Справа № 448/13/21 Головуючий у 1 інстанції: Гіряк С.І.
Провадження № 22-ц/811/3511/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
19 травня 2022 року м.Львів
Справа № 448/13/21
Провадження № 22ц/811/3511/21
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_4 , підписану її представником ОСОБА_1 , на рішення Мостиського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Мостиська 30 серпня 2021 року у складі судді Гіряк С.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення; зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи: ОСОБА_5 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
12 січня 2021 року ОСОБА_2 звернулася з позовом про усунення перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення її ( ОСОБА_2 ) та синів до будинку з передачею їй ключів. В обґрунтування позову посилається на те, що вона (позивач) та її малолітні діти зареєстровані та проживали у вказаному житловому будинку, у який вона вселилася як член сім'ї власника будинку (дружина сина відповідачів) зі згоди власників. Зазначає, що іншого житла не має. Вказує, що у 2020 році після розлучення з ОСОБА_6 між нею та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 виникла сварка, під час якої, відповідачі її разом з малолітніми дітьми вигнали з дому. Стверджує, що вона з дітьми, намагалась повернутись у спірне житло 15 липня 2020 року, однак, відповідачі їх не пустили. У зв'язку з цим вона зверталася із заявою до поліції. Посилається на те, що відповідачі змінили вхідні замки у дверях та не пускають їх у будинок. В будинку залишились її (позивача) речі. Зазначає, що у спірний будинок вкладала кошти під час шлюбу та спільного проживання. Вказує, що вона та її сини не мають іншого житла та постійного місця проживання. Просить позов задовольнити.
15 березня 2021 року ОСОБА_4 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , з участю третьої особи: ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позову посилається на те, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 17 листопада 2003 року, зареєстрована та проживає за цією адресою. Вказує, що її син ОСОБА_6 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , тому відповідач вселилась до вказаного житлового будинку. Згідно рішення Мостиського районного суду від 3 липня 2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано. Місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не визначено. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 змінила адресу фактичного місця проживання, однак, не змінила адресу місця своєї реєстрації. ОСОБА_2 не проживає в будинку, власником якого не є, більше року, в утриманні житла участі не бере, житловим будинком не цікавиться. Довготривала відсутність ОСОБА_2 за адресою проживання призводить до надмірної сплати нею комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються на ОСОБА_2 . Стверджує, що не чинила перешкод в користуванні жилим приміщенням ОСОБА_2 . Посилається на те, що відповідач вивезла із спірного будинку свої особисті речі та проживає в орендованому будинку. Факт реєстрації ОСОБА_2 у будинку порушує її ( ОСОБА_4 ) право на вільне розпорядження і користування майном, вона позбавлена можливості оформити субсидію на комунальні послуги. Просить задовольнити позов.
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 30 серпня 2021 року задоволено позов ОСОБА_2 . Зобов'язано відповідачів усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 та її синам: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 спірним будинком шляхом їх вселення до цього житла та передачі їй ключів від нього. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено повністю.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_4 . Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, відмовити у позові ОСОБА_2 , посилаючись на доводи своєї позовної заяви. Вказує, що ОСОБА_2 вселилася з дітьми у спірний будинок як дружина її сина. Зазначає, що 1 листопада 2019 року позивач з дітьми добровільно покинула будинок, забравши свої речі та меблі. Не заперечує щодо вселення в будинок малолітніх онуків.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Встановлено, що ОСОБА_4 є власником спірного житлового будинку., що стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №305974 від 17 листопада 2003 року, виданим Виконавчим комітетом Крукеницької сільської ради Мостиського району Львівської області на підставі рішення Виконкому від 29 жовтня 2003 року №50 та згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 1 лютого 2021 року.
Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб №699 від 20 липня 2020 року, виданої Крукеницькою сільською радою Мостиського району Львівської області та №401 від 15 березня 2021 року, виданою Виконавчим комітетом Мостиської міської ради Львівської області, в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Свідоцтвами про народження Серії НОМЕР_2 та Серії НОМЕР_3 стверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 3 липня 2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано.
Згідно довідки №743/65/01-2021 від 1 лютого 2021 року Яворівського районного відділу поліції відділення №1 ОСОБА_2 15 липня 2020 року зверталася до Мостиського ВП Яворівського ВП ГУНП у Львівській області з приводу того, що ОСОБА_4 чинить їй перешкоди у користуванні житлом.
В актах №379 від 4 листопада 2019 року, №460 від 28 грудня 2019 року та №193 від 14 липня 2020 року, сладених Крукеницькою сільською радою Мостиського району Львівської області, зазначено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , та ОСОБА_8 , в господарств, яке належить ОСОБА_4 , не проживають, спільного господарства не ведуть, що підтверджують сусіди ОСОБА_9 і ОСОБА_10 .
З акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї мешканця будинку с. Крукеничі Мостиського району Львівської області ОСОБА_4 №68 від 15 березня 2021 року, акту №460 від 28 грудня 2019 року, акту №193 від 14 липня 2020 року, складених Крукеницькою сільською радою, Мостиського району, Львівської області, вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровані, але не проживають у спірному будинку з 1 листопада 2019 року, спільного господарства не ведуть.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з наміром ОСОБА_4 , як колишнього члена сім'ї, користуватися житловим будинком - проживання у ньому разом з малолітніми дітьми. У цьому будинку вони зареєстровані зі згоди власника без встановлення умов проживання та наявністю у ОСОБА_4 перешкод у користуванні належним їй на праві власності житловим будинком через зареєстроване місце проживання у ньому її колишньої невістки.
Судом встановлено, що позивач, будучи дружиною ОСОБА_6 , разом з дітьми вселилася у будинок відповідачів зі згоди власника як член сім'ї, була зареєстрована в цьому будинку, умови проживання сторонами не визначалися. Зазначене сторонами визнається та не оспорюється.
ОСОБА_2 була пов'язана з відповідачами спільним побутом, брала участь у проведенні ремонту, проведенні водовідведення до будинку (безкоштовну допомогу у проведенні такого надавав брат позивачки), обробляла частину городу.
Згодом між сторонами виникали сварки та конфлікти. 1 листопада 2019 року ОСОБА_2 забрала дітей та свої речі і змушена була піти з будинку. Згодом намагалася повернутися у спірне житло з дітьми, однак відповідачі чинили їй перешкоди. 15 липня 2020 року вона зверталася до правоохоронних органів з приводу перешкод у користуванні житлом за місцем реєстрації.
Відповідачі змінили вхідні замки в дверях будинку. Проти вселення в будинок малолітніх дітей відповідачі не заперечують.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.
Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 156 цього Кодексучлени сім'ї (якими є подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство згідно ст. 64 ЖК України) власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Згідно із ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 ЖК України.
Згідно із ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Факт припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишнього члена сім'ї власника житла права користування займаним приміщенням, та спір вирішувати з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Судом встановлено, що відповідачами за первісним позовом створені перешкод в користуванні житловим будинком позивачу, яка на законних підставах вселилася в нього, як член сім'ї зі згоди власника; вони мали спільний побут та спільне господарство, при вселенні угоди про порядок користування житловим приміщенням не укладалося, позивач має інтерес до спірного житла, її відсутність була зумовленою перешкодами, які чинили відповідачі; іншого житла вона не має. Проти вселення в будинок малолітніх дітей відповідачі не заперечують, в добровільному порядку не має можливості вирішити даний спір.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 2 ст. 405 цього Кодексучлен сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом врегульовано ст. 47 Конституції України, згідно якої кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
К ОСОБА_11 обґрунтовує свої вимоги про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, тим, що відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Стверджує, що ОСОБА_2 не проживала у спірному будинку понад рік, а тому втратила право користування ним, просить захистити її порушене право.
На підставі встановленого суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 вселилася у спірний будинок в якості члена сім'ї власника житлового будинку і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом, що узгоджується із постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року (справа №702/101/18).
Згідно із ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
При зверненні до суду ОСОБА_4 , як власник спірного будинку, обрала спосіб захисту у виді припинення сервітуту; просить позбавити відповідача права користування чужим майном, посилаючись на те, що рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 3 липня 2020 року шлюб між її сином та відповідачем розірвано. Вказує, що відповідач не проживає в будинку понад рік. Зазначає, що між ними склалися неприязні відносити, а визнання відповідача такою, що втратила право користування будинком, є необхідним для усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, оскільки реєстрація ОСОБА_2 створює труднощі для отримання субсидії.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна відсутність члена сім'ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживанн. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до житлового приміщення.
ОСОБА_12 не довела належними та допустимими доказами, що відповідач без поважних причин понад рік не проживає за зареєстрованим місцем проживання та втратила інтерес до спірного житла.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені ст. 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Факт припинення сімейних відносин, сам по собі не позбавляє відповідача як колишнього члена сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є безумовною підставою для його виселення з цього жилого приміщення, а спір необхідно вирішувати з урахуванням справедливого балансу обох сторін.
ОСОБА_12 не надано доказів наявності у відповідача іншого житла у випадку визнання її такою, що втратила право користуватися спірним будинком, а втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено.
Судом встановлено, що, втручання у право на житло відповідача відповідно до зазначених у позові підстав та способів захисту не відповідає критерію «здійснюється згідно законом», не є співрозмірним із переслідуваною законною метою, не є «необхідним в демократичному суспільстві».
На підставі аналізу наявних у справі доказів та встановлених обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_2 та відмову в позові ОСОБА_4
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, яке відповідно до ст.375 ЦПК України належить залишити без змін.
Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , підписану її представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 30 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 24 травня 2022 року.
Головуючий
Судді