Постанова
Іменем України
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 520/2850/18
провадження № 61-18894св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради,
треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 23 березня 2020 року в складі судді Літвінової І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в складі колегії суддів Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
Історія справи
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстрації.
Позов мотивував тим, що є співвласником незавершеного будівництвом (готовністю 96%) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Указував, що відповідачі були зареєстровані в указаному будинку як члени сім'ї ОСОБА_7 , яка певний час значилася власником указаного нерухомого майна. Разом із тим рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року у справі № 1512/3763/2012 витребувано у ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 незавершений будівництвом (готовністю 96%) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за кожним із них право на ј частку в праві спільної часткової власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 .
Позивач указував, що в березні 2018 року під час здійснення дій щодо оформлення за собою прав на нерухоме майно дізнався, що 18 січня 2017 року, тобто після прийняття апеляційним судом Одеської області рішення у справі № 1512/3763/2012, в будинку за адресою: АДРЕСА_1 зі згоди ОСОБА_7 та на підставі наданих нею Департаменту надання адміністративних послуг неправдивих відомостей щодо наявності в неї речових прав на житловий будинок було зареєстровано місце проживання відповідачів. Позивач зазначає, що реєстрація місця проживання є похідною від прав на нерухоме майно, зокрема, права користування житлом. Оскільки ОСОБА_7 станом на 18 січня 2017 року не мала як права власності, так і права користування будинком АДРЕСА_1 , то вона не була уповноважена надавати згоду на реєстрацію місця проживання відповідачів та надання їм права користування житловим будинком.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким усунути йому перешкоди в користуванні незавершеним будівництвом (готовністю 96%) житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення з нього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також зняти відповідачів з реєстрації за вказаною адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 23 березня 2020 року позов задоволено:
усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні незавершеним будівництвом (готовністю 96%) житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з будинку;
знято відповідачів з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;
вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок. Суд зазначив, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах та прийняв до уваги, що як згода ОСОБА_7 на реєстрацію місця проживання відповідачів, так і безпосередня реєстрація здійснені в січні 2017 року, тобто після набрання законної сили рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року у справі № 1512/3763/2012 та встановлення судом відсутності у ОСОБА_7 речових прав на житловий будинок.
Суд також установив, що відповідачі, а також чоловік ОСОБА_2 в сукупності на праві власності володіють шістьма об'єктами нерухомого майна, які за їх вибором можуть бути використані для проживання їх сім'ї.
За відсутності у ОСОБА_7 прав на житловий будинок, а відтак і за відсутності законних прав користування цим будинком у членів її сім'ї, які на праві власності володіють іншою житловою нерухомістю, суд першої інстанції зробив висновок про те, що виселення відповідачів не призведе до звуження чи обмеження будь-яких прав цих осіб.
Суд також уважав, що позовна вимога про зняття відповідачів з реєстраційного обліку не суперечить передбаченим законом способам захисту порушених прав.
Суд відхилив доводи відповідачів про те, що з огляду на правовий режим спільної часткової власності позивач не має права на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні всім житловим будинком, зазначивши, що учасники спільної часткової власності мають право на частку у праві власності на спільне майно і правомочності кожного співвласника поширюються на все спільне майно.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу департамента надання адміністративних послуг Одеської міської ради задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 березня 2020 року змінено шляхом виключення з його резолютивної частини третього та п'ятого абзаців; установлено порядок виконання рішення суду з вказівкою про те, що судове рішення про виселення відповідачів є підставою для зняття їх з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; змінено розподіл судових витрат; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для виселення відповідачів з житлового будинку. Разом із тим колегія суддів зазначила, що судове рішення про виселення осіб є достатньою підставою для їх зняття з реєстрації за відповідною адресою, а тому пред'явлення позивачем і задоволення судом окремої позовної вимоги про зняття відповідачів з реєстрації не є необхідним.
Аргументи учасників справи
19 листопада 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач володіє лише часткою в праві спільної часткової власності на житловий будинок, а не об'єктом нерухомого майна вцілому, тому не уповноважений пред'являти вимогу про усунення перешкод у користуванні всім житловим будинком. Вказує, що суди зробили передчасний висновок про можливість виселення відповідачів без надання іншого житла, що є порушенням принципу пропорційності та балансу інтересів сторін.
Протягом січня 2022 року до Верховного Суду від учасників справи надійшли відзиви на касаційну скаргу, зокрема:
від представника позивача та третьої особи ОСОБА_1 , який мотивований тим, що суди зробили правильний висновок про те, що ОСОБА_7 не набула в установленому законом порядку права власності на житловий будинок, а тому члени її сім'ї не набули права користування цим будинком; вказує, що позивачу належить частка в праві спільної часткової власності, яка стосується не частини майна, а є частиною права на всю річ як єдине ціле;
від ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , які мотивовані тим, що доводи відповідачки про те, що позов одного співвласника нерухомого майна про усунення перешкод у користуванні цим майном порушує права інших співвласників, підлягають відхиленню, оскільки всі співвласника житлового будинку залучені до участі в справі як треті особи та не висловили заперечень щодо позовних вимог;
від департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, який мотивований тим, що апеляційний суд зробив правильний висновок щодо відмови в задоволенні пред'явлених до департаменту позовних вимог про зняття відповідачів з реєстрації.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі та відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржених судових рішень.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 13 грудня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються відповідачкою в частині задоволення позовної вимоги про виселення. Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зняття відповідачів з реєстрації в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що житловий будинок та земельна ділянка в АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року в справі №1512/3763/2012.
Указаним судовим рішенням, зокрема:
визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 у порядку спадкування за законом право на ј частку в праві спільної часткової власності на незавершений будівництвом (готовністю 96 %) житловий будинок з господарськими будівлями й спорудами за адресою: АДРЕСА_1 з правом здачі житлового будинку, господарських будівель і споруд в експлуатацію та отримання документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно;
витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на користь позивача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_1 ј частку в праві спільної часткової власності на вказаний будинок.
Станом на 03 березня 2018 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають, зокрема: ОСОБА_2 (донька ОСОБА_7 ), ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (онуки ОСОБА_7 ).
18 січня 2017 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були зняті з реєстрації за адресою попереднього місця проживання: АДРЕСА_2 та за згодою ОСОБА_7 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року у справі №520/11429/17 виселено ОСОБА_7 з незавершеного будівництвом (готовністю 96%) житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язано її звільнити будинок і земельну ділянку від належних їй майна та речей.
Суди також установили, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 та на квартиру АДРЕСА_4 , на 3/12 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_5 , а за неповнолітнім ОСОБА_4 зареєстровано 3/12 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_5 , а також 1/3 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_6 .
Позиція Верховного Суду
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).
У справі, що переглядається, суди встановили, що:
відповідачі вселилися до будинку АДРЕСА_1 як члени сім'ї колишнього власника ОСОБА_7
відповідно до рішення апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року в справі №1512/3763/2012 ОСОБА_7 набула право власності на вказаний житловий будинок на підставах, не передбачених законом, а законними власниками будинку є ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 у порядку спадкування за законом у рівних частках;
реєстрація місця проживання відповідачів у вказаному будинку та їх вселення до нього відбулося 18 січня 2017 року, тобто після вирішення судом спору щодо права власності на нерухоме майно та витребування житлового будинку з незаконного володіння ОСОБА_7 , у тому числі на користь позивача в цій справі.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідношення.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Установивши, що вселення відповідачів до будинку АДРЕСА_1 відбулося зі згоди ОСОБА_7 , яка станом на 18 січня 2017 року не мала жодних речових прав щодо вказаного нерухомого майна, суди зробили правильний висновок про можливість їх виселення без надання іншого житлового приміщення, що відповідає положенням частини третьої статті 116 ЖК УРСР.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2022 року в справі № 332/2378/19 (провадження № 61-8703св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс 19) зроблено висновок, що: «сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім'ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання».
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У спірних правовідносинах права позивача як співвласника житлового будинку захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в статті 1 Першого протоколу практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. У той же час виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
У справі, що переглядається, ухвалюючи рішення про виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, суди встановили, що відповідачі діяли недобросовісно, зайняли житлове приміщення на підставах, не передбачених законом (після припинення права власності ОСОБА_7 ), а також володіють на праві власності іншими об'єктами житлової нерухомості. Зокрема, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 та на квартиру АДРЕСА_4 , на 3/12 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_5 , а за неповнолітнім ОСОБА_4 зареєстровано 3/12 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_5 , а також 1/3 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_6 .
За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про порушення оскарженими судовими рішеннями принципу пропорційності та балансу інтересів сторін спору.
Аргументи відповідачки про неможливість подання ОСОБА_1 як власником частки в праві спільної власності на нерухоме майно позову про усунення перешкод у користуванні всім житловим будинком колегія суддів не приймає з таких мотивів.
Згідно зі статтею 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов'язків.
Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто, право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.
З урахуванням викладеного позивач як співвласник нерухомого майна, яке належить йому на праві спільної часткової власності без виділу його частки в окремий об'єкт нерухомого майна, має право в порядку статті 391 ЦК України на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому на праві спільної часткової власності будинком як цілісним об'єктом нерухомого майна.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги в зв'язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2022 року в справі № 332/2378/19 (провадження № 61-8703св21), дають підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - без змін як ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 23 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук