Справа № 607/88/21Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я.
Провадження № 22-ц/817/423/22 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
17 травня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
з участю секретаря - Романська К.М.
сторін:
представника апелянта - ОСОБА_1 ,
відповідача-позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача-позивача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/88/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 січня 2022 року (ухвалене суддею Герчаківською О.Я., повний текст якого складено 17 січня 2022 року) в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: орган опіки та піклування Тернопільської міської ради - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з малолітньою донькою,
У січні 2021 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Тернопільської міської ради - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що з 19 вересня 2009 року по 21 грудня 2015 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому народилася одна дитина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька ОСОБА_8 залишена на вихованні та утриманні у позивачки. На даний час позивачка перебуває в іншому шлюбі з ОСОБА_9 , який піклується про неї та її доньку, фінансує усі витрати, матеріально утримує сім'ю, займається вихованням дитини. Донька близька з ОСОБА_9 , як з власним татом. Відповідач ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не бере. Місце його перебування не відоме. Вона вважає, що така позиція батька до малолітньої доньки шкодить інтересам дитини та не сприяє її всебічному розвитку, порушує право дитини на повний та гармонійний розвиток її особистості та вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами. Позивачка стверджує, що відповідач відрікся від виховання доньки, навіть не з'являється для того, щоб побачити ОСОБА_8 . Від своїх законних батьківських обов'язків відмовився, судячи з його байдужого ставлення до власної доньки. Позивачка також зауважила, що дитина практично свого батька не знає. Відповідач не цікавиться станом здоров'я доньки, її розвитком, навчанням.
Дитина з народження хворіє і потребує постійного медичного догляду та оздоровлення. У липні 2017 року з метою оздоровлення дитини позивачка перебувала з нею на узбережжі Азовського моря. Батько жодної матеріальної допомоги не надав.
З метою забезпечення повноцінного відпочинку доньки вона змушена неодноразово звертатися до суду із позовами про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька.
Крім того, на виконанні у Галицькому відділі державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження з виконання рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_7 . Аліменти боржником самостійно не сплачуються. В примусовому порядку стягнень аліментів з боржника не відбувається з причини не працевлаштування його та умисного ухилення від сплати аліментів. В результаті цього виникла велика заборгованість по сплаті аліментів. Вказані факти грубо порушують права стягувача ОСОБА_6 та дитини.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області було збільшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_6 на утримання доньки - ОСОБА_7 з 700 грн. до 1500 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Тернопільським апеляційним судом збільшено розмір аліментів до 2500 грн.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року було встановлено факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків. Також встановлено факт, що ОСОБА_2 тривалий час перебуває за кордоном та сплати аліментів батьком відповідача ОСОБА_2 (дідусем їх доньки). До того ж встановлені обставини, що відповідач не бере участі в необхідних їх доньці додаткових витратах. Тернопільським апеляційним судом у резолютивній частині рішення, а саме в п.3 зазначено: «попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покласти на орган опіки і піклування Тернопільської міської ради контроль за виконання ним батьківських обов'язків».
На теперішній час ставлення батька до дитини не змінилося. Відповідач за рік не приїхав до доньки, не дзвонив, не приділяв ніякої уваги. Дочка росте, виховується позивачкою і її теперішнім чоловіком, не згадує свого біологічного батька, а ОСОБА_2 не робить нічого для того, щоб донька пам'ятала, що у неї є такий тато, як він. ОСОБА_2 систематично ухиляється від обов'язку по вихованню дитини.
У зв'язку з наведеним просила суд:
- збільшити розмір стягуваних з ОСОБА_2 аліментів на її користь на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_7 з 2500 грн. на 4500 грн. щомісячно до досягнення нею повноліття;
- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 , третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з малолітньою донькою.
В обґрунтування заявлених зустрічних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що з травня 2016 року відповідач-позивач був змушений тимчасово працювати за кордоном в Англії, оскільки його батько ОСОБА_10 тяжко хворів та перебував на його утриманні. У 2016 році перед від'їздом за кордон в Англію, ОСОБА_2 останній раз бачився та спілкувався із донькою ОСОБА_8 , яка в той час проживала разом із колишньою дружиною за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зазначив, що з огляду на тяжку хворобу та потребу постійного догляду його батька, він не мав можливості шукати, де проживає його донька ОСОБА_8 , оскільки за старою адресою ніхто двері не відчиняв, а у телефонному режимі слухавки не піднімають.
У липні 2020 року він остаточно повернувся в Україну та проживає за місцем реєстрації. З липня 2016 року він, його батько та брат, неодноразово будучи біля вхідних дверей по АДРЕСА_1 , мали намір побачитися із донькою та поспілкуватися, але вхідні двері так і ніхто не відчинив.
Відповідач-позивач стверджує, що з 2016 року ОСОБА_6 чинить йому перешкоди у спілкуванні з донькою ОСОБА_8 . На телефонні дзвінки не відповідає, за місцем реєстрації проживання не проживає, що не дає йому можливості особисто бачитися із донькою, на електронні листи та повідомлення не відповідає, штучно створюючи умови повної ізоляції його від доньки. Він неодноразово намагався зустрітися із донькою, але ОСОБА_6 виїхала з місця реєстрації проживання та йому не відомо, де фактично проживає його донька.
ОСОБА_2 посилається на те, що вони з донькою проживали 4 роки однією сім'єю, їхні відносини ґрунтувалися на почуттях взаємної любові, які своєю поведінкою, шляхом обмеження участі у спілкуванні з донькою ОСОБА_8 , ОСОБА_6 хоче зруйнувати. Він завжди робив все для того, щоб забезпечити належне піклування та виховання доньки, сплачує аліменти у розмірі 2500 грн. щомісячно, що дозволяє забезпечити доньці належний рівень життя. Весь цей час він намагається налагодити нормальний зв'язок із донькою, брати участь у її вихованні, утриманні, розвитку її здібностей та забезпечувати її всім необхідним для нормального розвитку та становлення.
У зв'язку з наведеним просив суд зобов'язати ОСОБА_6 не чинити йому перешкоди у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною ОСОБА_7 та встановити йому наступний порядок у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_7 :
- кожну суботу з 14 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., кожну неділю з 10 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. за місцем навчання дитини, її проживання, перебування або за місцем проживання, перебування батька з можливістю відвідування протягом цього часу культурно-масових, освітніх, спортивних, розважальних та оздоровчих заходів, без присутності матері дитини;
- необмежене спілкування з донькою ОСОБА_7 засобами телефонного, електронного, поштового та інших засобів зв'язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дитиною;
- по 15 днів під час літніх та зимових канікул на території України за місцем проживання, перебування батька, без присутності матері.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 січня 2022 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_6 відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на орган опіки та піклування - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом надання йому можливості бачитися з дочкою в присутності матері ОСОБА_6 та за бажанням дитини у такі дні: перша і третя субота кожного місяця з 11-00 години до 14-00 години, друга і четверта неділя кожного місяця з 15-00 години до 18-00 години.
Місце побачення батька з дитиною встановлено в громадських місцях культурно-розважального характеру (парк, кінотеатр, та інших громадських місцях), що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку та стану здоров'я дитини.
Зобов'язано ОСОБА_6 не перешкоджати батькові ОСОБА_2 брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_6 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що факт сплати аліментів не ОСОБА_2 , а його батьком та факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків встановлений постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року та повторному доведенню не підлягає. Пройшов час, а ставлення батька до дитини не змінилося, а тому апелянт вважає, що це триваюче правопорушення. Крім того, судом першої інстанції проігноровано бажання дитини не спілкуватися з своїм батьком ОСОБА_2 . Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 систематично ухиляється від обов'язку по вихованню дитини.
