Справа № 462/7052/21 Головуючий у 1 інстанції: Іванюк І.Д.
Провадження № 22-ц/811/542/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
25 травня 2022 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 16 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення невиплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
Короткий зміст позовних вимог.
В вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА»на її користь не виплачену заробітну плату в сумі 7679,31 грн., вихідну допомогу в сумі 5010,90 грн., компенсацію за 6 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 439,50 грн. - без утримання податку й інших обов'язкових платежів, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.09.2021 року по день винесення рішення суду.
В обґрунтування позову посилалась на те, що вона перебувала у трудових відносинах з ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» та 06 вересня 2021 року звільнена за власним бажанням за ч.3 ст. 38 КЗпП України з посади провідного економіста тепло-електромонтажного цеху ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА». Проте, відповідач не провів з нею повний розрахунок у день звільнення, зокрема, не сплатив заборгованість по заробітній платі за квітень - серпень 2021 року та за 2 дні вересня 2021 року, не виплатив вихідну допомогу у розмірі 3 посадових окладів, компенсацію за 6 днів невикористаної щорічної відпустки. У результаті невчасного розрахунку при звільненні у неї виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - з 07.09.2021 року по день фактичного розрахунку. У зв'язку з наведеним, просила позов задоволити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 16 грудня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з квітня по вересень 2021 року у сумі 7679 (сім тисяч шістсот сімдесят дев'ять) 31 коп., компенсацію за 6 днів невикористаної щорічної відпуски у сумі 439 (чотириста тридцять дев'ять) грн. 50 коп. та вихідну допомогу у розмірі 4474 (чотири тисячі чотириста сімдесят чотири) грн. 80 коп. - без утримання податку й інших обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню при сплаті, а всього 12593 (дванадцять тисяч п'ятсот тридцять дев'ять) грн. 61 коп. без утримання податків й інших обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню при сплаті, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2021 року по 16.12.2021 року у розмірі 5000 /п'ять тисяч/ гривень без утримання податку й інших обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню при сплаті.
У решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 908 гривень судового збору.
Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь держави 908 гривень судового збору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 та її доводи.
Вважає, що рішення суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з численними порушеннями норм процесуального права.
Зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд посилається на Постанову Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, у якій тзазначено, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Також рекомендує мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах.
У даному випадку не працівник, а власник чи уповноважений ним орган не здійснив певних дій та не виконав свого обов'язку з оплати виконаної найманим працівником роботи. Іншого способу спонукати роботодавця до здійснення розрахунку з найманим працівником та гарантувати останньому право на отримання заробітної плати, як встановлення суворих гарантій з негативними фінансовими наслідками для роботодавця, законодавець не вбачав та реалізував саме у такий спосіб своє право на врегулювання спірних правовідносин.
В даному випадку суд не приділив уваги тій обставині, що на відміну від Відповідача, вона діяла добросовісно, за захистом своїх прав звернулась до суду 20 днів після звільнення. Оскаржуване рішення суд ухвалив 16.12.2021р.
Вказує, що їй не зрозуміло чому в оскаржуваному Рішенні суд, всупереч законам, пішов назустріч Відповідачу, який з березня 2018 року порушує її право на оплату праці, не вживав жодних дій для мінімізації негативних наслідків, не надав суду жодних пояснень чи клопотань щодо існування реальних об'єктивних обставин (форс-мажор), які унеможливили для нього виконати обов'язок по виплаті заборгованої заробітної плати, однак суд цьому оцінки не надав.
Вважає, що висновок суду: «розмір середнього заробітку в сумі 5000,00 грн., буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені» є лише необгрунтованим припущенням суду.
Просить скасувати Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 16.12.2021р. у справі №462/5072/21 частково. Ухвалити нове рішення в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» в повному обсязі, а саме: стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 07.09.2021р. по день прийняття рішення Суду у справі - 16.12.2021р., а саме: 18707,36 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот сім гривень 36 копійки) з урахуванням ПДФО і військового збору. Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» та 06 вересня 2021 року звільнена з роботи з посади провідного економіста тепло-електромонтажного цеху ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (наказ № 223к від 06.09.2021 року), що стверджується копією трудової книжки (а.с.10-11,16).
Із розрахункових листків та довідки, виданих ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» вбачається, що з квітня по серпень 2021 року позивачу ОСОБА_1 щомісячно нараховувалася заробітна плата, а саме: у квітні позивачу нараховано до виплати 4479,28 грн. без утримання податків й інших обов'язкових платежів або 3969,63 грн. з утриманням податків; у травні - 1768,77 грн. та 1201,87 грн. відповідно; у червні 1910,27 грн. та 1722,97 грн.; у липні 1452,83 та 1359,30 грн. відповідно, у серпні 1530,35 грн. та 1436,23 грн. відповідно (а.с.10-11).
Згідно із поточною випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 вбачається, що заробітна плата виплачувалася позивачці у неповному обсязі. Зокрема за квітень 2021 року виплачено 2163,44 грн. та за травень 2021 року проведено виплату коштів у сумі 600,93 грн.
Відповідно до долученої до матеріалів справи довідки №115 заборгована відповідачем заробітна плата позивачці за період з квітня 2021 року по серпень 2021 року становить 6022,54 грн. з утриманням податків й інших обов'язкових платежів, що не заперечується сторонами. Вказана сума без утримання податків й інших обов'язкових платежів становить 7082,67 грн.
З довідки ДП ЛДЗ «ЛОРТА» № 131 вбачається, що середньоденна заробітна плата позивачки становить 298,32 грн. без утримання податків й інших обов'язкових платежів.
Позиція Апеляційного суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на день ухвалення рішення фактична заборгованість по середньому заробітку за час затримки розрахунку перед ОСОБА_1 становить 12707 грн. 89 коп. без утримання податків й інших обов'язкових платежів. Разом з тим, з урахуванням висновків Великої палати Верховного суду, викладених в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» є державним підприємством військово-оборонної галузі, проте це не виключає відповідальність відповідача за своєчасну виплату заробітку, суд вважав доцільним стягнути розмір середнього заробітку у сумі 5000 грн., що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, співмірним із розміром заборгованості, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог заявлених в суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в силу вимог ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, оскільки в решті таке не оскаржуються ОСОБА_1 .
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.3 з ст.. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Згідно з ст.. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Як вбачається із роз'яснень, даних в пункті 20, частині 5 пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таке ж роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.
Аналіз наведених положень ст.117 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Як на підставу для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду в справі №761/9584/15-ц, предметом спору якої є застосування положень ст.. 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та застосування принципу співмірності. Проте, колегія суддів вважає, що вказана позиція висловлена Великою Палатою в конкретній справі за інших правовідносин та застосуванню в даному спорі не підлягає.
Так, зокрема Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У справі, що переглядалась Великою Палатою Верховного Суду позивач звернувся до суду з позовом у квітні 2015 року, тобто зі спливом більш ніж шести років після звільнення з роботи, яке мало місце 16 лютого 2009 року.
З огляду на зазначене, колегія суддів не знаходить підстав для застосування висновків Великої Палати Верховнного Суду в справі №761/9584/15-ц.
Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що з ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року ( 72 робочих днів ?298, 32 грн) в сумі 21 479 грн.
Статтею 141 встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1) і що у випадку, коли суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей же суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13).
Відтак, з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» підлягає до стягнення на користь ОСОБА_1 1362 грн за подання апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке
конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 16 грудня 2021 рокув частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 21 479 грн. середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 1362 грн. судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 25 травня 2022 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.