Постанова
Іменем України
17 травня 2022 року
м. Київ
справа № 670/106/20
провадження № 61-9481св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Енселко Агро»,
треті особи: Віньковецька районна державна адміністрація, Соколівська сільська рада Ярмолинецького району Хмельницької області,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2020 року в складі судді Волкової О. М. та на постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року в складі колегії суддів Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «Енселко Агро» про визнання недійсним договору оренди та скасування запису про державну реєстрацію речового права.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки загальною площею 1,60 га на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії II-ХМ № 010881 від 01 листопада 1999 року. У 2015 році відповідач запропонував їй підписати договір оренди земельної ділянки строком на три роки. Для підписання їй були надані аркуші з текстом договору, останню сторінку якого вона підписала, однак примірника договору їй надано не було. У березні 2018 році ОСОБА_1 зверталася до відповідача про надання їй примірника договору, який не отримала, у зв'язку з чим вона звернулася з письмовою вимогою про припинення користування земельною ділянкою, відповіді на що також не отримала.
Вказує, що на дату підписання договору оренди землі кадастровий номер земельній ділянці, зазначеній у договорі оренди не був присвоєний, зокрема, договір оренди від 05 листопада 2015 року в розділі 2. «Об'єкт оренди» містить відомості про передачу земельної ділянки загальною площею 1,5855 га з кадастровим номером 682068500080040116, в той час як належна їй на праві власності згідно державного акта серії II-ХМ № 010881 від 01 листопада 1999 року земельна ділянка зареєстрована відділом у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області 06 червня 2017 року. Крім того, відповідач увів позивачку в оману щодо терміну дії договору, оскільки зазначив інший, ніж було домовлено термін дії договору, не надав позивачці примірника договору оренди землі, не надав можливості ознайомитися з оригіналом договору.
13 грудня 2017 року державним реєстратором Соколівської сільської ради Ярмолинецького району Ткачук О. І. зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки.
Зазначена реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно» (в редакції Закону станом на момент посвідчення правочину) та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки договір оренди не містить істотних умов, а саме кадастрового номеру та строку дії договору.
З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі від 05 листопада 2015 року, зареєстрований 13 грудня 2017 року, та скасувати рішення державного реєстратора Соколівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області Трачук О. І. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки № 23941060.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили з того, що матеріли справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин визначення сторонами іншого строку дії договору, ніж зазначений у договорі, а також що позивач була введена в оману відповідачем під час підписання договору оренди. Суди вказали, що відсутність кадастрового номеру земельної ділянки на час його укладення також не може бути підставою для визнання договору оренди недійсним. Встановивши належне виконання умов договору оренди та відсутність порушення прав позивача як орендодавця, суди зробили висновок про відмову в задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
У червні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, у якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга та уточнена її редакція мотивовані тим, що суди неправильно встановили обставини справи, у зв'язку з чим безпідставно відмовили в задоволенні позову. Вказує, що в матеріалах справи міститься два примірники оскарженого договору оренди, з яких вбачається, що відповідач сфальсифікував умови договору оренди перед передачею його на державну реєстрацію у 2017 році, а в момент підписання договору оренди ввів позивача в оману щодо дійсних умов договору оренди та строку його дії.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
В ухвалі Верховного Суду від 29 вересня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме через відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у випадку дійсності/недійсності договору оренди земельної ділянки, укладеного після 2013 року, якщо на момент підписання такого договору у 2015 році кадастровий номер земельній ділянці не був присвоєний.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ХМ № 010881 від 01 листопада 1999 року, виданого Нетечинецькою сільською радою Віньковецького району Хмельницької області, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, що розташована на території Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області, площею 1,99 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі 1,60 га - рілля, та 0,39 га - кормові угіддя.
05 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Енселко-Агро» укладено договір оренди, відповідно до якого ОСОБА_1 передала товариству в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Нетечинецької сільської ради площею 1,5955 га, у тому числі рілля 1,5955 га, з кадастровим номером 6820685000:08:004:0116 (п.1.1, 2.1, 2.2 договору). Цей договір діє до 31 грудня 2027 року, починаючи з дня набрання чинності цим договором (з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавством) (п.3.1 договору).
Пунктами 12.3, 12.4 договору передбачено, що його дія припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадку знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
13 грудня 2017 року державним реєстратором Соколівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області Ткачук О. І. зареєстровано за ТОВ «Енселко Агро» право оренди на земельну ділянку кадастровий номер 6820685000:08:004:0116 строком дії до 31 грудня 2027 року з правом пролонгації.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 522/24006/17 (провадження № 61-5213св20) вказано, що «тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України».
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконала встановленого процесуальним законом обов'язку доведення обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, зокрема не довела вчинення правочину під впливом обману.
З огляду на наведене та враховуючи, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту введення її оману ТОВ «Енселко Агро» під час укладення оспорюваного договору, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним в межах заявлених позовних вимог.
Щодо аргументів позивача про те, що договір оренди не містить усіх передбачених Законом України «Про оренду землі» істотних умов: строку дії договору, кадастрового номера, місця розташування та розміру земельної ділянки, то Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору оренди) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»).
У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 у подібній справі зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Встановлено, що 05 листопада 2015 року ОСОБА_1 та ТОВ «Енселко-Агро» досягли згоди про укладення договору оренди землі та підписали цей договір, який набрав чинності після його державної реєстрацій, тобто з 13 грудня 2017 року. Укладений договір містить істотні умови, зокрема, щодо об'єкта оренди (місця розташування та розміру земельної ділянки), строку його дії, орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди встановили, що орендодавець та орендар врегулювали у спірному договорі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договору, відповідач використовує вказану земельну ділянку за призначенням, а позивач не заперечує, що отримувала встановлену орендну плату на підставі оспорюваного договору, у зв'язку з чим зробили правильний висновок про те, що позивач не довела обставин недійсності договору оренди землі та порушення її прав при його укладенні. Позивач належними доказами не підтвердила порушення її прав з підстав відсутності у договорі оренди землі істотних умов, передбачених пунктом першим частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі».
За таких обставин правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди недійсним з підстав відсутності волевиявлення на його укладення. Зробивши обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання договору оренди землі недійсними, суди попередніх інстанцій також дійшли правильного висновку про те, що вимоги про скасування запису про державну реєстрацію договору оренди землі є похідними від задоволення вимог про недійсність вказаного договору, тому не підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, аргументи касаційної скарги з приводу відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах є помилковими.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. З урахуванням меж касаційного оскарження касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук