Рішення
Іменем України
20 січня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі :
головуючого Косогор Г.О.
суддів Ткачук О.О., Ісаєвої Н.В.
при секретарі Прієшкіній О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, міського агентства по приватизації житла Одеської міської ради, управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради про визнання розпорядження органа приватизації, свідоцтва про право власності на житло та договору дарування недійсними, та за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Приморської райадміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_4, міського агентства з приватизації житла Одеської міської ради, управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло недійсними,
встановила:
У листопаді 2004 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування кімнати площею 18, 5 кв.м. у загальній квартирі АДРЕСА_1. В листопаді 2005 року позивачка доповнила свої вимоги і просила також визнати недійсними розпорядження органу приватизації № 185542 від 03.09.2004 року про передачу зазначеної кімнати ОСОБА_4 та свідоцтва про право власності на житло від 03.09.2004 року, зазначивши, що ОСОБА_4 тривалий час не проживав в квартирі і після смерті батька, ОСОБА_5, незаконно приватизував спірну кімнату та подарував її відповідачці ОСОБА_1 Крім того, розмір кімнати, зазначений в акті приватизації та свідоцтві про право власності на житло не відповідає дійсному розміру, необґрунтовано збільшений, що порушує її права.
У жовтні 2005 року заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_4 про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло № 185542 від 03.09.2004 року недійсними, посилаючись на те, що ОСОБА_4 не мав права на приватизацію, оскільки постійно в квартирі не проживав, а приватизація житла здійснена з порушеннями ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, міського агентства по приватизації житла Одеської міської ради,
Справа № 22ц-140/2010 Головуючий 1- ої інстанції
Свячена Ю.Б.
Категорія: 21, 41 Доповідач : Косогор Г.О.
управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради про визнання розпорядження органа приватизації, свідоцтва про право власності на житло та договору дарування недійсними; заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Приморської райадміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_4, міського агентства з приватизації житла Одеської міської ради, управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло недійсними - задоволені.
Визнано недійсним розпорядження органу приватизації № 185542 від 03.09.2004 року про передачу 590/1000 частини квартири АДРЕСА_1 в приватну власність ОСОБА_4.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло № 185542 від 03.09.2004 року на ім'я ОСОБА_4.
Визнаний недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на 590/1000 частини квартири АДРЕСА_1, зареєстрований у держреєстрі за № 6/962 від 05.11.2004 року.
Визнана недійсною реєстрація свідоцтва про право власності на 590/1000 частини квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1.
На зазначене рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2009 року була принесена апеляційна скарга ОСОБА_1, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2009 року - скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Суд належним чином не з'ясував характер правовідносин, права та обов'язки сторін, обставини справи і не встановив наявність порушення прав позивачів, за захистом яких спрямоване звернення до суду.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд зобов'язаний вирішити справу згідно із законом, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалити рішення на основі повно й всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Приморської райадміністрації Одеської міської ради, районний суд виходив з того, що ОСОБА_4 не мав права на приватизацію кімнати у спільній квартирі, оскільки тривалий час не проживаючи на спірній житловій площі без поважних причин, згідно зі ст. 71 ЖК України, втратив право користування приміщенням незалежно від пред'явлення про це позову, а також того, що він тривалий час (більше 15 років) не виконував договір найма житлового приміщення.
Судом було визнано, що ОСОБА_4 увів в оману Приморську районну адміністрацію й орган приватизації, тому приватизація спірної кімнати та договір дарування не відповідають вимогам закону і є недійсними на підставі статей 215, 216, 230 ЦК України. Судом також було визнано, що договір дарування не був виконаний, як це передбачає ст. 722 ЦК України, оскільки спірна кімната ОСОБА_1 не передавалася.
Проте суд дійшов таких висновків без ретельної перевірки обставин справи й належної оцінки зібраних доказів, із порушенням норм матеріального права та вимог статей 10, 11, 60, 212, 213 ЦПК.
Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 разом з батьками, ОСОБА_5 та ОСОБА_5, був включений в ордер на право зайняття двох кімнат площею 23 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 і був зареєстрований в цьому житловому приміщенні. У встановленому законом порядку ОСОБА_4 не був визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, тому висновок суду про це не відповідає вимогам ст. ст. 71, 72 ЖК України та ст. 11 ЦПК.
Після смерті батьків особовий рахунок переоформлено на ОСОБА_4 і він визнаний наймачем спірної кімнати. Договір найму житлового приміщення не був оспорений.
Розпорядженням органу приватизації № 185542 від 03.09.2004 року спірна кімната передана в приватну власність наймачу ОСОБА_4 і йому видано свідоцтво про право власності на житло.
Орган приватизації позовні вимоги про визнання приватизації недійсною не визнав і вважав їх незаконними, висновок суду про те, що ОСОБА_4 увів в оману райадміністрацію й орган приватизації не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах ст. 11 ЦПК України.
05 листопада 2004 року ОСОБА_4 подарував кімнату ОСОБА_1 за договором дарування, посвідченим нотаріусом. Згідно з п.7 договору, ОСОБА_4 передав ОСОБА_1 ключі від відчужуваної квартири та технічну документацію, а ОСОБА_1 прийняла дар, зареєструвала договір в ОМБТІ та РОН і відповідно до ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України набула право власності на спірну кімнату.
Висновок суду про те, що договір дарування сторонами не був виконаний тому, що спірна кімната ОСОБА_1 не передавалася, не відповідає ч.4 ст.722 ЦК України, згідно з якою прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Позивачка ОСОБА_2 є власником другої кімнати в квартирі спільного заселення на підставі договору дарування від 08.02.1996 року. Стороною договору дарування, укладеному між ОСОБА_4 і ОСОБА_1, вона не є. Відповідно до ст. 230 ЦК України, правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд не з'ясував і не зазначив в рішенні які саме права позивачки порушені, з яких правових підстав вона заявила свої вимоги і чи є правові підстави для визнання приватизації та договору дарування недійсними.
Окрім того, немає правового значення посилання ОСОБА_2 на те, що вона має право на надання жилого приміщення, що звільнилося у квартирі відповідно до ст. 54 ЖК України, оскільки правила, передбачені ч. 1 та 2 цієї статті, застосовуються лише до наймачів жилого приміщення. Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_2 є власницею суміжного приміщення у спірній квартирі.
Відповідач ОСОБА_4 позов позивачки ОСОБА_2 і позов заступника прокурора Приморського району м. Одеси не визнав і пояснив суду, що багато років був зареєстрований в АДРЕСА_1. Права на це житло ніколи не втрачав, про що свідчить надана ним до суду довідка (форма №1) і його цивільний паспорт. Крім того, після смерті батька він переоформив на своє ім'я лицевий рахунок і був відповідним квартиронаймачем приватизованої їм кімнати. Отже, в відповідності з діючим законодавством, він був суб'єктом приватизації зазначеної квартири, придбав право власності на квартиру на законних підставах, і зробив відчуження 590/1000 часток зазначеної квартири шляхом її дарування на користь ОСОБА_1 цілком правомірно.
Відповідачка ОСОБА_1 позови позивачки ОСОБА_2 і заступника прокурора Приморського району м. Одеси не визнала і пояснила суду, що розпорядження органу приватизації № 185542 від 03.09.2004 року про передачу 590/1000 часток квартири АДРЕСА_1 в приватну власність ОСОБА_4 та свідоцтво про
право власності на житло № 185542 від 03.09.2004 року видані відповідачу ОСОБА_4 на законних підставах, так як він багато років був зареєстрований в зазначеній квартирі, право на житло ніколи не втрачав і в відповідності з діючим законодавством мав право приватизувати квартиру шляхом безоплатної передачі у приватну власність 590/1000 часток квартири АДРЕСА_1. Можлива розбіжність метражу приватизованої кімнати (1,0 кв.м.) в приватизаційних документах на неї і викопіюванням внутрішніх площ квартири, зробленого комунальним підприємством «Дирекція єдиного замовника Фонтанський» Приморського району м. Одеси, в відповідності з діючим законодавством, не являється підставою визнання приватизації недійсною. Договір дарування зазначеної частки квартири № 208413 від 05.11.2004 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_1, також відповідає вимогам закону, і право власності на 590/1000 часток квартири АДРЕСА_1 відповідачка ОСОБА_1 набула на законних підставах.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЖК України, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду. Отже, ОСОБА_4 мав право на приватизацію квартири державного житлового фонду.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року, до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Отже, кімната площею 18,5 кв.м. квартири АДРЕСА_1 була об'єктом приватизації.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року, приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю. Отже, кімната площею 18,5 кв.м. квартири АДРЕСА_1 підлягала безоплатній передачі в приватну власність.
Керуючись ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим ст. 3 ЖК України, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Згідно з копією паспорту і довідкою (форма № 1), які були надані до суду ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_3 не втратив право на проживання в кімнаті площею 18,5 кв.м. квартири АДРЕСА_1 до моменту приватизації їм квартири. Позивачі, в свою чергу, не надали суду належних доказів (рішення суду, що набрало чинності) того, що відповідач ОСОБА_4 був визнаний таким, що на момент приватизації квартири втратив право на проживання в квартирі АДРЕСА_1. Вказана в позові позивачки ОСОБА_2 підстава недійсності приватизації, в зв'язку з незначним розходженням метражу (1,0 кв.м.) приватизованої кімнати в свідоцтві про право власності на житло № 185542 від 03.09.2004 року і викопіюванням внутрішніх площ квартири, зробленого комунальним підприємством «Дирекція єдиного замовника Фонтанський» Приморського району м. Одеси, в відповідності з діючим законодавством, не являється підставою визнання приватизації недійсною. Вказана вище підстава може бути врахована судом при внесенні змін в правоустановчі документи на квартиру, згідно з яких відповідач ОСОБА_4 придбав право власності на зазначені 590/1000 часток квартири. Але таку позовну вимогу позивачами до суду не заявлено.
В позові заступника прокурора Приморського району м. Одеси, як підставою незаконності приватизації спірної квартири, є ствердження того, що ОСОБА_4 в спірній квартирі не проживав. Доказами цього, як стверджує прокуратура, є довідка (форма № 1) і ствердження поштарки 58-го відділення про те, що коли вона приносила
пенсію ОСОБА_7, ОСОБА_5, то ніяких інших мешканців в квартирі не бачила. Надана суду прокурором довідка (форма № 1) протирічить довідці (форма № 1), яка надана до суду ОСОБА_4
Ствердження поштарки протирічать тому, що відповідальним квартиронаймачем спірної кімнати після смерті ОСОБА_5, був відповідач ОСОБА_4 Крім того, ствердження поштарки, в відповідності до ст. 58 ЦПК України, є неналежним доказом по цьому питанню. Належним доказом є тільки акт відповідної житлово-комунальної служби про не проживання більш, як 6 місяців ОСОБА_4 в спірній квартирі. Але такого акту не можна скласти, так як ОСОБА_5 помер 17.06.2004 року, а ОСОБА_4 отримав розпорядження органу приватизації 03.09.2004 року, тобто менш, ніж за 6 місяців з дня смерті ОСОБА_5 За цей час він сплатив заборгованість за кімнату, переоформив лицевий рахунок на своє ім'я, приватизував кімнату. Тобто, зробив усі дії, які підтверджують те, що він однозначно систематично з'являвся в спірній кімнаті.
Відповідно до ч. 1 п. 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Позивачка ОСОБА_2 не оспорює правочин за договором дарування з підстав, встановлених законом і для його недійсності нема підстав, встановлених ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Підстава недійсності договору дарування, в зв'язку з укладенням відповідачами удаваного правочину, тобто не договору дарування, а договору купівлі-продажу, не може бути прийнята судом до уваги, так як позивачка ОСОБА_2 не надала до суду належних доказів цієї обставини. Отже, вказана позовна вимога позивачки ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування № 208413 від 05.11.2004 року кімнати площею 18,5 кв.м. квартири АДРЕСА_1, є безпідставною і не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313-319 ЦПК України, судова колегія
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2009 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, міського агентства по приватизації житла Одеської міської ради, управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради про визнання розпорядження органа приватизації, свідоцтва про право власності на житло та договору дарування недійсними - відмовити.
У позові заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Приморської райадміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_4, міського агентства з приватизації житла Одеської міської ради, управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло недійсними - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий : Косогор Г.О.
Судді : Ісаєва Н.В.
Ткачук О.О.