Номер провадження 22-ц/821/433/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/3529/20 Категорія: 310000000 Казидуб О. Г.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
19 травня 2022 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Новікова О.М.,
Вініченка Б.Б., Гончар Н.І.,
за участю секретаряЛюбченко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 та апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Гриценко Людмили Олександрівни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2021 року (повний текст судового рішення виготовлено 23 грудня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_4 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_3 , про визнання шлюбу недійсним та за позовом третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання шлюбу недійсним, -
В травні 2020 року ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним шлюбу, укладеного останньою із ОСОБА_5 .
Позов обґрунтовано тим, що позивачка з літа 2014 року майже рік мала відносини із громадянином Турецької республіки ОСОБА_5 , з яким деякий час проживала разом у м. Черкаси та вела спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син.
Позивачка не знала як правильно вказати прізвище батька українською мовою, тому з її слів сина ОСОБА_6 записали на її прізвище.
Через деякий час після народження сина, ОСОБА_7 пропав з їхнього життя.
Від дитини він не відмовлявся, але і одружуватися не збирався. Сина навідував рідко.
У листопаді 2015 року ОСОБА_7 повідомив їй, що йому потрібна офіційна реєстрація місця проживання на території України та шлюб із українкою, щоб залишитися в Україні. Так, ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , про що ОСОБА_1 дізналась від матері ОСОБА_7 .
Позивачка підтримувала теплі відносини з матір'ю та сестрою ОСОБА_7 .
Мамі та сестрі ОСОБА_7 говорив, що не проживав із цією жінкою і не мав наміру створювати сім'ю. Вони уклали між собою взаємовигідну угоду, за якої ОСОБА_7 отримав право постійного проживання в Україні, а так звана «дружина» ОСОБА_7 - грошову винагороду. ОСОБА_8 говорила, що після реєстрації цього шлюбу у житті її брата була інша жінка, яку звали ОСОБА_9 . Саме ця жінка шукала квартиру для ОСОБА_7 та допомогла йому придбати житло в новобудові у 2017 році. Також, у 2017 році, коли мама і сестра ОСОБА_7 прилітали до України, ОСОБА_7 разом з ОСОБА_9 влаштували жінкам екскурсію ОСОБА_10 . Про жінку, з якою ОСОБА_7 зареєстрував шлюб, він майже нічого не розповідав рідним.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер від серцевого нападу.
У квітні 2019 року позивачка разом з сином полетіла до Туреччини на запрошення ОСОБА_11 . Мама ОСОБА_12 почала розмову про спадщину, майно ОСОБА_7 , що залишилося після його смерті. Бабуся висловилася, що дуже хоче щоб онук, її син, отримав частину спадщини та був офіційно визнаний сином померлого. ОСОБА_1 подала до суду позов про встановлення батьківства. Розгляд справи зараз зупинено, направлено до Туреччини всі необхідні документи. Також, їй стало відомо, що у м. Черкаси в одного із нотаріусів відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_7 . На частину майна претендує жінка, з якою ОСОБА_7 зареєстрував шлюб для отримання посвідки на проживання. ОСОБА_4 , так звана «дружина» померлого, претендує на половину квартири, яку придбав ОСОБА_7 . Всі рідні ОСОБА_7 , у тому числі і інший спадкоємець - син ОСОБА_13 від першого шлюбу, заперечують права ОСОБА_14 на будь-яке майно померлого, оскільки шлюб був фіктивним без мети створення сім'ї.
ОСОБА_1 представляє інтереси свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 , права якого на спадщину після смерті батька порушуються у зв'язку із реєстрацією шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_4 . Письмових доказів фіктивності шлюбу вона не має, проте обставини щодо фіктивності шлюбу можуть підтвердити мама та сестра померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_3 та ОСОБА_11 .
На підставі викладеного просила визнати недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
24.05.2021 третьою особою ОСОБА_3 , громадянкою Республіки Туреччина, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, було подано до суду позовну заяву до ОСОБА_4 про визнання шлюбу недійсним (з підстав фіктивності), в якому вказувала про те, що вона є матір'ю покійного ОСОБА_15 , а тому відповідно до ст.ст. 42-43 Сімейного кодексу України має право подавати даний позов.
Останні кілька років її син ОСОБА_7 майже постійно проживав в України, але вони постійно з ним спілкувались. Самім проживав в Україні сам в орендованій квартирі. Між нею та сином були досить довірливі відносини. Син розповів їй про свої стосунки з жінкою на ім'я ОСОБА_16 , з якою в нього були досить тривалі стосунки. Син розповів їй, що з метою набуття права постійного перебувати в Україні знайшов жінку, яка погодилася за кошти прописати його у своїй квартирі та зареєструвати шлюб (це була ОСОБА_17 , як вона згодом дізналася). Говорив, що нікому більше не розповідав про ОСОБА_14 , бо цей шлюб укладався лише для того щоб на законних підставах залишитися в Україні. Натомість багато розповідав про ОСОБА_9 , про те, як вони разом проводять час і що ОСОБА_9 допомагала синові у пошуках квартири.
Весною 2016 року вона прилітала в Україну та гостювала у сина в Черкасах. А Самім в літку 2017 році двічі прилітав до Туреччини разом з ОСОБА_9 , яку познайомив з ріднею. Восени 2017 року вона разом з дочкою ОСОБА_11 прилетіла в Україну до сина і їх зустріла ОСОБА_9 разом з сином, яку він представив як кохану жінку. Під час відвідин сина восени 2017 року вона привезла йому значну суму коштів, оскільки він мав намір придбати квартиру, яку вони з ОСОБА_9 разом вибрали і там потрібно було робити ремонт.
Про ОСОБА_18 син згадував лише тоді, коли потрібно було їй платити кошти за їх спільної домовленості. Син щомісяця сплачував ОСОБА_14 кошти за перебування з нею у шлюбі. Всі сприймали цей шлюб як угоду на взаємовигідних умовах.
Також вказувала, що їй відомо, що син двічі реєстрував шлюб із ОСОБА_19 . Перший раз вони уклали шлюб 30.12.2015 та розірвали його 22.08.2018 р. Син говорив, що цього часу перебування у шлюбі йому достатньо для отримання документів на право постійного проживання з Україні. Згодом при оформленні документів виникли питання, тому він знову звернувся до ОСОБА_14 і вони вдруге зареєстрували шлюб 28.12.2018.
Через деякий час після смерті ОСОБА_7 вона дізналася, що жінка, яка отримувала кошти за те, що уклала з сином шлюб, заявляє про свої права спадкоємця і претендує на майно сина, яке мало перейти їй та онукам. Це істотно впливає на обсяг її прав, тому вона і звернулась з даним позовом до суду.
Просила суд визнати обидва шлюби, укладені 30.12.2015 та 28.12.2018 між її сином та відповідачкою, недійсними з підстав фіктивності.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 та позовні вимоги ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, оскільки позивачами не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності шлюбу, укладеного між ОСОБА_15 та ОСОБА_4 . Сама по собі незгода з укладенням вказаного шлюбу/шлюбів, як і необізнаність щодо їхнього укладення, не є підставою для визнання шлюбів недійсними (фіктивними).
Суду не було надано жодного доказу на підтвердження факту отримання ОСОБА_4 коштів від ОСОБА_15 за перебування з ним в шлюбі, а також не надано жодного іншого доказу про фіктивність вказаних шлюбів.
В той же час відповідачка надала докази ведення з чоловіком ОСОБА_5 спільного господарства та наявність спільного бюджету. Окреме місце реєстрації подружжя саме по собі не може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (фіктивним), як і окреме проведення спільного відпочинку, відсутність спілкування з родичами та наявність позашлюбних стосунків.
Позивачами не надано суду жодного доказу на підтвердження того, яким саме чином укладений шлюб між ОСОБА_15 та ОСОБА_4 порушує їхні права та інтереси.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду, вважає його незаконним та необґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд порушив норми процесуального закону, прийнявши докази уже під час судового розгляду справи, хоча ст. 83 ЦПК України встановлює, що докази подаються разом із відзивом.
Апелянтка не погоджується з тим, що суд не взяв до уваги пояснення сестри померлого - ОСОБА_20 , оскільки відповідно до ст. 230 ЦПК України її необхідно було допитати в судовому засіданні та попередити про кримінальну відповідальність.
Безпідставно встановлена судом обставина оплати відповідачкою комунальних послуг за квартиру, право власності на яку зареєстровано за покійним ОСОБА_5 , сама по собі не є доказом ведення спільного господарства та існування спільного бюджету між чоловіком та жінкою.
Із свідчень відповідачки видно, що вона не добре знала свого чоловіка, не могла розказати про його вподобання, обмежилась формальними виразами.
Посилаючись на такі аргументи, ОСОБА_1 стверджує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд допустив порушення норм подання доказів, у зв'язку з чим просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Гриценко Л.О. не погоджується з вказаним рішенням.
В обґрунтування незаконності судового рішення зазначає, що суд не зазначив мотиви відхилення доводів третьої особи відносно порушення її законних прав та інтересів. Зокрема, суд проігнорував аргументи щодо порушення права власності ОСОБА_3 в конвекційному розумінні «права очікування» («правомірні очікування»/«законні сподівання»), а також щодо порушення права третьої особи на сім'ю та на повагу до свого сімейного життя. Також суд не звернув уваги на посилання на ряд правових висновків Верховного Суду про те, що спільний відпочинок, відвідування родичів, спільні фото і спільне проживання не є підтвердженням факту набуття прав та обов'язків подружжя, які становлять собою сім'ю. В українському законодавстві відсутні ефективні засоби юридичного захисту прав осіб, що порушуються фіктивними шлюбами. ОСОБА_3 планувала підтвердити обставини фіктивності шлюбів її сина із відповідачкою за допомогою показань ОСОБА_21 , однак зв'язатись з ОСОБА_9 не вдалось. Крім того, апелянтка вважає неналежними докази, надані відповідачкою, на підтвердження сплати нею витрат на утримання квартири, належної покійному сину.
На підставі таких тверджень апелянтка просить рішення скасувати, ухвалити нове про задоволення позову третьої особи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 надійшов відзив від ОСОБА_4 . У відзиві остання не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
З матеріалів справи суд встановив такі обставини.
Із свідоцтва про народження (повторно) від 09.08.2019 серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_22 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 8).
Відповідно до свідоцтва про смерть від 12 лютого 2019 серія НОМЕР_2 ОСОБА_15 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 9).
Рішенням 6-го Мирового суду у цивільних справах м. Анкара Турецької Республіки від 17.03.2020 в справі №2020/689 встановлено, що у ОСОБА_23 ІНФОРМАЦІЯ_3 залишилися спадкоємці - дружина ОСОБА_17 та син ОСОБА_24 , інших спадкоємців, крім зазначених, у спадкодавця немає. Вказаним рішенням також здійснено розподіл спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_23 , між його спадкоємцями (а.с. 208-211).
Відповідно до довідки Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради від 23.07.2020 ОСОБА_15 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 26.02.2016 по 01.10.2018 (т. 1 а.с. 46).
Відповідно до листа Черкаського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 14.04.2021р. №1257/22.1-04-03, - проведеною перевіркою по архіву Черкаського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виявлено актові записи: про шлюб, складений 30.12.2015 відносно ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , даний шлюб розірваний на підставі актового запису про розірвання шлюбу від 22.08.2018. Актовий запис про шлюб складений 28.12.2018 відносно ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості щодо розірвання шлюбу відсутні.
Відповідно до довідки про сімейний стан, виданої 21.10.2020 уповноваженою особою Республіки Туреччина, - Бюлент Баран, ІІ-ий уповноважений секретар, - ОСОБА_23 28.12.2018 року було укладено шлюб з громадянкою України ОСОБА_25 , реєстрація була проведена ДРАЦС району Бабаескі під номером №2019/163 (т. 1 а.с. 75-76).
Укладення шлюбу між ОСОБА_15 та ОСОБА_25 також підтверджується довідкою нотаріальної контори р-ну Сельчук Турецької республіки №2499 від 12.04.2021 (т. 1 а.с. 99-106). Також вказаною довідкою підтверджується, що матір'ю померлого є ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 105).
Згідно до довідки Управління державної міграційної служби України в Черкаській області від 16.08.2021 (т.1 а.с. 246-247) 24.02.2016 року УДМС у Черкаській області громадянин Турецької республіки ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 , строком дії до 24.02.2017, в зв'язку з перебуванням в шлюбі з громадянкою України ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_4 ). 21.02.2017 було продовжено строк дії посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 , строком дії до 24.02.2018. 16.02.2018 було продовжено строк дії посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 , строком дії до 16.02.2019. 14.12.2018 було прийнято рішення №157 про скасування ОСОБА_15 посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 в зв'язку подачею клопотання ОСОБА_4 про розірвання шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_5 ).
28.01.2019 громадянин Турецької республіки ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_6 , строком дії до 24.01.2020, в зв'язку з перебуванням в шлюбі з громадянкою України ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_7 ). Також зазначено, що відносно ОСОБА_15 рішення про відмову у видачі посвідки на постійне чи тимчасове проживання не приймалося.
06.11.2017 року ОСОБА_4 надала нотаріально посвідчену заяву, якою надала свою згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_15 квартири в м. Черкасах.
ОСОБА_15 29.08.2018 року було надано до Управління поліції охорони в Черкаській області заяву про підключення квартири за адресою АДРЕСА_2 на пульт централізованої охорони. У вказаній заяві в переліку уповноважених осіб замовника, яким дозволяється користуватися сигналізацією на об'єкті вказана ОСОБА_4 .
Відповідно до виписки з банківського рахунку ОСОБА_4 нею в січні 2019 року здійснювалась оплата комунальних послуг, зокрема на користь ОСББ Гагаріна, 29.
На аркушах 196 - 199 тому першого матеріалів справи містяться спільні фотографії ОСОБА_26 та ОСОБА_15 .
До правовідносин, які виникли відповідно до встановлених обставин, застосовуються такі норми закону.
Частиною першою статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.
Відповідно до статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.
Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім'ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.
Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім'ю. Однак не може бути визнаний шлюб фіктивним, коли особи, що зареєстрували такий шлюб, згодом фактично створили сім'ю, яка відповідає всім її вимогам.
Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З аналізу змісту статей 12, 77, 81, 89 ЦПК України можна дійти висновку, що кожна сторона зобов'язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.
Звертаючись до суду з даними позовами, позивачки посилалися на те, що оспорюваний ними шлюб є фіктивним, оскільки відповідачка ОСОБА_4 не мала на меті створювати сім'ю з ОСОБА_5 , зареєструвала з ним у шлюб з метою отримати фінансову допомогу взамін на його можливість перебувати на законних підставах на території України.
Однак в порушення вимог статей 12, 77, 81, 89 ЦПК України жоден із позовів не містить доказів про отримання відповідачкою грошових коштів за укладення нею шлюбу з ОСОБА_5 .
Натомість, як дружина ОСОБА_4 06.11.2017 надала нотаріально посвідчену заяву, якою погодилась на купівлю її чоловіком ОСОБА_15 будь-якої квартири.
Також, ОСОБА_15 29.08.2018 надав Управлінню поліції охорони в Черкаській області заяву про підключення квартири за адресою АДРЕСА_2 на пульт централізованої охорони. У вказаній заяві в переліку уповноважених осіб замовника, яким дозволяється користуватися сигналізацією на об'єкті вказана ОСОБА_4 .
Відповідно до виписки з банківського рахунку ОСОБА_4 нею в січні 2019 року здійснювалась оплата комунальних послуг, зокрема на користь ОСББ Гагаріна, 29.
Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_3 на те, що виписка є неналежним доказом, оскільки не можливо встановити, що комунальні послуги оплачувались саме за квартиру АДРЕСА_3 , суд відхиляє, оскільки такий довід апелянтки не підтверджений доказом про володіння, користування чи розпорядження відповідачкою іншою квартирою по АДРЕСА_4 .
Таким чином, у справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_27 вільно, без стороннього примусу на них та між ними, здійснили своє волевиявлення шляхом надання вільної згоди, як відповідно чоловік і жінка, на реєстрацію шлюбу між ними. При цьому, суд враховує, що шлюб між ними було зареєстровано двічі.
Обізнаність чи необізнаність родичів подружжя про укладений між ними шлюб не є підставою для висновку про фіктивність такого шлюбу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на порушення укладеним шлюбом її права власності в конвекційному розумінні «права очікування» («правомірні очікування»/«законні сподівання») і пояснює це тим, що вона сплатила частину коштів за квартиру, придбану у шлюбі відповідачки з сином ОСОБА_3 . Але надала кошти сину в рахунок домовленостей з ним про її подальше утримання. Тому, на думку апелянтки, вона набула «права очікування» на таке благо, яке є об'єктом права власності відповідно до Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також посилається на порушення її права на сім'ю та на повагу до свого сімейного життя, яке проявляється в тому, що всупереч турецьким звичаям та традиціям про широкий прилюдний розголос про укладення шлюбу ніхто із рідних та близьких померлого (крім матері) не знав про шлюб ОСОБА_7 з ОСОБА_26 .
Такі доводи суд не може визнати достатніми для визнання укладеного шлюбу недійсним, так як намір матері отримати придбану під час шлюбу квартиру у спадок після смерті сина не свідчить про фіктивність шлюбу. Національні звичаї та традиції з приводу святкування шлюбу також не є підставою для визнання шлюбу недійсним, оскільки українське законодавство не передбачає таку підставу для задоволення позову.
Під час розгляду справи позивачки не довели належними і допустимими доказами відсутність у відповідачки реального наміру створити сім'ю з ОСОБА_15 і набути прав та обов'язків подружжя.
Само по собі посилання позивачів, що метою укладення шлюбу для відповідачки було отримання матеріальної вигоди не є підставою для визнання шлюбу недійсним.
Колегія суддів погоджується з місцевим судом, що незгода матері ОСОБА_15 та матері його сина ОСОБА_1 з укладенням вказаного шлюбу/шлюбів, як і необізнаність щодо їхнього укладення, не є підставою для визнання шлюбів недійсними (фіктивними).
За таких обставин, оцінивши докази, наявні у справі, повно та всебічно, зваживши аргументи усіх учасників справи, провівши аналіз усіх суттєвих доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні обох апеляційних скарг у зв'язку з їх безпідставністю.
Доводи апеляційних скарг не містять достатньо вагомих тверджень, які можна визнати підставами незаконності ухваленого рішення про відмову у позові.
Керуючись статтями 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Гриценко Людмили Олександрівни - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови виготовлено 23 травня 2022 року.
Судді