Справа № 607/3389/22Головуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В.
Провадження № 22-ц/817/481/22 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
20 травня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
з участю секретаря - Романська К.М.
сторін:
представника апелянта - ОСОБА_1 ,
заявниці - ОСОБА_2 ,
представника заявниці - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/3389/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 березня 2022 року (ухвалене суддею Марциновською І.В., повний текст якого складено 17 березня 2022 року) в справі за заявою ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 , заінтересовані особи - ОСОБА_7 , Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про видачу обмежувального припису,
У лютому 2022 року ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 , звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи ОСОБА_9 , Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про видачу обмежувального припису.
В обґрунтування заявлених вимог заявниця посилалася на те, що з 16 листопада 2000 року вона та ОСОБА_9 перебувала у зареєстрованому шлюбі, у якому народилося двоє дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте подружнє життя не склалося і рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2021 року їх шлюб було розірвано. Протягом останніх років ОСОБА_9 вчиняє відносно заявниці психологічне, фізичне та економічне насильство, яке виражається у тому, що ОСОБА_9 намагається повністю контролювати життя ОСОБА_2 та її дітей, влаштовує конфлікти, якщо заявниця не відповідає на його телефонні дзвінки. Також ОСОБА_9 систематично приїжджав за місцем роботи колишньої дружини, де погрожував їй та її колегам, внаслідок чого керівництво прийняло рішення про звільнення ОСОБА_2 .
Крім цього, у заяві зазначено, що ОСОБА_9 неодноразово вночі приїжджав додому до заявниці, вимагав, щоб вона виходила до нього на розмову, погрожуючи у протилежному випадку влаштувати скандал її батькам. При цьому ОСОБА_9 проти волі заявниці із застосуванням фізичного насильства змусив ОСОБА_2 поїхати з ним до готелю, де утримував її протягом тривалого часу. Такі дії ОСОБА_9 завдають значної шкоди психічному здоров'ю його неповнолітнього сина та колишньої дружини, внаслідок чого остання перебувала на стаціонарному лікуванні у медичному закладі.
У зв'язку з наведеним просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_9 , яким визначити заходи тимчасового обмеження прав кривдника у виді заборони ОСОБА_9 :
1) перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;
2) наближатися на відстань до 500 м. до місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 ;
3) особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_9 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
4) вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 березня 2022 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким визначено заходи тимчасового обмеження прав кривдника у виді заборони ОСОБА_9 :
1) наближатися на відстань до 500 м. до місця проживання та роботи ОСОБА_2 ;
2) особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_9 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею (за винятком спілкування, пов'язаного з виконанням батьківських обов'язків щодо дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
3) вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (за винятком спілкування, пов'язаного з виконанням батьківських обов'язків щодо дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), строком на 3 (три) місяці.
У іншій частині заяви відмовити.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_9 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що зазначаючи в заяві про видачу обмежувального припису про застосування до ОСОБА_2 фізичного, економічного та психологічного насильства з боку ОСОБА_9 , заявниця не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного. Звертає увагу на те, що між сторонами наявний конфлікт на побутовому ґрунті, однак, такі обставини не підтверджують факт постійного, систематичного вчинення домашнього насильства ОСОБА_9 щодо заявника.
Крім того, заявник ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, видаючи обмежувальний припис у виді заборони ОСОБА_9 наближатися на відстань 500 м. до місця проживання та роботи заявниці, суд першої інстанції не врахував, що батьки ОСОБА_9 , які є людьми похилого віку, проживають за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, вулиці В.Великого та Вишнівецього знаходяться на одному жиловому масиві м. Тернополя. Таким чином, встановивши відстань 500 м. щодо наближення до місця проживання заявниці, суд унеможливив ОСОБА_9 можливість піклування про своїх батьків.
У зв'язку з викладеним просить суд рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви відмовити, вирішити питання судових витрат.
20 травня 2022 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від представника заявниці - ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу. При цьому строк на подачу відзиву пропущено, однак представник заявниці зазначила, що з 24 лютого 2022 в Україні введено воєнний стан, у зв”язку з чим вона в квітні-травні 2022 року перебувала за межами України.
Враховуючи навеведенне, колегія суддів вважає, що строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу пропущено з поважних причин, а тому його слід поновити.
Відзив мотивований тим, що суд прийшов обґрунтованого висновку про вчинення щодо ОСОБА_2 як психологічного, так і економічного насильства. Безпідставними є посилання апелянта про те, що обмежувальний припис позбавляє його права спілкуватися з сином та відвідувати батьків, оскільки обмежувальний припис не застосовувався щодо сина апелянта. Крім того, відстань від місця проживання заявниці до батьків апелянта становить 550 м пішого ходу та 1.4 км при проїзді автомобілем, що підтверджується загальнодоступним ресурсом https://www.google.com.ua/maps.
У зв'язку з викладеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Строцень Т.О. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Заявниця ОСОБА_2 та її представник - адвокат Магдич О.О., проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_2 та ОСОБА_9 з 16 листопада 2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2021 року, справа №607/6261/21 (а.с.7-8).
У даному шлюбі у ОСОБА_2 та ОСОБА_9 народилися діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Такі обставини підтверджуються копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (а.с.9-10).
Також під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_9 у шлюбі була придбана квартира АДРЕСА_3 , власником якої зазначена ОСОБА_2 та у якій на даний час остання проживає разом з дітьми.
Такі обставини не заперечувались та визнавались учасниками справи у судовому засіданні, а також підтверджуються копією договору купівлі-продажу квартири від 30 липня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Білецькою Н.А. та зареєстрованим у реєстрі за № 3630, а також копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23743352 від 02 вересня 2009 року, виданим ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» (а.с.11-12).
Як вбачається із листа Тернопільського РУ поліції ГУ Національної поліції в Тернопільській області №М-27аз від 10 лютого 2022 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_10 зверталися до органів поліції 06 січня 2022 року, 10 січня 2022 року щодо вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_9 (а.с.15).
З довідки Тернопільського РУ поліції ГУ Національної поліції в Тернопільській області від 03 лютого 2022 року вбачається, що в результаті проведення перевірки за заявами ОСОБА_2 від 06 січня 2022 року та від 10 січня 2022 року не підтверджено факт вчинення домашнього насильства (а.с.18-20).
Також, 10 січня 2022 року ОСОБА_2 зверталася до начальника Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей із заявою про вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_10 з боку ОСОБА_9 (а.с.24).
З відповіді Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради від 26 січня 2022 убачається, що за заявою ОСОБА_2 була здійснена оцінка потреб її сім'ї. Під час візиту працівників Управління факт домашнього насильства встановлений лише зі слів матері заявника - ОСОБА_11 . Згідно з актом проведення оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_8 встановлено, що у дитини відсутні фізичні та поведінкові ознаки, що можуть свідчити про жорстоке поводження чи насильство (а.с.33).
Згідно виписки із медичної картки хворого № 110 від 14 лютого 2022 року, виданої Олександрівською клінічною лікарнею м.Києва, вбачається, що з 12 січня 2022 року по 22 січня 2022 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні із діагнозом: церебральний гіпертензивний криз (а.с.34).
У судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 суду першої інстанції пояснили, що заінтересована особа ОСОБА_9 переслідує заявницю ОСОБА_2 , погрожує їй, як вдома, так і на роботі.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 2, 7 частини другої статті 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє подружжя; батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Звертаючись до суду із даною заявою ОСОБА_2 вказала, що її колишній чоловік ОСОБА_9 протягом тривалого часу вчиняє щодо неї та її неповнолітнього сина ОСОБА_8 діяння психологічного, фізичного та економічного насильства.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зверталася із заявами до правоохоронних органів та до Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_9 впродовж тривалого часу вчиняє щодо ОСОБА_2 психологічне та економічне насильство, яке виражається у переслідуванні та намаганні постійно контролювати місцезнаходження заявника та коло осіб, з якими остання спілкується, забороні працювати, що викликає у ОСОБА_2 емоційну невпевненість та завдало шкоди її психічному здоров'ю і призвело до реальної загрози звільнення з роботи.
Факти вчинення такого насильства підтверджуються показаннями свідків, наданими у судовому засіданні, а також випискою з медичної картки стаціонарного хворого, відомості з якої дають суду підстави вважати, що перебування ОСОБА_2 на лікуванні у період з 12 до 22 січня 2022 року з діагнозом, причинами виникнення якого є емоційні сплески (нервові перенапруження), цілком ймовірно пов'язане з подіями, які мали місце на 06 та 10 січня 2022 року щодо вчинення ОСОБА_9 домашнього насильства за місцем роботи та проживання заявниці.
Крім того, заявницею доведена тривалість та систематичність вчинення ОСОБА_9 відносно неї домашнього насильства, оскільки судом встановлено, що такі події мали місце щонайменше з березня 2021 року.
Враховуючи наведене, безпідставними є твердження апелянта про те, що між сторонами наявний конфлікт на побутовому рівні.
Отже, існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення ОСОБА_9 відносно ОСОБА_2 психологічного чи економічного насильства, настання тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними.
З огляду на викладене та з метою уникнення у майбутньому домашнього насильства у будь-якому прояві, захисту прав постраждалої ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що слід видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_9 у вигляді заходів тимчасового обмеження його прав.
Апеляційний суд вважає, що визначаючи заходи тимчасового обмеження прав кривдника у виді заборони ОСОБА_9 наближатися до місця проживання та роботи ОСОБА_2 , особисто і через третіх осіб розшукувати та переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею (за винятком спілкування, пов'язаного з виконанням батьківських обов'язків, строком на 3 (три) місяці, суд правильно оцінив вид та строк дії обмежувального припису, який є необхідним, щоб гарантувати постраждалій особі безпеку та основоположні права і свободи людини і громадянина, зокрема права на свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного життя, та пропорційним втручанням у права і свободи кривдника.
Доводи апелянта про те, що видаючи обмежувальний присис ОСОБА_9 статусу кривдника не набув, колегія суддів відхиляє, оскільки судом встановлено факти вчинення ОСОБА_9 відносно ОСОБА_2 психологічного чи економічного насильства.
Твердження апелянта про те, що обмежувальний припис позбавляє останнього права спілкуватися з сином, апеляційний суд не приймає, оскільки обмежувальний припис не застосовувався щодо сина апелянта - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги посилання апелянта про те, що батьки ОСОБА_9 , які є людьми похилого віку, проживають на одному жиловому масиві з ОСОБА_2 .
Зокрема, апеляційним судом встановлено, що батько ОСОБА_9 - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 , виданим 22 листопада 1977 року, та довідкою ОСББ «Вишнівецього 12» від 24 березня 2022 року №346.
Як вбачається із інформації, що містяться на сайті з відкритим доступом https://www.google.com.ua/maps, орієнтовна відстань між АДРЕСА_4 та АДРЕСА_4 складає 400 метрів.
Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта про те, що встановивши відстань 500 метрів для заборони наближення до місця проживання заявниці, ОСОБА_9 унеможливлено процес піклування про своїх батьків.
Враховуючи наведене, слід зменшити відстань заборони ОСОБА_9 наближатися до місця проживання ОСОБА_2 з 500 метрів до 300 метрів.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду, зменшивши відстань заборони ОСОБА_9 наближатися до місця проживання ОСОБА_2 з 500 метрів до 300 метрів.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 березня 2022 року - змінити.
Викласти пункт 1 резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«1) наближатися на відстань до 300 м. до місця проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_4 , та на відстань до 500 м. до місця роботи ОСОБА_5 ».
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 24 травня 2022 року.
Головуючий
Судді