26 травня 2022 року м. Дніпросправа № 340/1699/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Семененка Я.В.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу в м. Дніпрі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.06.2021 року (суддя Жук Р.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати середнього заробітку за час неповного розрахунку при звільненні з дня звільнення (31.07.2020 року) по день фактичного розрахунку (25.03.2021 року);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити середній заробіток за час неповного розрахунку при звільненні з дня звільнення (31.07.2020 року) по день фактичного розрахунку (25.03.2021 року).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача звільнено з військової частини 31.07.2020 року, однак остаточний розрахунок при звільненні на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 у справі №340/5622/20 проведено лише 25.03.2021 року, у зв'язку з чим останній має право виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.07.2020 року по 25.03.2021 року.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.06.2021 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України) щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2020 року по 25.03.2021 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31.07.2020 року по 25.03.2021 року в сумі 12855,96 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні через порушення норм матеріального права, позивач просить скасувати рішення суду в цій частині та ухвалити нове, яким стягнути на користь останнього суму у розмірі 12855,96грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач має право на отримання усієї суми середнього заробітку за час неповного розрахунку при звільненні без обмеження виплати такої суму та під час розрахунку такої суми слід враховувати середньоденну заробітну плату за останні два місяці роботи, до якої входять усі надбавки, підвищення, премії за останні два календарні місяці роботи. Також зазначено, що суд першої інстанції не стягнув на користь позивача витрати зі сплати судового збору посилаючись на звільнення позивача від сплати такого збору, в той час як понесення витрат зі сплати судового збору підтверджується доказами, які наявні в матеріалах справи.
Перевіривши рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом №164 від 31.07.2020 року командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення за п.п. «а» п.2 ч.5 (у зв'язку із закінченням строку контракту) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі наказу командувача Національної гвардії України по особовому складу від 03.07.2020 року №130 о/с (а.с.8).
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 року у справі №340/5622/20 суд на користь позивача стягнув з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію при звільненні за неотримане речове майно в сумі 15407,94 грн.
На виконання рішення суду від 19.02.2021 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України 25.03.2021 року позивачу виплачена компенсація за неотримане речове майно в сумі 12861,72 грн. (а.с.12).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо можливості застосування до спірних відносин приписів КЗпП України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, у зв'язку з чим в даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, грошова компенсація при звільненні за неотримане речове майно, на яку мав право позивач, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, повинна бути виплачена у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст.117 КЗпП України.
З цих підстав виходив і суд першої інстанції, який стягнув з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, судом першої інстанції враховано, що згідно наданої відповідачем довідки №179 від 07.05.2021 року встановлено, що розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача становить 1088,73 грн. (42460,67 грн./39 роб. дні).
Посилання скаржника, що під час розрахунку середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача слід враховувати середньоденну заробітну плату за останні два місяці роботи, до якої входять усі надбавки, підвищення, премії за останні два календарні місяці роботи, не спростовує наведений розрахунок судом першої інстанції за відсутності розрахунку позивача та відповідних доказів, які свідчать, що середній заробіток обраховано невірно.
Період затримки розрахунку при звільненні тривав з 31.07.2020 р. по 25.03.2021 р. складає 164 робочих днів.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті компенсації за неотримане речове майно, складає 178551,72 грн. (1088,73 грн. х 164 р.д.), про що вірно зазначив суд першої інстанції.
В той же час, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом у справі №806/2473/18 (постанова від 30.10.2019, у справі №260/348/19 (постанова від 04.09.2020), суд першої інстанції обгрунтовано врахував істотність частки грошового забезпечення, яке мало бути виплачено на час звільнення позивача та яке не було виплачено (грошова компенсація при звільненні за неотримане речове майно в сумі 12861,72 грн.).
В даній ситуації істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 0,072 (12861,72 грн./178551,72грн., тобто сума виплаченої індексації грошового забезпечення поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку).
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно зазначив, що сума, яка підлягає відшкодуванню становить 12855,96 грн. (1088,73 грн. х 0,072 х 164 р.д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку).
Таким чином, визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача як компенсація за затримку розрахунку при звільненні, судом першої інстанції було враховано правову позицію Верховного Суду, суть якої зводиться до того, що розмір відповідальності (середній заробіток) повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми, які не були виплачені при звільненні, становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, вказане свідчить про безпідставність аргументів позивача, наведених в апеляційній скарзі, що стосуються неправильності визначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача.
Стосовно доводів позивача, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні витрат зі сплати судового збору, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи слідує, що позивачем за подачу позову у цій справі було сплачено судовий збір у розмірі 908,00грн. відповідно до квитанції №90411 від 06.04.2021 року.
Відмовляючи у задоволені стягнення судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що позивач звільнений від таких витрат.
Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Так, питання звільнення від сплати судового збору врегульовано ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
В даному випадку колегія суддів не вбачає правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору та позивач не звертався з відповідним клопотання до суду першої інстанції.
З огляду на вищенаведене та враховуючи, що позивачем було сплачено судовий збір за поданий позов у розмірі 908,00грн., колегія суддів вважає, що останній має право на відшкодування вказаних витрат зі сплати судового збору за поданий позов з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
За приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення в частині стягнення витрат зі сплати судового збору.
Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, судові витрати зі сплати судового збору за подану апеляційну скаргу у розмірі 1362,00грн. відповідно до квитанції №21476 від 06.07.2021 року, підлягають відшкодуванню на користь останнього відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України шляхом стягнення їх за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.06.2021 року скасувати в частині відмови у задоволені стягнення витрат зі сплати судового збору, ухвалити нове рішення в цій частині.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору за поданий позов у розмірі 908,00грн. (дев'ятсот вісім грн. нуль коп.).
В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.06.2021 року залишити без змін.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору за подану апеляційну скаргу у розмірі 1362,00грн. (одна тисяча триста шістдесят дві грн. нуль коп.).
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя Я.В. Семененко