Справа № 607/12804/21Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.
Провадження № 22-ц/817/440/22 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
19 травня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
з участю секретаря - Романська К.М.
сторін:
представника апелянта - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/12804/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2022 року (ухвалене суддею Позняком В.М., повний текст якого складено 21 лютого 2022 року) в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Тернопільської міської ради про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
У липні 2021 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 , Тернопільської міської ради про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що їй та ОСОБА_6 на праві приватної власності належать рівні за площею суміжні земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , площею по 0.0277 га. кожному, кадастрові номери 6110100000:08:002:0072 та 6110100000:08:002:0073. 09 червня 2006 року розпорядженням начальника управління містобудування та архітектури їй та ОСОБА_7 - матері відповідача (попередній співвласниці будинку) було надано дозвіл на реконструкцію власних частин будинку за адресою: АДРЕСА_1 з добудовою та надбудовою мансардного поверху. У 2014 році спільно було завершено реконструкцію житлового будинку, у якому було зареєстровано право власності на дві квартири - АДРЕСА_2 . Під час реконструкції будинку 26 травня 2008 року позивачак та відповідач ОСОБА_6 офіційно взаємно надали згоду один одному на реконструкцію та добудову належних їм частин будинку, і одночасно підтвердили, що претензій один до одного не мають і в подальшому мати не будуть. Однак, відповідач ОСОБА_6 не дотримав свого зобов'язання, і 27 квітня 2021 року звернувся з позовом, в якому зазначив, що вона самовільно влаштувала вхід до квартири АДРЕСА_3 в будинку через належну ОСОБА_6 на праві власності земельну ділянку, кадастровий номер 6110100000:08:002:0072. З цією метою 03 червня 2020 року вона демонтувала частину встановленої ним огорожі, чим створила ОСОБА_6 перешкоди в користуванні земельною ділянкою та заподіяла майнову шкоду на суму 6636.00 грн. Позивачка зазначила, що частина житлового будинку розташована на її земельній ділянці (площа накладення становить 2.0 кв.м.) та частина підвалу площею 2.8 кв.м. теж розташована на належній йому земельній ділянці, що підтверджується долученим нею висновком експерта № 127022 від 22 січня 2020 року Тернопільського відділення КНДІСЕ. Оскільки частина її підвалу знаходиться на земельній ділянці відповідача і вхід до квартири АДРЕСА_3 та її частини теж знаходиться на земельній ділянці відповідача, вважає, що Державний акт відповідача на право власності на земельну ділянку ЯД №204455 слід визнати недійсним.
У зв'язку з наведеним просила суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 204455, виданий ОСОБА_6 28 серпня 2008 року на земельну ділянку площею 0.0277 га., розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 6110100000:08:002:0072, та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_5 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що будівництво на спірній земельній ділянці ліній фундаментів, як і спільних стін на цих фундаментах щоденно контролював відповідач ОСОБА_8 , оскільки ОСОБА_5 була зайнята на державній службі. Зазначає, що відповідач при будівництві фундаменту спільної стіни зайшов всією шириною фундаменту і частиною площі своїх двох кімнат на належну ОСОБА_5 земельну ділянку. Звертає увагу на те, що дана обставина ОСОБА_5 була вказана ОСОБА_8 . Разом з тим, ОСОБА_8 погодився компенсувати ОСОБА_5 зайняту ним частину площі земельної ділянки частиною своєї земельної ділянки. Під час реконструкції будинку 26 травня 2008 року сторони офіційно взаємно надали згоду один одному на реконструкцію та добудову належних їм частин будинку, і одночасно підтвердили, що претензій один до одного не мають і в подальшому мати не будуть. Однак, всупереч вказаних обставин, відповідач ОСОБА_6 не дотримав свого зобов'язання. Таким чином, реконструкція спільного будинку проведена з порушенням спільної межі суміжних земельних ділянок сторін.
У зв'язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
19 квітня 2022 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивований тим, що відповідач є власником суміжної земельної ділянки, право власності на яку набув раніше за позивачку. Його земельна ділянка сформована раніше, а тому не могла порушити встановлений порядок розподілу, через що твердження апелянта про невідповідність державного акту на право власності є суперечливими та необґрунтованими. Вважає, що ОСОБА_5 у позові не навела будь-яких доказів, яким чином виданий відповідачу правовстановлюючий документ порушує її права, як власника суміжної земельної ділянки, оскільки сама позивачка здійснила будівництво (провівши реконструкцію з добудовою) на земельній ділянці відповідача після набуття нею права власності. Крім того, твердження апелянта про те, що ОСОБА_8 погодився компенсувати їй зайняту ним частину площі земельної ділянки частиною своєї земельної ділянки не відповідає дійсності.
У зв'язку з викладеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Бочан І.П. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Представник відповідача - адвокат Мельник В.В. проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Згідно державного акту серія ЯД №209884, виданого 30 жовтня 2007 року на підставі рішення Тернопільської міської ради від 07 червня 2007 року ОСОБА_5 належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 площею 0.0277 га кадастровий номер 6110100000:08:002:0073 (а.с.11).
Згідно державного акту державного акту серія ЯД №204455, виданого 28 серпня 2007 року на підставі рішення Тернопільської міської ради від 07 червня 2007 року ОСОБА_6 належить суміжна земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 площею 0.0277 га кадастровий номер 6110100000:08:002:0072 ( а.с.21).
За взаємною згодою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 здійснили добудову до своїх частин будинку, внаслідок чого набули право власності на квартири.
Відповідно до свідоцтв про право власності від 10 червня 2015 року, виданого реєстраційною службою Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області, ОСОБА_5 є власником квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 загальною площею 91.8 кв.м. та 108.1 кв.м. (а.с.9-10).
Відповідно до свідоцтва про право власності від 12 березня 2015 року, виданого реєстраційною службою Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області ОСОБА_6 є власником квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 загальною площею 86.48 кв.м. та 222.6 кв.м. (а.с.19-20).
Згідно висновку експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №1270/19-22 від 22 січня 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 6110100000:08:002:0072 використовується не у відповідності до плану меж земельної ділянки згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку. Таким чином, поділ земельної ділянки, на підставі якого виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 , виконаний не у відповідності до вимог чинного земельного законодавства та вимог будівельних норм і стандартів, а саме: не врахована площа земельної ділянки в частині розташування підвалу, яка повинна надаватися в спільне користування; із північної сторони житлового будинку не надано відповідної площі для обслуговування житлового будинку; відсутність проходу від вулиці до частини земельної ділянки ОСОБА_6 , внаслідок чого повинен бути встановлений земельний сервітут або, в іншому випадку, повинна надаватися земельна ділянка в спільне користування (а.с.22-27).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії землі житлової та громадської забудови (пункт «б» частини першої статті 19 ЗК України).
За змістом статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Відповідно до частини третьої статті 42 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі ОСОБА_6 державного акту на право власності на земельну ділянку), порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно зі статтею 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.
Статтею 96 ЗК України передбачено, що землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
Відповідно до частин першої, третьої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі ОСОБА_6 державного акту на право власності на земельну ділянку) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
За положеннями частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З матеріалів справи слідує, що сторони є власниками суміжних земельних ділянок площею по 0.0277 га кожна, кадастрові номери 6110100000:08:002:0072 і 6110100000:08:002:0073, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_6 .
Встановлено, що у сторін в спільному користуванні був житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельна ділянка для його обслуговування.
За згодою співвласників, у відповідності до ст.128 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) ОСОБА_5 та ОСОБА_6 здійснили розподіл земельної ділянки, та на основі такого поділу розпочали процедуру приватизації та виготовили правовстановлюючі документи.
Після виготовлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, за взаємною згодою, здійснили добудову до своїх частин будинку, внаслідок чого набули право власності на квартири.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_6 отримав право власності на суміжну земельну ділянку (6110100000:08:002:0072) 28 серпня 2007 року, тобто раніше за позивачки, яка набула право власності на земельну ділянку (6110100000:08:002:0073) 30 жовтня 2007 року.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою не надано доказів порушення її прав при виготовленні Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №204455 від 28 серпня 2008 року на ім'я ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0.0277 га, розташовану по АДРЕСА_1 .
Судом вірно встановлено, що сторони на власний розсуд домовилися про поділ земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, який перебував у спільній власності, та на підставі вказаної домовленості отримали державний акти.
Посилання апелянта про те, що при будівництві фундаменту спільної стіни відповідач зайняв всією шириною фундаменту і частиною площі своїх двох кімнат належну ОСОБА_5 земельну ділянку, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки доказів на підтвердження вказаного суду не надано. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Не знайшли свого підтвердження посилання апелянта про те, що будівництво на спірній земельній ділянці ліній фундаментів щоденно контролював відповідач ОСОБА_8 .
Доводи апелянта про те, що частина її підвалу знаходиться на земельній ділянці відповідача, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки вказана обставина не може бути підставою для визнання недійсним державного акту, так як відповідач не чинить перешкод в користуванні вказаним підвалом.
Твердження апелянта про те, що вхід до її квартири АДРЕСА_3 знаходиться на земельній ділянці відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки така обставина не може бути підставою для визнання недійсним державного акту, так як вказана квартира та вхід до неї влаштований саме позивачкою вже після отримання права власності на земельну ділянку сторонами та проведення реконструкції (добудови). Отже, ОСОБА_6 та Тернопільська міська рада не порушили право на прохід до квартири позивачки при виготовленні державного акту.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_8 погодився компенсувати їй зайняту ним частину площі земельної ділянки частиною своєї земельної ділянки, апеляційний суд не приймає, оскільки доказів на підтвердження вказаного суду не надано. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою не доведено підстав для задоволення позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи в задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 24 травня 2022 року.
Головуючий
Судді