Разом з тим, апелянт витрачає на доньку ОСОБА_8 щомісячно 8000 грн., що включає одяг, продукти харчування, гуртки, книги, тощо. ОСОБА_2 працював за кордоном в Англії, де доходи значно перевищують заробіток на території України, а тому справедливим буде визначити розмір аліментів 4500 грн. Також ОСОБА_6 зазначила, що на теперішній час не працює, оскільки має малолітнього сина.
Щодо зустрічних позовних вимог, то апелянт вказує, що перешкод у спілкуванні з донькою ОСОБА_8 не чинила. При цьому, якщо дитина не хоче бачитися з біологічним батьком, то вона не буде примушувати доньку, оскільки це може негативно вплинути на психічний стан дитини.
У зв'язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задоволити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
06 травня 2022 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивований тим, що позивачка ОСОБА_6 своїми діями перешкоджає та відбиває бажання доньки ОСОБА_8 у спілкуванні з біологічним батьком ОСОБА_2 . Звертає увагу на те, що орган опіки надав висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . При цьому позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Зазначає, що ним сплачуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_8 в розмірі 2500 грн., який є фактично рівним мінімальному рекомендованому розміру аліментів. Разом з тим на теперішній час ОСОБА_2 не працює, для лікування батька відповідача - ОСОБА_10 , необхідно значні кошти. Таким чином сплачувати аліменти в розмірі 4500 грн. відповідач не має можливості. Вказує, що ОСОБА_6 чинить йому перешкоди у спілкуванні з донькою ОСОБА_8 , а тому він не може виконувати батьківські обов'язки.
У зв'язку з викладеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Гнатюк Д.С. апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Відповідач- позивач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Янчишин В.Й. проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 15 червня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її батько: ОСОБА_2 , мати: ОСОБА_11 (а.с.9).
Як слідує із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 20 жовтня 2016 року Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, ОСОБА_9 та ОСОБА_12 зареєстрували шлюб 20 жовтня 2016 року, актовий запис № 1940 (а.с.10).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 червня 2017 року у справі № 607/5013/17 надано дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України, а саме: в країни Шенгенської зони Італію, Іспанію, Португалію, Турецьку Республіку, Республіку Ізраїль та Арабську Республіку Єгипет в супроводі матері ОСОБА_6 в період з 01 травня 2017 року по 01 травня 2018 року без згоди батька ОСОБА_2 . Надано дозвіл ОСОБА_6 на вчинення необхідних дій щодо виготовлення та одержання візових та паспортних документів неповнолітньої дочки ОСОБА_7 без згоди батька ОСОБА_2 (а.с.11-12).
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у справі №607/13501/17 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 січня 2019 року змінено, збільшено розмір аліментів, визначених судом до стягнення з відповідача з 1500 грн до 2500 грн. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на орган опіки і піклування Тернопільської міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. В решті рішення залишено без змін (а.с.13-18).
Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 607/13501/17 касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року без змін (а.с.19-21).
Згідно відміток у паспорті громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 від 25 січня 2015 року, який дійсний до 26 січня 2025 року, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 27 травня 2016 року перетнув кордон України на виїзд з держави. Відмітки про його повернення до України у цьому паспорті відсутні (а.с.47).
Як слідує із посадкового талону, ОСОБА_14 09 липня 2020 року рейсом W9 4485 прибув до Львова (а.с.56).
З витягу з медичної карти стаціонарного хворого № 3620 від 16 червня 2020 року вбачається, що ОСОБА_10 (батько відповідача) перебував на стаціонарному лікуванні з 15 червня 2020 року по 16 червня 2020 року із діагнозом ЗНУ головних бронхів, морфологічний висновок: в тканині лімфовузла метастаз плоско клітинного раку (а.с.49).
Згідно результатів обстеження, проведених відділенням променевої діагностики КНП Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги від 05 червня 2020 року, діагноз ОСОБА_15 : с-г правої легені з вторинною медіастинальною, надключичною, абдомінальною лімфаденопатією, раковим лімфангітом / паракан-крозною пневмонією правої легені, вторинним ураженням печінки, правого над-нирника. Гіперплазія простати (а.с.82).
Квитанціями від 12 листопада 2020 року, 16 грудня 2020 року, 20 січня 2021 року підтверджується факт сплати ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_6 аліментів у розмірі 2512.56 грн щомісячно (а.с.68-69).
Відповідно до листа Галицького відділу державної виконавчої служби у м.Львові № 3084 від 21 січня 2021 року, на виконанні у Галицькому відділі державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) перебуває виконавче провадження № 51010258 з примусового виконання виконавчого листа № 607/13962/15-ц від 21 грудня 2015 року, що видав Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11 аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 700.00 грн щомісячно, починаючи з 18 серпня 2015 року до досягнення дитиною повноліття. Станом на 21 січня 2021 року заборгованість у ОСОБА_2 по сплаті аліментів відсутня (а.с.74).
Згідно відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків № 53/13-01-54-03 від 22 січня 2021 року, інформація про отримання ОСОБА_2 доходів за період з 1 кварталу 2016 року по 3 квартал 2020 року відсутня (а.с.75).
Як вбачається із довідки № 92, виданої 26 січня 2021 року ЛМКП «Айсберг» відділу житлового господарства Галицької райдержадміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.76).
Із трудової книжки серії НОМЕР_4 , виданої 08 квітня 2008 року вбачається, що ОСОБА_2 із 01 квітня 2015 року не працює (а.с.77-79).
22 січня 2021 року ОСОБА_2 надав письмові пояснення ст. інспектору сектору протидії домашньому насильству ВППП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області про те, що йому чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_8 .
22 січня 2021 року від ОСОБА_2 прийнято заяву про кримінальне правопорушення та іншу події за фактом того, що 22 січня 2021 року не відбулося побачення з дитиною ОСОБА_7 за місцем її попереднього проживання по АДРЕСА_1 .
Із довідки Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області про результати розгляду звернення ОСОБА_2 від 19 лютого 2021 року вбачається, що в ході проведеної перевірки встановлено, що ОСОБА_16 в грудні місяці 2015 року розлучився із дружиною ОСОБА_6 , 1991 р.н. Під час шлюбу у них народилась донька ОСОБА_7 2012 р.н., яка після розлучення залишилась проживати із матір'ю. Як пояснила ОСОБА_6 , після розлучення ОСОБА_2 взагалі не цікавився донькою і не приймав участі у її вихованні, в результаті чого вона зверталась до суду про призначення аліментів і позбавлення його батьківських прав. На підставі викладеного перевірку по даному вважати завершеною (а.с.117).
Згідно висновку органу опіки та піклування, який затверджений рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 650 від 04 серпня 2021 року визначено про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено графік побачень ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Орган опіки і піклування вказав, що вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків щодо виховання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Орган опіки і піклування рекомендує ОСОБА_2 здійснювати свою участь у вихованні дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до графіку спілкування в такі дні: І-ІІІ неділя місяця з 10.00 год. до 14.00 год.; ІІ-ІV субота місяця з 15.00 год. до 18.00 год. Побачення повинні відбуватися в присутності матері за бажанням дитини (а.с.140-142).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У відповідності до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
У відповідності до ст.165 СК України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Аналогічні висновки викладені у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі №645/731/18.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У своїй практиці Європейський суд звертає увагу на те, що оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).
Частинами 4, 5 статті 19 СК України при розгляді судом спорів про позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 перебував з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано у 2015 році та фактично мав можливість та спілкувався із малолітньою дочкою ОСОБА_8 до виїзду за кордон у травні 2016 року.
Судом встановлено, що в подальшому спілкування батька і доньки припинилося, оскільки ОСОБА_2 перебував за кордоном та не міг повернутися в Україну до липня 2020 року. Однак, його намагання зв'язатися з ОСОБА_6 та їх спільною дитиною по телефону чи за допомогою відеозв'язку були марними. ОСОБА_6 посилалася на те, що дитина не бажала говорити з батьком.
Після свого приїзду в Україну, ОСОБА_2 здійснював догляд за важкохворим батьком та намагався зв'язатися із ОСОБА_6 для можливості бачитися із дочкою, однак за попереднім місцем проживання колишня дружина ОСОБА_6 з дочкою ОСОБА_8 не проживають, а своє нове місце проживання ОСОБА_6 не повідомляла, що мало наслідком звернення ОСОБА_2 в правоохоронні органи.
Доводи апелянта про те, що у даній справі має преюдиційний характер постанова Тернопільського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року справа № 607/13501/17, колегія суддів відхиляє, оскільки обставини, встановлені у вказаній постанові стосуються періоду часу до квітня 2019 року, тобто, коли ОСОБА_2 перебував за межами України. При цьому судом не встановлено, що після прийняття постанови Тернопільським апеляційним суду від 11 квітня 2019 року, ОСОБА_2 не змінив у кращу сторону ставлення до виконання батьківських обов'язків щодо виховання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 відкрито висловлює бажання спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, що виражається у відсутності заборгованості по аліментах, зверненні із зустрічною позовною заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_8 . При цьому недостатнє спілкування з дитиною частково залежало від позиції ОСОБА_6 .
Таким чином, ОСОБА_6 не надано належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки.
Стаття 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей наділяє суд повноваженнями надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.
У вітчизняному законодавстві також закріплені відповідні положення щодо забезпечення права дитини на власну думку.
Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
У судовому засіданні 05 січня 2022 року судом першої інстанції було заслухано думку дитини ОСОБА_17 в присутності психолога органу опіки та піклування ОСОБА_18 та спеціаліста органу опіки та піклування ОСОБА_19 , яка повідомила, що навчається у 4 класі, любить навчальні предмети: фізичну культуру, математику і англійську мову, проживає з мамою ОСОБА_20 та татом ОСОБА_21 , ще є маленький рідний брат, приїжджає зведений брат. Іншого батька, крім тата ОСОБА_21 , не знає. ОСОБА_22 не бачила, не приходив, не дзвонив, не хотіла б з ним бачитися. Думки не змінить. Мама щось розповідала про нього. Дідуся також не пригадує. Пригадує, що жили разом з татом ОСОБА_23 ще коли вона була в садочку, не хоче з ним бачитися категорично. Від тата ОСОБА_23 ніхто ніколи не приходив та не телефонував, не пригадує. На вихідні їздить до бабусі - маминої мами в м. Тернопіль. Школу відвідує в м.Тернопіль з 8 год. 30 хв. до 16-17 год. (група продовженого дня). Після школи займається додатковими заняттями: танцями - у понеділок та четвер з 16 год. по 17 год. та англійською мовою. В майбутньому хоче стати фотографом або ж стоматологом.
Колегія суддів наголошує, що думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Ураховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у їх сукупності.
Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року в справі № 686/16892/20.
Надаючи оцінку висловленій думці неповнолітньої ОСОБА_17 , колегія суддів враховує, що всі її спогади щодо біологічного батька стосуються періоду до 2016 року, тобто коли ОСОБА_2 виїхав за межі України. На той час дитині було 4 роки, а тому в силу її малого віку такі спогади не можуть бути чіткими. Про це зауважила і сама ОСОБА_8 , зазначивши, що не дуже добре пам'ятає період, коли жила з татом ОСОБА_23 , вказала, що в подальшому батько не приїжджав до неї, а тому не хоче з ним бачитися категорично.
Також, колегія суддів відмічає, що ОСОБА_8 майже не згадує свого біологічного батька - ОСОБА_2 , коли говорить про своїх рідних. Лише після уточнюючих запитань висловлюється про нього суто в негативному сенсі. Вважає своїм батьком теперішнього чоловіка ОСОБА_6 - ОСОБА_21 .
Така суто негативна оцінка дитиною свого біологічного батька різко дисонує із встановленими в судовому засіданні обставинами щодо відношення ОСОБА_2 до своєї дочки ОСОБА_8 .
Встановивши обставини справи, враховуючи недоведеність в судовому засіданні винної поведінки ОСОБА_2 , відсутність свідомого нехтування ним своїми обов'язками по вихованню малолітньої доньки, а також право малолітньої ОСОБА_7 на спілкування з біологічним батьком, суд приходить до висновку, що позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки буде суперечити правам та інтересам не тільки відповідача ОСОБА_2 , а і самої малолітньої дитини.
Таким чином, ОСОБА_6 не надано належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, за наявності конфлікту між колишнім подружжям, а також зваживши на те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Разом з цим, суд правильно вважав за доцільне попередити про необхідність змінити ставлення ОСОБА_2 до виховання доньки ОСОБА_8 , поклавши контроль за виконанням ним батьківських обов'язків на органи опіки та піклування.
Щодо позовних вимог ОСОБА_6 про збільшення розміру аліментів, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно із ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
На підставі ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька, і (або) у твердій грошовій і (або) натуральній формі.
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до вимог статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум становить для дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень.
Тернопільським апеляційним судом у постанові від 11 квітня 2019 року справа № 607/13501/17 надано оцінку збільшенню прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, а також обставинам перебування ОСОБА_2 за кордоном - в Англії та збільшено розмір аліментів на неповнолітню дочку ОСОБА_8 до 2500 грн.
З матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено, що у сторін відбулися зміни, що обумовлюють можливість збільшення визначеного розміру аліментів, які стягуються на утримання неповнолітньої дочки з ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що ОСОБА_2 не отримав доходів за період з 1 кварталу 2016 року по 3 квартал 2020 року. При цьому
Оскільки позивачкою ОСОБА_6 суду не надано достатніх доказів зміни матеріального становища, сімейного стану чи стану здоров'я сторін, що могло б бути підставою для зміни розміру аліментів, а тому відсутні правові підстави у задоволенні позовних вимог про збільшення розміру аліментів.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з малолітньою донькою, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
Батько, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року в справі № 758/5545/18.
Судом вірно встановлено, що між сторонами існують відкриті неприязні стосунки, дитина ОСОБА_24 на протязі тривалого часу проживає з мамою ОСОБА_6 та її чоловіком ОСОБА_9 , якого вважає батьком.
З матеріалів справи слідує, що в січні 2021 року ОСОБА_2 звертався до Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області із заявою про те, що йому чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_8 .
Апеляційний суд критично оцінює покази позивачки-відповідачки ОСОБА_6 про те, що остання не дає ОСОБА_2 бачитися з дочкою ОСОБА_8 , оскільки він не батько та дитина не хоче його бачити.
Висновком органу опіки та піклування затвердженим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 650 від 04 серпня 2021 року рекомендовано ОСОБА_2 здійснювати свою участь у вихованні дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до графіку спілкування в такі дні: І-ІІІ неділя місяця з 10.00 год. до 14.00 год.; ІІ-ІV субота місяця з 15.00 год. до 18.00 год. Побачення повинні відбуватися в присутності матері за бажанням дитини.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про доцільність часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та визначення способу участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом надання йому можливості бачитися з дочкою в присутності матері ОСОБА_6 та за бажанням дитини у такі дні: перша і третя субота кожного місяця з 11-00 години до 14-00 години, друга і четверта неділя кожного місяця з 15-00 години до 18-00 години. Місце побачення батька з дитиною встановити в громадських місцях культурно-розважального характеру (парк, кінотеатр, та інших громадських місцях), що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку та стану здоров'я дитини. Зобов'язати ОСОБА_6 не перешкоджати батькові ОСОБА_2 брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольнячи частково зустрістрічний позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 24 травня 2022 року.
Головуючий
Судді