Постанова
Іменем України
20травня 2022 року
м. Київ
справа № 161/16015/20
провадження № 61-13656св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року в складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов мотивований тим, що вона із 07 вересня 2015 року перебувала
у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2020 року між ними розірвано.
В шлюбі у них народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час перебування у шлюбі ними, як подружжям, було набуто спільне майно,
а саме: квартира, площею 65,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки Opel Vectra, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; земельна ділянка в с. Струмівка Луцького району Волинської області площею 0,0212 га
з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
Оскільки їх спільна із відповідачем дитина залишилась проживати із нею, тому відповідно до положень статей 60, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) при поділі вказаного майна за нею слід необхідно визнати право власності на більшу його частку.
Ураховуючи наведене, зменшивши позовні вимоги, позивач просила суд здійснити поділ спільного майна подружжя та виділити їй у власність 60/100 частки квартири АДРЕСА_1 , 60/100 частки автомобіля марки Opel Vectra, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , а також стягнути з відповідача на її користь понесені по справі судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 січня
2021 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 60/100 часток автомобіля марки Opel Vectra, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині вимог.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 березня
2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. В порядку поділу майна подружжя виділено у власність ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира АДРЕСА_1
є спільним майном подружжя, а тому вона підлягає поділу між сторонами
у справі в рівних частинах. Вказане нерухоме майно набуте ними спільно за час перебування у шлюбі. Покликання в самому договорі про пайову участь
у будівництві від 15 березня 2015 року, зокрема на те, що за п. 2.2. пайовик передав забудовнику кошти в сумі 240 000 грн, не свідчить про сам факт передачі коштів у вказану дату, оскільки такі розрахунки повинні бути підтверджені іншими доказами (платіжними дорученнями, квитанціями, чеками, розписками). З огляду на це, відповідач на спростування презумпції спільності майна подружжя не надав доказів оплати вартості спірної квартири за рахунок особистих коштів до укладення шлюбу з позивачем.
Підстави для застосування частини третьої статті 70 СК України відсутні, оскільки факт проживання неповнолітньої дитини з позивачем ОСОБА_1 не може бути підставою для збільшення її частки при поділі майна подружжя.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 березня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач зареєстрував право власності на спірну квартиру 24 травня 2016 року, підставою для державної реєстрації права власності на зазначену квартиру був договір про пайову участь у будівництві від 15 березня 2015 року. У п. 2.2. вказаного договору сторони погодили, що за домовленістю сторін пайовик передав забудовнику 240 000 грн на момент підписання цього договору, що складає вартість об'єкта фінансування. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін у справі, як колишнього подружжя, оскільки була придбана відповідачем ОСОБА_2 за особисті кошти до укладення шлюбу із позивачем ОСОБА_1 , а тому
є його особистою приватною власністю.
Сам факт державної реєстрації відповідачем права власності на квартиру на час перебування у зареєстрованому шлюбі із позивачем не свідчить про те, що таке майно було ними набуто за спільні кошти. Жодних доказів, які б підтверджували факт придбання спірної квартири за спільні кошти позивач ОСОБА_1 не надала.
Аргументи учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом неправильно застосовано статті 60, 70 СК України, і, як наслідок, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що квартира придбавалась за спільні кошти. Апеляційний суд оригіналу договору та довідки про оплату вартості спірної квартири не досліджував, не врахував, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, унаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону. Суд першої інстанції врахував звіт про оцінку ринкової вартості спірної квартири, яка становить 1 062 958 грн, що виключає її набуття за 240 000 грн.
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу,
в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що вказане рішення ухвалене
з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Указує, що спірну квартиру ним придбано задовго до укладення шлюбу шляхом укладення Договору про пайову участь у будівництві від 15 березня 2015 року, на підставі якого ним було сплачено повну суму особистих коштів за вказане майно. У зв'язку з чим вважає, що спірна квартира є особистою приватною власністю відповідача, яка не підлягає поділу в порядку статті 60 СК України як спільне майно подружжя.
Постанова суду апеляційної інстанцій оскаржуються в частині відмови
у задоволенні позовної вимоги про виділення у власність ОСОБА_1 1/2 частки у праві спільної власності на квартиру, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі Верховного Суду від 08 листопада 2021 року вказано, що наведені
у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року
у справі № 607/10913/17, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, від
29 липня 2019 року у справі № 619/3728/16, від 17 грудня 2019 року у справі
№ 761/11015/16-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 753/9691/15-ц, від
21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 30 червня 2020 року у справі
№ 383/875/17).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 07 серпня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 вересня 2020 року між ними розірваний.
У них народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Право власності на квартиру, площею 65,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 24 травня 2016 року. Підставою для державної реєстрації права власності на зазначену квартиру був договір про пайову участь у будівництві від 15 березня 2015 року.
Згідно договору про пайову участь у будівництві від 15 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 (забудовник) та ОСОБА_2 (пайовик), забудовник приймає пайовика у пайове будівництво 22-ох квартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом фінансування пайовиком цього будівництва
в обсягах та в порядку, що передбачені цим договором (а.с.41-43).
Відповідно до п. 1.3. цього договору об'єкт, що підлягає передачі пайовику після завершення будівництва - однокімнатна квартира загальною площею 65,5 кв. м на першому поверсі житлового будинку. Адреса об'єкта фінансування - АДРЕСА_1 .
Пунктом 2.2. вказаного договору передбачено, що за домовленістю сторін пайовик передав забудовнику 240 000 грн на момент підписання цього договору, що складає вартість об'єкта фінансування.
Згідно із довідкою від 23 травня 2016 року, яка підписана забудовником, відповідач ОСОБА_2 15 березня 2015 року здійснив повну оплату пайового внеску в сумі 240 000 грн за квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 44).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того
з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від
19 листопада 2020 року у справі № 607/10913/17, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, від 29 липня 2019 року у справі № 619/3728/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 761/11015/16-ц, від 17 грудня 2019 року у справі
№ 753/9691/15-ц, від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 30 червня 2020 року у справі № 383/875/17, на які міститься посилання в касаційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (частина третя статті 631 ЦК України).
Умови договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою.
Апеляційний суд встановив, що спірна квартира набута у власність
ОСОБА_2 за договором про пайову участь у будівництві від 15 березня 2015 року; у пункті 2.2. вказаного договору передбачено, що за домовленістю сторін пайовик передав забудовнику 240 000 грн на момент підписання цього договору, що складає вартість об'єкта фінансування; шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано 07 вересня 2015 року; доказів, які
б підтверджували факт придбання спірної квартири за спільні кошти
ОСОБА_1 не надала.
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок, що вказаним договором підтверджується його виконання покупцем, що є належним доказом набуття відповідачем спірної квартири (майнових прав на неї) до шлюбу, тому ОСОБА_2 спростував презумпцію спільності майна подружжя, незважаючи на здійснення державної реєстрації права власності на спірну квартиру після реєстрації шлюбу.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо врахування судом першої інстанції звіту про оцінку ринкової вартості спірної квартири, оскільки позовна заява ОСОБА_1 відповідних доводів в обґрунтування позову не містить, суди не оцінували вказаний звіт як доказ з метою вирішення спору,
а суд першої інстанції його врахував лише з метою визначення розміру судового збору на момент звернення до суду з позовом у цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат