придбаний не за рахунок кредиту, тому виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення суперечить статті 109 ЖК Української РСР.
Справа переглядалася в апеляційному порядку неодноразово.
Останньою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року задоволено частково апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», скасовано рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 липня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки і ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за договором про відкриття відновлюваної кредитної лінії
№ 121 pv-05 від 17 березня 2005 року у загальному розмірі 3 201 892,94 грн звернено стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння із земельною ділянкою площею 0,1144 га, які знаходяться на
АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_4 , спадкоємцями якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Зупинено виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
У іншій частині рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 липня 2016 року залишено без змін.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які проживали і були зареєстровані зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, є його спадкоємцями, незважаючи на неотримання свідоцтва про право на спадщину, оскільки отримання такого свідоцтва відповідно до статті 1296 ЦК України є правом спадкоємців, а не їх обов'язком. Апеляційний суд зазначив, що відсутність у спадкоємців свідоцтва про право на спадщину не є підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора, оскільки спадщину відповідачі набули, а їх відповідальність за боргами спадкодавця настає за умови додержання кредитором вимог статей 1281,
1282 ЦК України. Встановивши додержання банком порядку та строків пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника, та неоспорення відповідачами наявності у спадкодавця заборгованості і її розмір, встановлений рішенням суду, апеляційний суд дійшов висновку про існування правових підстав для задоволення позову в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про виселення, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Також апеляційний суд зазначив, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У березні 2019 року представник ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» - адвокат Репак В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку апеляційного суду щодо визначення розміру заборгованості, в рахунок якої звернено стягнення на предмет іпотеки. Так, банк у позовній заяві просив стягнути заборгованість, що виникла на день смерті спадкодавця ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим розмір заборгованості, стягнений з ОСОБА_4 рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня
2012 року, не врахувавши, що ця заборгованість виникла на 28 липня 2010 року.
Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно визначив розмір заборгованості відповідно до рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2012 року у гривневому еквіваленті, оскільки предметом кредитного договору були грошові кошти в іноземній валюті. На думку заявника, апеляційний суд повинен був вказати суму заборгованості в іноземній валюті та здійснити перерахунок заборгованості у гривневий еквівалент на день ухвалення судового рішення. Апеляційний суд фактично змінив з власної ініціативи валюту боргового зобов'язання, що сторони кредитного договору не погоджували.
Також заявник не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про припинення у банка права нараховувати проценти після дострокового стягнення рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області
від 24 квітня 2012 року заборгованості за кредитним договором, оскільки пунктом 4.2 договору про відкриття відновлюваної кредитної лінії нарахування процентів здійснюється з моменту списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок. Враховуючи, що позичальник помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому з цього часу банк припинив нарахування процентів за користування кредитом.
У постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 520/4676/16-ц (провадження
№ 61-18624св18) Верховний Суд зазначив, що спадкоємці зобов'язані погасити проценти та неустойку, якщо вони нараховані позичальнику за життя.
На думку заявника, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними
установами - резидентами України в іноземній валют. Апеляційний суд не врахував, що укладений банком та спадкодавцем договір про відкриття кредитної лінії не є споживчим кредитом, тому положення цього закону не поширюються на спірні правовідносини.
Крім того, заявник вважає, що суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про виселення, оскільки
частина друга статті 109 ЖК Української РСР не поширюється на спадкоємців боржника.
У березні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого
2019 року в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки і залишити в цій частині в силі рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 липня 2016 року.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції частини другої статті 1281 ЦК України, оскільки банк 2 червня 2014 року надіслав до нотаріальної контори вимогу (претензію), що свідчить про обізнаність банку з цієї дати про відкриття спадщини, тому звернення банку безпосередньо до спадкоємців із вимогою 9 лютого 2015 року відбулось з пропуском строку, визначеного вказаною статтею.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2019 року представник АТ «Банк «Фінанси та Кредит» - адвокат Репак В. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому зазначив про безпідставність доводів касаційної скарги щодо пропуску банком строку, встановленого частиною другою статті 1281 ЦК України, оскільки спадщина ОСОБА_4 відкрилася у день його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а банк звернувся до нотаріуса із вимогою 2 червня 2014 року. Вказує, що стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред'явлення кредиторських вимог, тому пред'явлення вимог може відбуватись як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 311/1811/16-ц (провадження № 61-33559св18).
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» та ухвалою цього ж суду від 5 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» правонаступником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у цій справі.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 березня 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_4 укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 121 pv-05, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 227 000 доларів США зі сплатою 16% річних строком до 17 березня
2015 року.
Повернення кредиту забезпечено іпотекою за іпотечним договором
від 18 березня 2005 року, укладеним банком та ОСОБА_4 , згідно з умовами якого предметом іпотеки є домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1144 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і для ведення особистого підсобного господарства за цією ж адресою. Дружина іпотекодавця - ОСОБА_1 надала згоду на укладення іпотечного договору, що підтверджується відповідною заявою.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області
від 24 квітня 2012 року у справі № 2-237/11 стягнено з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 3 201 892,94 грн заборгованості за кредитним договором, 1 700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 3 203 712,94 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
2 червня 2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надіслало Тисменицькій районній державній нотаріальній конторі Івано-Франківської області вимогу (претензію), у якій просило прийняти цю вимогу та довести до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, про подання кредитором нотаріусу претензії за договором про відкриття відновлюваної кредитної лінії
від 17 березня 2005 року № 121pv-05.
Суди встановили, що на підставі вказаної претензії нотаріусом Тисменицької районної державної нотаріальної контори ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заведена спадкова справа № 210/2014, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 5 червня 2014 року.
3 вересня 2014 року дружина спадкодавця - ОСОБА_1 подала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини на користь дітей - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які не зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.
9 лютого 2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» направило ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , в інтересах яких діяла ОСОБА_1 , вимогу про усунення порушень за договором про відкриття відновлюваної кредитної лінії та добровільне звільнення домоволодіння, обтяженого іпотекою. Банк пропонував спадкоємцям погасити кредитну заборгованість у тридцятиденний строк, а у разі відмови - добровільно звільнити домоволодіння.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року та касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 , суд дійшов таких висновків.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судами встановлено, що 7 березня 2005 року ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_4 укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 121 pv-05, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 227 000 доларів США зі сплатою 16% річних строком до 17 березня 2015 року.
Належне виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 відповідно до укладеного цими ж сторонами іпотечного договору від 18 березня 2005 року.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за вказаним кредитним договором рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2012 року у справі № 2-237/11 з нього стягнено на користь банку заборгованість у розмірі 3 201 892,94 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до спадкоємців.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Разом з тим положення зазначеної правової норми застосовуються у випадку дотримання кредитором вимог статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Статтею 1281 ЦК України в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).
У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив що, 2 червня 2014 року, тобто протягом трьох місяців після відкриття спадщини, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надіслало до Тисменицької районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області претензію кредитора до спадкоємців ОСОБА_4 . За змістом вказаної вимоги, її надіслано також і ОСОБА_1 , яка, на думку позивача, була потенційним спадкоємцем. На підставі вказаної вимоги нотаріусом заведено спадкову справу № 210 від 5 червня 2014 року
З листа державного нотаріуса Тисменицької районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Колтун С.В. від 21 жовтня 2014 року № 791/02-14 судами встановлено, що 3 вересня 2014 року дружина
спадкодавця - ОСОБА_1 відмовилась від прийняття спадщини після ОСОБА_4 на користь дітей спадкодавця - ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 .
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є його правом, а не обов'язком, відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.
Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частиною першою та другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця. Отже, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.
Встановивши обставини щодо існування у спадкодавця обов'язку зі сплати стягненої судовим рішенням заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії, забезпеченого іпотекою, та прийняття
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 спадщини після ОСОБА_4 , до складу якої входять передані в іпотеку будинок та земельна ділянка, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про існування правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Дійшовши такого висновку, апеляційний суд врахував, що банк пред'явив у визначені статтею 1281 ЦК України спосіб та строки вимогу до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та те, що останні не спростували розмір заборгованості, стягнений зі спадкодавця рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2012 року у справі № 2-237/11.
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що звернення банку безпосередньо до спадкоємців з вимогою 9 лютого 2015 року відбулось з пропуском строку, визначеного статтею 1281 ЦК України, оскільки у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15-ц (провадження № 61-8438св18) викладено висновок щодо застосування
статті 1281 ЦК України в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, і зазначено, що «вказана норма не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса».
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» щодо помилковості висновків апеляційного суду про відсутність підстав для визначення розміру заборгованості на день смерті спадкодавця, оскільки, звернувшись у 2011 році з позовом про дострокове стягнення заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії, банк змінив строк кредитування, після чого у нього відсутнє право нараховувати проценти за таким договором.
У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 234/15695/17 (провадження № 61-5261св20) зазначено, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».
Посилання банку про те, що суд апеляційної інстанції мав визначити розмір заборгованості у доларах США та стягнути її в еквіваленті до національної валюти на день ухвалення рішення, також спростовуються висновками Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 234/15695/17 (провадження № 61-5261св20), оскільки рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2012 року засвідчує зміни порядку, умов і строку кредитного договору, в тому числі, в частині валюти зобов'язання, яку визначив кредитор, звертаючись з позовом про дострокове стягнення заборгованості.
Безпідставними є доводи банку про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 520/4676/16-ц (провадження № 61-18624св18) про те, що спадкоємці зобов'язані погасити проценти та неустойку, якщо вони нараховані позичальнику за життя, оскільки у справі № 520/4676/16-ц, яка переглядалась Верховним Судом, кредитор правомірно нараховував проценти за життя спадкодавця, а у даній справі, таке право у кредитора відсутнє у зв'язку із зверненнямз позовом до спадкодавця про повне дострокове стягнення заборгованості. Отже вказана постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про те, що стаття 109 ЖК Української РСР не підлягає застосуванню при виселенні спадкоємців боржника, оскільки такі доводи зводяться до помилкового тлумачення вказаної норми матеріального права на власний розсуд.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив у цій частині судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги у вказаній частині без задоволення, а постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду про існування правових підстав для зупинення виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
У постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20) викладено висновок про те, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку з реалізацією іпотекодержателем своїх прав на предмет іпотеки за договором, укладеним на забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитним договором, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону
України «Про заставу», та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення виконання зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умов, визначених цим підпунктом.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що цей спір стосується звернення стягнення на житловий будинок і земельну ділянку, які є предметом договору іпотеки, укладеного на забезпечення зобов'язань позичальника за споживчим кредитом, оскільки зміст договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 121pv-05 не дає підстави для висновку, що ОСОБА_4 отримав кредитні кошти для задоволення власних потреб як споживача.
Колегія суддів враховує розмір отриманих ОСОБА_4 коштів за вказаним договором, а саме 18 березня 2005 року - 50 000 доларів США, 7 червня 2006 року - 30 000 доларів США, 23 лютого 2007 року - 19 000 доларів США,
26 липня 2007 року - 58 000 доларів США і 11 квітня 2008 року - 70 000 доларів США, та те, що матеріали справи не містять доказів надання вказаних коштів надані позичальнику на споживчі потреби.
Враховуючи в сукупності вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що цей спір стосується звернення стягнення на житловий будинок і земельну ділянку, які є предметом договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за споживчим кредитом, тому помилково застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», які на спірні правовідносини не поширюються.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково з ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає зміні в частині відстрочення виконання рішення суду на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпеченням кредитів в іноземній валюті» шляхом виключення таких посилань з резолютивної частини постанови.
Щодо клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , поданій до Верховного Суду у березні 2019 року, міститься клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання мотивовано необхідністю відступлення від висновку щодо застосування статті 1281 ЦК України, викладеного в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 352/1068/15-ц (провадження № 61-13902св18), який, на думку заявника, не відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).
Крім того, заявник вказує на існування виключної правової проблеми щодо застосування статті 1281 ЦК України, що також вважає підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Частиною третьою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п'ята статті 403 ЦПК України).
Доводи клопотання про невідповідність висновків колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 352/1068/15-ц (провадження № 61-13902св18), висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження
№ 14-53цс18), відхиляються касаційним судом, оскільки у справі № 522/407/15-ц, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, судами попередніх інстанції встановлено, що кредитор не звертався з вимогою про виконання зобов'язання спадкодавця ні до нотаріуса, ні безпосередньо до спадкодавця, тому пропустив строк, встановлений статтею 1281 ЦК України. У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив обставини про дотримання позивачем визначеного вказаною статтею строку пред'явлення вимоги до спадкоємців. Отже у вказаних справах судами попередніх інстанцій встановлені різні фактичні обставини, тому правовідносини у цих справах не є подібними.
Наведені заявником доводи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у розумінні частин третьої та п'ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему та/або необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада
2018 року у справі № 352/1068/15-ц (провадження № 61-13902св18), оскільки такі доводи не свідчать про існування судової практики з різними правовими висновками, а ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права.
За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав, передбачених частинами третьою та п'ятою статті 403 ЦПК України, для передачі справи № 352/1068/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому клопотання заявника не підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про часткову зміну судового рішення апеляційного суду та залишення в іншій частині судового рішення цього ж суду без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 410, 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг»,задовольнити частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року змінити шляхом виключення з її резолютивної частини четвертого абзацу щодо посилання про зупинення виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
В іншій частині постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук