19 травня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/7019/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо залишення клопотання від 05.10.2021 без розгляду строком більше одного місяця;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду на черговій сесії прийняти рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 05.10.2021 року звернувся до Чернівецької міської ради iз клопотанням про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 . До клопотання було додано копії паспорта, PНОКПП, а також графічне зображення земельної ділянки (викопіювання з Офіційного геопорталу Чернівецької міської ради).
Посилаючись на положення ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо залишення його клопотання від 05.10.2021 без розгляду строком більше одного місяця, у зв'язку з чим просив зобов'язати відповідача прийняти рішення за результатами розгляду його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки питання набуття позивачем у власність земельної ділянки потребує часу більшої тривалості ніж 30 днів для його належної підготовки та розгляду на пленарному засідання міської ради і прийняття законного та обґрунтованого рішення, яке у світлі практики Європейського Суду з прав людини складає “суспільний інтерес”.
Крім того, відповідач зазначав, що наміри позивача щодо можливого використання земельної ділянки “для будівництва індивідуальних гаражів” за адресою АДРЕСА_1 не відповідають Державним будівельним нормам та Положенню про порядок будівництва та встановлення гаражів на території міста Чернівців.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.
Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС України, та подав до суду відповідь на відзив.
З'ясувавши обставини на які посилаються учасники справи, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до посвідчення встановленої форми. позивач є учасником бойових дій.
05.10.2021 позивач звернувся до відповідача із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 .
До клопотання позивачем додано: копію паспорта; копію РНОКПП; графічне зображення земельної ділянки (викопіювання з Офіційного геопорталу Чернівецької міської ради), із відміткою де саме земельна ділянка розташована.
Вказане клопотання зареєстровано Чернівецькою міською радою за вх. № Г-2702-01/10-09 від 05.10.2021, а 07.10.2021 - в Департаменті урбаністики та архітектури Чернівецькою міською радою за вх. № Г-2143/0-24/01.
Оскільки, відповідачем не було прийнято рішення за результатами розгляду його клопотання, позивач звернувся до суду.
В позовній заяві позивач стверджував, що відповідач по день звернення до суду з позовом, не прийнято рішення за наслідками розгляду його клопотання про надання дозволу з розробки проекту землеустрою.
Доказів розгляду вказаного клопотання та прийняття за результатами його розгляду рішення про надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою або мотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач до суду не надав.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягають задоволенню з наступних підстав.
За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно положень ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Статтею 40 ЗК України передбачено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно ч. 2, 3 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Пунктом д) ч. 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 ЗК України.
Так, згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною 9 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок та строки розгляду клопотань по наданню дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також передачі земельної ділянки безоплатно у власність громадян, а також органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені у ст. 118 ЗК України орган уповноважений розглядати ці питання, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Крім того, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
З матеріалів справи видно, що 05.10.2021 позивач, як учасник бойових дій, звернувся до відповідача із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак у встановлений ч. 7 ст. 118 ЗК України місячний строк орган місцевого самоврядування не прийняв одне з двох, передбачених цим Кодексом, рішень: про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні з підстав невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З метою офіційного з'ясування всіх обставин справи, ухвалою суду про відкриття провадження у справі витребувано у відповідача, в т.ч.: докази розгляду клопотання позивача на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 ; всі документи та матеріали, що стосуються спірних правовідносин.
Частинами 7 та 9 ст. 80 КАС України встановлено, що особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
У разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані, в т.ч.: подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Суд звертає увагу, що під час розгляду справи по суті, доказів розгляду поданого позивачем клопотання від 05.10.2021 та прийняття за результатами його розгляду рішення про надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою або мотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач до суду не надав.
В супереч вимог ч. 7 ст. 80 КАС України, відповідач не повідомив суд про причини неможливості подання вказаних доказів.
Крім того, суд зазначає, що заперечуючи проти позову, відповідач, всупереч вимог ч. 4 ст. 162 КАС України не додав до відзиву документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Оскільки відповідач не надав до суду витребувані докази, для з'ясування яких вони витребовувалися, суд з урахуванням положень ч. 9 ст. 80 КАС України визнає відсутність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин розгляду поданого позивачем клопотання від 05.10.2021 та прийняття за результатами його розгляду рішення про надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою або мотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Враховуючи викладене, суд погоджується з твердженнями позивача про допущення відповідачем - суб'єктом владних повноважень бездіяльності щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду клопотання від 05.10.2021 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому відповідачем у поданому відзиві не наведено жодних обґрунтованих причин не прийняття у встановлений законом строк одного з двох указаних вище рішень за клопотанням позивача від 05.10.2021.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в порушення вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України, подане позивачем клопотання від 05.10.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідачем не розглянуте, відповідне рішення про задоволення або мотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не прийнято.
З урахуванням встановлених по справі обставин та наведених норм права, які регулюють спірні правовідносин, суд приходить до переконання, що відповідач під час розгляду поданого позивачем клопотання від 05.10.2021 допустив протиправну бездіяльність щодо не надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши оскаржувану позивачем бездіяльність відповідача на відповідність її критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, суд приходить до висновку, що при розгляді клопотання від 05.10.2021 відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначний законом, який регулює спірні відносини, а також необґрунтовано.
Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 1 та 2 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій під час розгляду поданого позивачем клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
З огляду на викладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду клопотання позивача від 05.10.2021 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 .
Твердження відповідача про те, що питання набуття позивачем у власність земельної ділянки потребує часу більшої тривалості ніж 30 днів для його належної підготовки та розгляду на пленарному засідання міської ради і прийняття законного та обґрунтованого рішення суд відхиляє, оскільки відповідачем необґрунтовано, з посиланням на норми ЗК України, необхідність належної підготовки та розгляду на пленарному засідання міської ради і прийняття рішення за наслідками розгляду клопотання понад 6 місяців.
Необґрунтованими також вважає суд доводи відповідача щодо невідповідності намірів позивача стосовно можливого використання земельної ділянки “для будівництва індивідуальних гаражів” за адресою АДРЕСА_1 вимогам Державним будівельним нормам та Положенню про порядок будівництва та встановлення гаражів на території міста Чернівців, позаяк наведена обставина не є підставою для не розгляду поданого позивачем клопотання, а може слугувати тільки підставою для мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки.
З аналогічних підстав суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на рішення Координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради, оформлене протоколом № 62 від 22.12.2021, яким позивачу відмовлено у відведенні земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, суд звертає увагу, що вимогами ЗК України не передбачено попереднього отримання позитивного рішення Координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради для розгляду поданого позивачем клопотання про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Оскільки, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, так і на день розгляду справи в суді, відповідачем у встановлений законом строк та спосіб не було прийнято рішення за клопотанням позивача від 05.10.2021, тобто взагалі не вирішено поставлене у ньому питання, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача на черговому засіданні сесії міської ради прийняти рішення за клопотанням позивача від 05.10.2021 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 .
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.
Статтею 245 КАС України визначено повноваження суду при вирішенні справи. Зокрема відповідно до п. 2 ч. 2 цієї статті КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
При цьому відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, необхідно зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьев проти України" від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. При прийнятті рішення відповідачем щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутній адміністративний розсуд, оскільки розсуд передбачає повноваження обирати у конкретній ситуації з правомірних альтернатив відповідний правомірний варіант поведінки/рішення. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слів може, або.
У випадку, коли повноваження суб'єкта владних повноважень сформульовані через формулу дихотомії задоволити-відмовити, а фактично законодавство не передбачає альтернативи рішення при зверненні особи у разі виконання нею вимог закону, будь-які дискусії про дискреційні повноваження стають безпредметними. Встановити наявність чи відсутність умов дії норми не можна відносити до адміністративного розсуду.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до пункту “в” ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Як передбачено ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Згідно ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, зміст наведених положень дає підстави для висновку, що виключно на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування вирішується питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, розглядаючи вказане питання, відповідний суб'єкт владних повноважень (в даному випадку таким є Чернівецька міська рада) може прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж відмовити у наданні такого дозволу.
В даному випадку відповідачем у встановлений законом строк та спосіб взагалі не було прийнято жодного із указаних можливих рішень. Тому вимога про зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є передчасною та задоволенню не підлягає.
Поряд з цим варто зазначити і те, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, суд не вбачає правових підстав для втручання в діяльність органу місцевого самоврядування шляхом підміни його виключної функції через зобов'язання прийняти певне конкретне рішення.
З огляду на суть та характер спірних відносин, на переконання суду, належним способом захисту порушених прав позивача буде саме зобов'язання відповідача на черговому засіданні сесії міської ради прийняти рішення за клопотанням позивача від 05.10.2021 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання про понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 14, 77, 139, 243-246, 255, 293 та 295 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 від 05.10.2021 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Зобов'язати Чернівецьку міську раду на черговому засіданні сесії міської ради прийняти рішення, передбачене частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, за клопотанням ОСОБА_1 від 05.10.2021 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, безоплатно у власність за рахунок земель запасу міста за адресою: АДРЕСА_1 .
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Чернівецька міська рада (площа Центральна, 1, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 36068147).
Суддя В.К. Левицький