02 вересня 2021 року м. Дніпросправа № 280/5414/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
за участю секретаря судового засідання Цвєткової К.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року (суддя Кисіль Р.В.) в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Генерація» до Головного управління ДПС у Запорізькій області, Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
01 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Генерація» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Державної фіскальної служби України, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 07.11.2018 № 981042/36247513;
- зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну позивача від 06.11.2017 № 2 датою її фактичного отримання.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.01.2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДФС у Запорізькій області, яка приймає рішення про реєстрацію або відмову реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 07.11.2018 № 981042/36247513. Зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Генерація» від 06.11.2017 № 2. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління ДФС у Запорізькій області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам та доказам, наданих відповідачами на підтвердження правомірності прийнятого відповідачем рішення.
Також вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом. Скаржник стверджує, що позивачем пропущено строк звернення до суду встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України, оскільки граничним строком звернення до суду з позовною вимогою щодо визнання протиправним та скасування рішення № 981042/36247513 від 07.11.2018, яке отримано позивачем відповідно до квитанції № 2 від 07.11.2018, було 07.05.2019, однак датою звернення позивача до адміністративного суду з вказаними позовними вимогами є 19 листопада 2019 року відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі.
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
Представник позивача в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення, причини неприбуття суду не повідомлено.
Частиною другою статті 313 КАС України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник відповідачів в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Альфа-Генерація» є юридичною особою, видом господарської діяльності якої є згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема: Виробництво іншого електричного устаткування (код КВЕД 27.90), Виробництво електророзподільної та контрольної апаратури (код КВЕД 27.12), Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту апаратури (код КВЕД 46.19), Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням апаратури (код КВЕД 46.69), Неспеціалізована оптова торгівля (основний) (код КВЕД 46.90), Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах (код КВЕД 47.42).
Між позивачем (Постачальник) та ТОВ «ПЕК Енерго» (Покупець) було укладено договір поставки від 14.11.2016 № 14/11-01, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти і оплатити продукцію, найменування, кількість, ціна, вартість, умови та строки поставки якого визначаються в Рахунку-фактурі, що є його невід'ємною частиною (далі - Товар).
Згідно з п. 1.2 Договору продукція постачається узгодженими партіями на умовах DDP згідно ІНКОТЕРМС 2010 (доставка автомобільним транспортом, витрати по транспортуванню за рахунок постачальника), місце поставки зазначається у Специфікації. Номенклатура, асортимент, ціна, кількість продукції, технічні характеристики товару зазначаються в Специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємною частиною.
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що сплата за кожну поставлену партію продукції здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно наданих рахунків на умовах, обумовлених в Специфікаціях до Договору.
Відповідно до умов Договору за платіжним дорученням № 5317 від 11.09.2017 на суму 172380,00 грн. (в т.ч. ПДВ 28730,00 грн.) ТОВ «ПЕК Енерго» була здійснена попередня оплата за товар, у зв'язку із чим за першою подією ТОВ «Альфа-Генерація» була виписана податкова накладна № 8 від 11.09.2017, яка була зареєстрована в ЄРПН 29 вересня 2017 року, про що свідчить відповідна квитанція № 9200703109.
Згідно з Специфікацією № 8 від 08.09.2017 06 листопада 2017 року відбулось відвантаження товару, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000162 від 06.11.2019 на суму 344760,00 грн., товарно-транспортною накладною № 06/11-1 від 06.11.2017 та довіреністю № 3319 від 03.11.2017.
За правилом другої події ТОВ «Альфа-Генерація» виписано на Покупця ТОВ «ПЕК Енерго» податкову накладну № 2 від 06.11.2017 у сумі 172380,00 грн. (з урахування попередньої) та направлено 30 листопада 2017 року до ДФС України для проведення реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Однак, за інформацією зазначеною у Квитанції від 30.11.2017 04:45:36 в ЄРПН зареєстровано за № 9253508654, реєстрація документу була зупинена відповідно до п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України, оскільки податкова накладна відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених п. 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 № 567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД: 8537. Позивачу було запропоновано подати пояснення та/або копії документів, достатність для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної /розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
06 листопада 2018 року на виконання приписів пп. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України, для реєстрації податкової накладної № 2 від 06.11.2017 ТОВ «Альфа-Генерація» подано письмові пояснення та додатково, на підтвердження реальності господарських операцій були надані копії відповідних первинних документів, а саме: Пояснення від 06.11.2018, Договір поставки № 14/11-01 від 14.11.2016 (договір з покупцем товару), Специфікація № 8 від 08.09.2017, Банківська виписка б/н за 11.09.2017 (на підтвердження оплати товару); Банківська виписка б/н за 10.11.2017 (на підтвердження оплати товару); Видаткова накладна № РН 0000162 від 06.11.2017, Довіреність від покупця товару № 3319 від 03.11.2017, Товарно-транспортна накладна № 06/11-1 від 06.11.2017 (на підтвердження відвантаження товару покупцю), Рахунок № 168 від 06.11.2017 (рахунок за транспортні послуги), Платіжне доручення № 595 від 09/11/2017 (підтвердження оплати транспортних послуг), Договір поставки № 060117 від 06.01.2017 (між ТОВ «Альфа-Генерація» та ТОВ «Запоріженергокомплект» на поставку матеріалів), Рахунок № 170728 від 08.09.2017 (рахунок ТОВ «Запоріженергокомплект» на оплату товару), Рахунок ТОВ «Запоріженергокомплект» на оплату товару № 170729 від 08.09.2017, Банківська виписка б/н за 08.09.2017 (на підтвердження оплати товару ТОВ «Запоріженергокомплект»), Банківська виписка б/н за 30.11.2017 (на підтвердження оплати товару ТОВ «Запоріженергокомплект»), Видаткова накладна № 686 від 30.10.2017 від ТОВ «Запоріженергокомплект», видаткова накладна № 687 від 30.10.2017 від ТОВ «Запоріженергокомплект»).
Рішенням комісії від 07.11.2018 № 981042/36247513 позивачу відмовлено у реєстрації податкової накладної № 2 від 06.11.2017 з підстави: ненадання платником податку копій документів, а саме договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції, первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), в тому числі рахунки-фактори/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні (документи, які не надано підкреслити); розрахункових документів, банківських виписок з особистих рахунків.
Вважаючи прийняте рішення від 07.11.2018 №981042/36247513 про відмову в реєстрації податкової накладної № 2 від 06.11.2017 протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, дійшов висновку про відсутність у податкового органу правових підстав для зупинення реєстрації податкової накладної наданої позивачем та подальшої відмови у такій реєстрації, відповідно, протиправність оскаржуваного рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної та наявність підстав для зобов'язання зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 06.11.2017 № 2, поклавши цей обов'язок на ДПС України.
Також надаючи оцінку доводам відповідачів про пропущення позивачем строку звернення до суду із цим позовом, суд першої інстанції виходив з того, що в постановах Верховного Суду від 17.07.2019 (справа №640/46/19), від 14.02.2019 (справа №813/4921/17) був сформований правовий висновок, відповідно до якого строк оскарження подібних рішень становить 1095 днів.
В постанові від 11.10.2019 (справа №640/20468/18) Верховний Суд відступив від зазначеної правової позиції та сформував висновок, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ч. 4 ст. 122 КАС України.
Враховуючи неоднозначну судову практику щодо строку звернення до суду із таким позовом, а також, що остання правова позиція Верховного Суду щодо такого строку була сформована у зазначеній постанові від 11.10.2019, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду із цим позовом, оскільки таке рішення суперечитиме складовій принципу верховенства права принципу правової визначеності.
