19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 449/172/21
провадження № 61-4026ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області та на постанову Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Перемишлянської державної нотаріальної контори про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на частину будинку у порядку спадкування,
У 2021 році ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом та просила визнати:
- частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 20 січня 2006 року ОСОБА_3 державним нотаріусом Перемишлянської державної нотаріальної контори за реєстраційним номером 111, у частині успадкування ним після смерті ОСОБА_2 Ѕ частини будинку з господарськими прибудовами, що знаходиться на АДРЕСА_1 ;
- частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 21 листопада 2018 року ОСОБА_2 державним нотаріусом Перемишлянської державної нотаріальної контори за реєстраційним номером 4666, у частині успадкування після смерті ОСОБА_3 Ѕ частини будинку з господарськими прибудовами, що знаходяться на АДРЕСА_1 ;
- за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на Ѕ частину будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку під літерою «А-1» житловою площею 74,6 м2, загальною площею 135,6 м2 з надвірними та господарськими спорудами.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що її бабусі, ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , належав будинок з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Після її смерті ОСОБА_2 (батько позивача) прийняв спадщину, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, але не оформив своїх спадкових прав. ІНФОРМАЦІЯ_3 батько помер. 20 січня 2006 року державним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 на все його майно сину ОСОБА_3 . В подальшому після смерті ОСОБА_3 зазначене майно згідно свідоцтва про право на спадщину від 21 листопада 2018 року успадкував його син ОСОБА_2 , який володіє будинком і на даний час.
Зазначає, що з батьком на момент смерті зареєстровані та проживали його дружина та її мати ОСОБА_4 , його син (брат позивача) ОСОБА_3 , які на підставі статті 1261 ЦК України є спадкоємцями за законом першої черги. Звертає увагу суду на те, що з заявою про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_4 не зверталася, а тому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вважаються такими, що прийняли спадщину і будинок успадкували в рівних частках. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати ОСОБА_4 померла. 21 липня 2011 року позивач звернулася у Перемишлянську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
Уважає, що в силу статей 1216, 1268, 1269 ЦК України їй в порядку спадкування після смерті матері належить половина будинковолодіння. Посилаючись на статтю 1301 ЦК України та на те, що ОСОБА_3 не мав права на спадкування після смерті матері всього будинковолодіння, а лише на його половину, вважає, що є всі підстави для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого 20 січня 2006 року. Оскільки ОСОБА_3 не мав права на успадкування половини будинковолодіння, то ця половина і не могла бути успадкована після його смерті ОСОБА_2 (його сином), а тому є всі підстави для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого 21 листопада 2018 року.
Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 02 червня 2021 року в складі судді Гуняк О. Я., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року в складі колегії суддів Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В., у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 (мати позивача) знала про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , її сином ОСОБА_3 , та майже п'ять років після видачі свідоцтва про право на спадщину за законом її сину не зверталася до нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно чи до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 січня 2006 року.
Суди зазначили, що позивачем не подано доказів, що після смерті її батька, приймаючи спадщину ОСОБА_3 (її брат) порушив її права, й відповідно син ОСОБА_3 , приймаючи спадщину після його смерті, порушив права позивача.
28 квітня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права просить скасувати оскаржені рішення, оскільки суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року в справі № 6-164цс12 та постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року в справі № 523/3522/16-ц, від 15 липня 2020 року в справі № 355/340/17-ц, від 21 січня 2020 року в справі № 396/2046/18, від 27 листопада 2019 року в справі № 235/1040/19, від 19 грудня 2019 року в справі № 523/5064/15-ц, від 10 квітня 2020 року в справі № 645/1509/17, від 03 червня 2020 року в справі № 752/749/14-ц, від 03 червня 2020 року в справі № 530/442/17, від 30 вересня 2020 року в справі № 584/639/19. Зазначає, що у листопаді 2020 року звернулася до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері, проте отримала відповідь, що питання щодо спадкування слід вирішувати у судовому порядку з останнім власником спірного майна. Уважає, що належне їй майно неправомірно та безпідставно було зареєстроване за ОСОБА_2 , а потім за його сином. Зазначає, що заяву про відмову від прийняття спадщини її мати не подавала, а тому є такою, що її прийняла.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу, суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_3 відкрилась спадщина після смерті ОСОБА_2 , батька позивачки, який на момент смерті проживав у будинку АДРЕСА_1 .
На момент смерті батька позивач не була зареєстрована та не проживала в господарстві спадкодавця, а тому спадщину не прийняла, у встановлений законом шестимісячний строк не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття такої спадщини.
20 січня 2006 року спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняв його син, брат позивачки ОСОБА_3 , на підставі чого державним нотаріусом Перемишлянської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з житлового будинку з відповідними господарськими спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 на земельній ділянці з присадибних земель Брюховицької сільської ради.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , мати позивачки та ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 (брат позивача), після його смерті відкрилася спадщина.
21 листопада 2018 року державним нотаріусом Перемишлянської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом, спадкова справа №6/2017, зареєстровано в реєстрі за №4666, згідно якого, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , є його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з житлового будинку з відповідними господарськими спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 .
Згідно довідки Брюховицької сільської ради № 260 від 19 жовтня 2020 року по АДРЕСА_1 , станом на день смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 були зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 .
Згідно витягу № 27573645 від 21 липня 2011 року ОСОБА_1 звернулася в Перемишлянську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері. Заведено спадкову справу №51459861.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1221 ЦК України визначено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 Кодексу).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно із частиною першою статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19) зроблено висновок, що «…до спадкоємця в порядку спадкування може переходити право на оспорення документу чи юридичного факту (зокрема, правочину, рішення органу юридичної особи, свідоцтва тощо), яке належало спадкодавцю, та не припинилося до його смерті»; «…тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах». Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. У справі, що переглядається, особа, яка мала право на оспорення (спадкодавець ОСОБА_4), висловила як прямо (в заяві від 19 липня 2002 року), так і своєю поведінкою (оскільки протягом майже 14 років не оспорювала свідоцтво про право на спадщину видане в 2002 році її сину), що не буде реалізовувати своє право на оспорення. За таких обставин, право на оспорення свідоцтва про право на спадщину, яке мала ОСОБА_4, припинилося, відповідно його не успадкував ОСОБА_1, а тому підстави для задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1, як спадкоємця ОСОБА_4, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на ѕ частки спадкового майна та скасування реєстраційного посвідчення на ѕ частки житлового будинку, відсутні».
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що мати позивача ОСОБА_4 , знаючи про прийняття спадщини після смерті її чоловіка її сином, протягом п'яти років не зверталася до нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину чи до суду для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 січня 2006 року, дійшов правильного висновку про те, що права позивача не порушені, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Посилання ОСОБА_1 на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року в справі № 6-164цс12 та постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року в справі № 523/3522/16-ц, від 15 липня 2020 року в справі № 355/340/17-ц, від 21 січня 2020 року в справі № 396/2046/18, від 27 листопада 2019 року в справі № 235/1040/19, від 19 грудня 2019 року в справі № 523/5064/15-ц, від 10 квітня 2020 року в справі № 645/1509/17, від 03 червня 2020 року в справі № 752/749/14-ц, від 03 червня 2020 року в справі № 530/442/17, від 30 вересня 2020 року в справі № 584/639/19, є необґрунтованими, оскільки вони зроблені у справах за інших фактичних обставин.
Аналіз змісту касаційної скарги та постанови апеляційного суду свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області та на постанову Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук