19 травня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/6537/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо не розгляду протягом одного місяця на сесії Чернівецької міської ради клопотання про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га, за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 , згідно рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі № 600/65/21-а;
визнати протиправним та скасувати пункт 26 рішення Чернівецької міської ради № 430 від 02.09.2021, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
зобов'язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у справі № 600/65/21-а вiд 22.02.2021, Чернівецька міська рада повторно розглянувши на пленарному засіданні 9 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання подане ним клопотання, прийняла рішення від 02.09.2021 № 430 “Про відмову фізичним особам у передачі безоплатно у власність земельних ділянок”, яким вдруге відмовила йому у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01) за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку з невідповідністю містобудівній документації (детальному плану території).
Позивач вважає, що Чернівецькою міською радою було допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті відповідного рішення за результатами розгляду його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою у встановлений законодавством строк.
Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити в повному обсязі.
Чернівецька міська рада (далі - відповідач) подала до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначила про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки запитуване позивачем бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає містобудівній документації, а саме детальному плану.
Так, рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 429/16 від 14.08.2017 затверджено проект детального плану території садибної житлової забудови на АДРЕСА_2 .
Відповідно до цього детального плану території на зазначеній земельній ділянці запроектовано будівництво індивідуального житлового будинку.
Згідно детального плану територій через земельну ділянку проходить лiнiя електропередач високої напруги, потужністю 10 кВ, з охоронною зоною 10 м по обидві сторони.
Відповідно до затвердженого детального плану територій земельні ділянки для будівництва індивідуальних житлових будинків проектовано площею 0,05 га.
Таким чином, на думку відповідача, наміри використання позивачем земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 не відповідають затвердженій містобудівній документації (детальному плану території).
Беручи до уваги наведене, відповідач вважає, що відмова в наданні позивачу дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є законною та відповідає вимогам чинного законодавства.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень щодо предмета позову, дослідивши письмові, судом встановлено наступне.
10.10.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої в масиві житлової забудови на АДРЕСА_2 .
За результатами розгляду звернення, пунктом 3.1 рішення 86 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 30.09.2020 за № 2537 відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1000 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (код 02.01) за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку із відсутністю підстав для надання переваги ОСОБА_1 перед іншими громадянами, які перебувають на пільговому обліку індивідуальних забудовників міста Чернівців та користуються правом на першочергове отримання земельних ділянок для будівництва житлових будинків, господарських будівель і споруд, що зазначено у спеціальних нормах Законів України, які визначають статус цих осіб (в обліку індивідуальних забудовників не зареєстрований).
Позивач оскаржив вказане рішення в судовому порядку.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі № 600/65/21-а, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано пункт 3.1 рішення Чернівецької міської ради 86 сесія VII скликання від 08.12.2020 №2537, яким відмовлено ОСОБА_1 у надані дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1000 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (код 02.01) за адресою АДРЕСА_1 .
Зобов'язано Чернівецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га, за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 .
На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду вiд 22.02.2021 у справі № 600/65/21-а, рішенням 9 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання від 02.09.2021 № 430 “Про відмову фізичним особам у передачі безоплатно у власність земельних ділянок”, відмовлено позивачу у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01) за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку з невідповідністю містобудівній документації (детальному плану території).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 2 ст. 2 Закону № 280/97-ВР визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно положень ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
У відповідності до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами (ст. 40 ЗК України).
Згідно із п. “г” ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
У ч. 3 ст. 116 ЗК України перераховано умови безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян, однією з яких є одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 ЗК України.
Так, згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 ст. 118 ЗК України передбачено підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, перелік яких є вичерпним, а саме: підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
Отже, якщо особа, яка звернулась до відповідного органу місцевого самоврядування та виконала усі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, то відповідно підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
В свою чергу, суд акцентує увагу на тому, що у разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність. Однак, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є безумовним свідченням позитивного рішення про надання її у власність чи користування.
Таку правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 22.02.2019 у справі № 813/1631/14.
Дослідженням оскаржуваного рішенням 9 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання від 02.09.2021 № 430 “Про відмову фізичним особам у передачі безоплатно у власність земельних ділянок” встановлено, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01) за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку з невідповідністю містобудівній документації (детальному плану території).
У відзиві відповідач стверджував, що наміри використання позивачем земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 не відповідають затвердженій містобудівній документації (детальному плану території), зокрема: детальному плану території садибної житлової забудови на АДРЕСА_2 .
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14.08.2017 № 429/16 “Про затвердження проекту детального плану території садибної житлової забудови на вул. Журавлиній в м. Чернівцях” затверджено проект детального плану території садибної житлової забудови на вул. Журавлиній в м. Чернівцях.
Відповідно до цього детального плану території на зазначеній земельній ділянці запроектовано будівництво індивідуального житлового будинку.
Дослідженням викопіювання з детального плану територій та викопіювання з топографічного плану м. Чернівці встановлено, що через земельну ділянку, яку позивач має намір використовувати, частково проходить лiнiя електропередач високої напруги, потужністю 10 кВ, з охоронною зоною 10 м по обидві сторони.
Однак, в супереч вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не доведено, що вся площа бажаної земельної ділянки підпадає під охоронну зону.
Із змісту службової записки заступника начальника відділу архітектури управління містобудування та архітектури департаменту урбаністики та архітектури Хропот С. від 19.08.2021 видно, що відповідно до затвердженого детального плану територій земельні ділянки для будівництва індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_1 запроектовано площею 0,05 га.
Як видно з приписів ст. 79-1 ЗК України, метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з'ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
При цьому, надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити.
Відповідно до пункту "б" ч. 1, ч. 2 ст. 112 ЗК України охоронні зони створюються: уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 22 Закону України “Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів” охоронні зони об'єктів енергетики встановлюються вздовж повітряних та кабельних ліній електропередачі та навколо електростанцій, електропідстанцій, струмопроводів і пристроїв, для забезпечення нормальних умов експлуатації об'єктів енергетики, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.
Охоронні зони уздовж повітряних ліній електропередачі встановлюються у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки ліній від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на певній відстані залежно від напруги ліній електропередачі.
Пунктом 1 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 № 209 (далі - правила № 209), передбачено, що Правила охорони електричних мереж запроваджуються з метою забезпечення збереження електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації та запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму і використовуються у разі проектування, будівництва та експлуатації електричних мереж, а також під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж.
Електричними мережами, які підлягають охороні згідно з Правилами, вважаються трансформаторні підстанції, розподільні пункти і пристрої, струмопроводи, повітряні лінії електропередачі, підземні і підводні кабельні лінії електропередачі та споруди, які до них належать.
Як передбачено п. 2 Правил № 209 для створення нормальних умов експлуатації електричних мереж, забезпечення їх збереження та дотримання вимог техніки безпеки здійснюються такі заходи: відводяться земельні ділянки; встановлюються охоронні зони; визначаються мінімально допустимі відстані; прокладаються просіки у лісових, садових, паркових та інших багаторічних насадженнях.
Відповідно до пункту 8 Правил № 209 забороняється в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме, серед іншого: будувати житлові, громадські та дачні будинки.
На підтвердження правомірності викладеного у спірному рішенні висновку про знаходження запитуваної позивачем до відведення земельної ділянки в охоронній зоні, відповідач надав до суду відповідні викопіювання з генерального плану м. Чернівці, викопіювання з схеми зонування території м. Чернівці, викопіювання з топографічного плану м. Чернівці, викопіювання з детального плану території.
Водночас, позначене відповідачем бажане місце розташування земельної ділянки охоплює, у тому числі територію для будівництва індивідуальних житлових будинків, що, у свою чергу, свідчить про можливість надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки за рахунок цих територій.
Таким чином, на етапі розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки можуть бути визначені, у разі потреби, обмеження у використанні земельної ділянки з урахуванням норм, визначених п. 5 Правил № 209, у зв'язку з чим факт часткового розміщення на території, за рахунок якої планується відведення земельної ділянки, лінії електропередач високої напруги само по собі не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації.
Не є також підставою для відмови у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації обставини того, що відповідно до затвердженого детального плану територій земельні ділянки для будівництва індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_1 запроектовано площею 0,05 га.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши оскаржуване позивачем рішення на відповідність його критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі, що визначний законом, який регулює спірні відносини, а також необґрунтовано.
Під час розгляду справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов'язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення від 02.09.2021 № 430.
Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), суд зазначає наступне.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В даному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ч. 6 та 7 ст. 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Отже, зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не є втручанням суду у дискреційні повноваження Чернівецької міської ради, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №825/602/17, від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 26.02.2019 у справі №802/721/18-а, від 05.03.2019 у справі № 2040/6320/18 та від 11.09.2019 у справі № 819/570/18, від 24.09.2020 у справі № 815/6309/16, від 19.06.2018 у справі № 816/1920/17, від 23.01.2020 у справі № 0840/2979/18.
Враховуючи викладене, а також протиправність оскаржуваного рішення, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є саме зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01), за адресою вул. Панорамна, 15, у місті Чернівці.
Стосовно вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо не розгляду протягом одного місяця на сесії Чернівецької міської ради клопотання про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га, за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 , згідно рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі № 600/65/21-а, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Стаття 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушених прав чи таких, що оспорюються.
Право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання і реалізується в межах охоронюваних правовідносин, які виникли при цьому.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень.
Крім того, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Системний аналіз наведених норм КАС України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно щодо інтересу, порушеного протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень за наявності між ними та порушенням причинно-наслідкового зв'язку умови порушення її прав.
Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
В розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Отже, позивач, звертаючись з адміністративним позовом, на власний розсуд, тобто суб'єктивно, визначає, що його права порушені рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, проте такі рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст. 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом, ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист, адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій, цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушені або порушуються права чи свободи позивача.
Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, в т.ч: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч. 1 ст. 9 та ч. 1 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Положеннями ч. 1та п. 4, 5, 9 ч. 5 ст. 160 КАС України встановлено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. В позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав, свобод та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень, тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача.
Суд звертає увагу, що під час розгляду справи по суті позивач не обґрунтував зміст своїх вимог та не виклав обставини, якими обґрунтовує свої вимоги щодо протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у не розгляді протягом одного місяця на сесії Чернівецької міської ради його клопотання про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність згідно рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі № 600/65/21-а.
Суд констатує, що відповідач з порушенням строку, встановленого ЗК України, розглянув клопотання позивача про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, за результатами розгляду якого прийняв оскаржуване рішення, яке визнане в судовому порядку протиправним та скасовано.
Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що задоволення вказаної вимоги жодним чином не буде сприяти відновленню порушеного права позивача у спірних правовідносинах, оскільки належним способом захисту є власне визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.
Крім того, суд звертає увагу, що позивачем не оскаржувалася бездіяльність відповідача щодо не розгляду протягом одного місяця на сесії Чернівецької міської ради його клопотання про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність до прийняття оскаржуваного рішення.
Більше того, вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не розгляді протягом одного місяця на сесії Чернівецької міської ради його клопотання про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність згідно рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі № 600/65/21-а є фактично вимогою про здійснення судового контролю в порядку ст. ст. 382 та 383 КАС України, яка не розглядається в окремому судовому провадженні.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в цій частині позовна вимога не підлягає задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2724,00 грн.
Враховуючи часткове задоволення позову, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1816,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72 - 77, 90, 134, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати пункт 26 рішення 9 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання від 02.09.2021 № 430.
3. Зобов'язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01), за адресою АДРЕСА_1 .
4. Стягнути з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1816,00 грн.
5. В іншій частині позову відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Чернівецька міська рада (площа Центральна, 1, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 36068147).
Суддя В.К. Левицький