Суд апеляційної інстанції не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Правовідносини щодо реєстрації податкової накладної врегульовано положеннями статті 201 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), відповідно до якої на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення поняттю податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 ПК України. Зокрема, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Таким чином, право на формування податкового кредиту прямо залежить від факту реєстрації податкової накладної, а відтак, і на визначення податкових зобов'язань, що підлягають сплаті у звітному періоді.
Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Отже, датою виникнення податкових зобов'язань є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України. На дату виникнення податкових зобов'язань платник податків зобов'язаний скласти податкову накладну і зареєструвати її в ЄРПН. В подальшому податкові зобов'язання відображаються у податковій декларації за звітний період і підлягають сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК України для подання податкової декларації.
Таким чином, у процедурі реєстрації податкових накладних суттєве значення мають наслідки відмови у її реєстрації або реєстрації із порушенням граничних строків. При цьому, у випадку відмови у реєстрації податкової накладної негативні наслідки більшою мірою несе покупець (отримувач) товарів, який, внаслідок відсутності податкової накладної в ЄРПН, позбавлений права на формування податкового кредиту у звітному періоді.
Суд звертає увагу на те, що різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов'язань або інші рішення) об'єктивно здатна впливати та зумовлювати різницю у підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їхнє оскарження.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах. Водночас, вона передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку, є Податковий кодекс України.
Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.
Таким чином, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу.
Зміст правовідносин щодо реєстрації податкової накладної, у яких ризики порушення норм податкового законодавства несе не лише особа, яка зобов'язана забезпечити реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, не дозволяє поширити на них порядок і строки оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, визначені пунктом 56.18 статті 56 ПК України, а саме - оскарження у будь-який момент після отримання такого рішення в межах 1095 днів, що дає підстави вважати, що встановлена у пункті 56.18 статті 56 ПК України можливість оскаржити «інше рішення контролюючого органу» у будь-який момент після отримання такого рішення не стосується рішень Комісії контролюючих органів щодо реєстрації податкових накладних / розрахунків коригувань до податкових накладних або відмови у їх реєстрації.
Такий підхід до розуміння норм права щодо строку звернення до суду з позовом про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного із визначенням грошових зобов'язань, викладено у постанові ухваленою у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року по справі № 640/20468/18, а також у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року по справі №1.380.2019.006119, від 05 серпня 2020 року по справі №440/3000/19, від 12 лютого 2021 року по справі № 380/5397/20, від 08 лютого 2021 року по справі № 360/1252/19.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до матеріалів справи, оскаржуване рішення від 07.11.2018 про відмову в реєстрації податкової накладної отримано позивачем відповідно до квитанції № 2 від 07.11.2018.
До суду з позовом позивач звернувся 01.11.2019 (поштовим засобом зв'язку), тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду і поважних причин такого пропуску не повідомив. Позивачем не зазначено таких причин і при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду із цим позовом із посиланням на неоднозначну судову практику Верховного Суду щодо строку звернення до суду із таким позовом, суд апеляційної інстанції вважає помилковими з таких підстав.
Так, правова позиція про те, що спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов'язані з нарахуванням грошових зобов'язань, нормами ПК України не визначені була висловлена у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року по справі № 640/20468/18. Це рішення оприлюднене 21 жовтня 2019 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень. З відповідним позовом про оскарження рішення від 07листопада 2018 року позивач звернувся 01 листопада 2019 року.
Отже, враховуючи те, що у цій справі звернення до суду з вимогами про скасування спірного рішення відбулося після зміни правового підходу і позивач не навів поважних причин пропуску строку, які б давали підстави для його поновлення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі статті 123 КАС України.
При цьому судом апеляційної інстанції враховується правова позиція викладена у поставові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року по справі № 500/2486/19.
Статтею 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про залишення адміністративного позову без розгляду.
Керуючись статтями 123, 240, 315, 319, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Генерація» до Головного управління ДПС у Запорізькій області, Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров