Постанова
Іменем України
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 263/8509/20
провадження № 61-17420св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»,
відповідачі: Маріупольська міська рада, товариство з обмеженою відповідальністю «Азовська кредитна компанія», ОСОБА_1 ,
третя особа: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», підписану адвокатом Курібло Володимиром Анатолійовичем, на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 липня 2021 року в складі судді Кияна Д. В. та на постанову Донецького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в складі колегії суддів Зайцевої С. А., Мальцевої Є. Є., Пономарьової О. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (далі - ТОВ «ПБП «Азовінтекс») звернулось з позовом до Маріупольської міської ради, ТОВ «Азовська кредитна компанія», ОСОБА_1 , третя особа: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради, про визнання права власності.
Позов мотивований тим, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 26 березня 2012 року придбав 37/50 частини нежилого приміщення за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1348,2 м2.
03 грудня 2013 року між Маріупольською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 у строкове платне користування площею 0,0704 га, на якій знаходиться вказана нежитлова будівля загальною площею 1348,2 м2.
Рішенням Маріупольської міської ради № 6/21-2266 від 21 серпня 2018 року ОСОБА_2 , КС «Азовська кредитна компанія», ТОВ «ПБТ «Азовінтекс» дозволено розробку проєкту землеустрою з відводу земельної ділянки орієнтовною площею 0,0743 га для розміщення ресторану, офісу та адміністративних приміщень по АДРЕСА_1 .
Позивач здійснив часткову реконструкцію зазначеного нежитлового приміщення, а саме: реконструйована основна будівля літ А-3 (І та ІІ поверхи), підвал літ А/п та самочинно побудована двоповерхова прибудова літ А1-2, які знаходяться на орендованій земельній ділянці.
Відповідно до будівельно-технічної експертизи в період з 23 жовтня 2010 року по 04 грудня 2019 року за адресою АДРЕСА_1 фактично здійснено реконструкцію, яка відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва.
Управління державного архітектурного будівельного контролю Маріупольської міської ради відмовило в прийнятті в експлуатацію самочинно реконструйованого об'єкта через відсутність права власності на вказаний реконструйований об'єкт.
Позивач після проведення реконструкції виготовив технічну документацію на нерухомий об'єкт. Добудована прибудова до основної будівлі виконана в межах земельної ділянки, яка використовується позивачем на підставі договору оренди. Позивач не змінював цільового призначення наданої в оренду земельної ділянки.
Враховуючи наведене, ТОВ «ПБП «Азовінтекс» просить визнати за ним право власності на об'єкт нерухомості, що розташований у АДРЕСА_1 , який складається з підвалу літ. А/п, а саме приміщення № 3 (приміщення 1-21, сходові клітини І, ІV, ліфт ІІ, пандус ІІІ, загальною площею 338,4 м2), приміщення № 1 з першого поверху основної нежитлової будівлі літ. А-3, з першого поверху прибудова літ А1-2 (приміщення 1-18, сходові клітини І, ІІІ, V, ліфт ІІ, розвантажувальна ІV, загальною площею 435,9 м2), приміщення № 2 з другого поверху основної нежитлової будівлі літ А-3, з другого поверху прибудови літ А1-2 (приміщення 1-34, сходова клітина ІІ, ліфт ІІІ, загальною площею 427,7 м2), споруда КТП (комплексна трансформаторна підстанція) літ Б, огорожа № 1, тротуар І, як на єдине ціле.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, в задоволенні позову ТОВ «ПБП «Азовінтекс» відмовлено.
Суди виходили з того, що позивач не надав належних і допустимих доказів отримання дозвільних документів на самочинне будівництво та введення об'єктів нерухомого майна в експлуатацію у встановленому законом порядку та набуття цим майном статусу нерухомого майна як об'єкта цивільних прав.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року ТОВ «ПБП «Азовінтекс» засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, у якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, щозвернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати наявним спір про право. Вказує, що апеляційний суд безпідставно вважав, що питання прийняття самочинно реконструйованого об'єкту до експлуатації не було предметом розгляду компетентного державного органу, оскільки 17 березня 2020 року за вих. № 522/67/14 позивач звернувся до Управління ДАБК Маріупольської міської ради із заявою про прийняття до експлуатації спірного самочинно реконструйованого об'єкту. Листом від 19 березня 2020 року № 24.308118-24.1 управління ДАБК Маріупольської міської ради повідомило про неможливість прийняття до експлуатації самочинно реконструйованого об'єкта та роз'яснило позивачу право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на нього.
Крім того ТОВ «ПБП «Азовінтекс» вважає наявними підстави для відступу від висновків Верховного Суду України, Верховного Суду, викладених у постановах від 27 травня 2015 року в справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1328цс15 від 04 червня 2018 року в справі № 640/13030/16-ц, від 18 лютого 2019 року в справі № 308/5988/17 в частині необхідності звернення до компетентного державного органу про прийняття самочинної забудови до експлуатації, оскільки право власності на об'єкт самовільного будівництва чинним законодавством не визнається, а відповідно право на звернення до суду виникає в особи з моменту вчинення такого будівництва; чинне законодавство не передбачає можливості ні введення в експлуатацію, ні подання документів на введення в експлуатацію об'єктів самовільного будівництва до визнання права на такий об'єкт самовільного будівництва судом.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 08 листопада 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року в справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1328цс15 та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року в справі № 640/13030/16-ц, від 18 лютого 2019 року в справі № 308/5988/17 в частині про те, що звернення до суду із позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності інформації про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають вважати про наявність спору про право, а також постанови Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13. Крім цього, просить відступити від висновків викладених у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року в справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1328цс15 та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року в справі № 640/13030/16-ц, від 18 лютого 2019 року в справі № 308/5988/17 в частині необхідності звернення до компетентного державного органу про прийняття самочинної забудови до експлуатації.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ТОВ «ПБП «Азовінтекст» є власником 37/50 частин нежитлового приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 06 березня 2012 року. Вказане приміщення розташоване за адресою АДРЕСА_1 , його загальна площа 1348,2 м2 складається з частини основної будівлі літ. А-3, а саме: нежиле приміщення № 1 з підвалу літ А/п (приміщення 1-20, сходові клітини І, ІІ, ІІІ, ІV), приміщення № 1 з першого поверху літ. А-3 (приміщення 1, 2-26, тамбур І, сходові клітини ІV, ліфт V), приміщення № 2 з другого поверху літ. А-3 (приміщення 1-21, сходова клітина ІІ) майданчики а1, а2, а19-1, навіс а20-1, тамбур а18-1 загальною площею 988,2 м2.
Згідно з договором оренди земельної ділянки від 03 грудня 2013 року Маріупольська міська рада надала ОСОБА_1 , КС «Азовська кредитна компанія» та ТОВ «ПБП «Азовінтекс» в платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0704 га, на якій знаходиться вказана нежитлова будівля, строком на 10 років (з 08 жовтня 2013 року до 08 жовтня 2023 року).
Згідно пункту 9.1.2. договору оренди земельної ділянки орендар має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі, споруди та заклади, багаторічні насадження.
04 грудня 2019 року виготовлено технічний паспорт на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 37/19 від 06 лютого 2020 року встановлено, що самочинно частково реконструйоване: основна будівля літ А-3 (I та II поверхи), підвал літ Ап, та самочинно побудована двоповерхова прибудова літ А1-2 на земельній ділянці, що перебуває в оренді на підставі договору оренди земельної ділянки від 03 грудня 2013 року, кадастровий номер 1412336300:01:003:0252.
Конструктивні рішення частини належної будівлі, що належить ТОВ «ПБП «Азовінтекс» відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва ( ДБН, ДСТУ, технічним умовам). Досліджувана частина будівлі обладнана електропостачанням та електроосвітленням, водопостачанням та каналізацією, опаленням та вентиляцією, газопостачанням згідно наданим технічним умовам та обслуговується підприємствами-балансоутримувачами інженерних мереж. Реконструкція виконана на підставі проєктної документації та технічних умов, наданих на дослідження. Згідно з ДСТУ-Н.Б.В.1.2-16:2013 досліджувана будівля відповідає класу наслідків (відповідальності) СС2. Досліджувана будівля знаходиться у відповідному технічному стані, придатна для експлуатації в якості ресторану та фактично експлуатується в якості ресторану.
Позиція Верховного Суду
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв'язку з положеннями статті 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об'єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.
Отже, для того, щоб новостворене майно стало об'єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п'ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 27 травня 2015 року в справі № 6-159цс15 та від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1328цс15, підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.
В пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)).
Враховуючи те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів щодо дотримання позивачем визначеної чинним законодавством процедури прийняття в експлуатацію новоствореного нерухомого майна та порядку проведення державної реєстрації і оформлення права власності на нього, а також виділення земельної ділянки для будівництва об'єктів нерухомого майна, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому вірно зазначили, що суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.
Переглянувши справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вказав, що звернутися до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване або реконструйоване нерухоме майно можна за наявності відомостей про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів щодо звернення позивача до компетентного державного органу про прийняття самочинної побудови до експлуатації у встановленому законом порядку. Лист від 19 березня 2020 року № 24.308118-24.1 управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради має інформаційний характер та не свідчить про прийняття компетентним державним органом рішення про відмову у прийнятті в експлуатацію самочинно реконструйованого об'єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що для реалізації ТОВ «ПБП «Азовінтекст» захисту своїх майнових прав необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року в справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1328цс15 та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року в справі № 640/13030/16-ц, від 18 лютого 2019 року в справі № 308/5988/17 в частині необхідності звернення до компетентного державного органу про прийняття самочинної забудови до експлуатації, які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, є необґрунтованими з огляду на встановлені вище обставини.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року в справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1328цс15 та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року в справі № 640/13030/16-ц від 18 лютого 2019 року в справі № 308/5988/17 від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 та з порушенням норм процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», підписану адвокатом Курібло Володимиром Анатолійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук