Номер провадження 22-ц/821/728/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/7141/21 Категорія: 308020000 Демчик Р.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вініченко Б. Б.
19 травня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Вініченка Б.Б., Нерушак Л.В., Новікова О.М.,
за участю секретаря Любченко Т.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2022 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію, -
У травні 2021 року позивач Приватне акціонерне товариство «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» ( далі - ПАТ «Черкаське хімволокно») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що позивач на підставі відповідної ліцензії та рішень Черкаської міської ради № 520 від 24.05.2000 року та №1480 від 31.10.2007 року забезпечує тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності у м. Черкаси.
Надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ПАТ «Черкаське хімволокно». У даному будинку будинковий лічильник загального обліку теплопостачання був відсутній, нарахування за послугу здійснювалися згідно п.п. 40-49 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою КМУ від 21.07.2995 року № 650.
Надання послуг по гарячому водопостачанню в квартиру АДРЕСА_2 не здійснювалося і нарахування за цю послугу по зазначеній квартирі відсутні. Єдиним власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 .
Вказує, що відповідач з січня 2013 року своєчасно та у повному обсязі не вносила плату за отриманні послуги з централізованого опалення, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.08.2021 року складає 62 933,81 грн. Вказану квартиру не від'єднано від мереж централізованого опалення.
Також зазначає, що враховуючи, що відповідач не сплачує вчасно плату за послуги з централізованого опалення, то відповідно до ст. 625 ЦК України підлягають до стягнення інфляційна складова боргу та 3% річних з простроченої суми.
На підставі наведеного позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 62 933,81 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 13 832,28 грн, та 3 % річних у розмірі 4 793,45 грн, а всього 81 559,54 грн.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2022 року в задоволенні позову ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом не встановлено тієї обставини, що позивачем було надано, а відповідач фактично споживала надані позивачем послуги з централізованого опалення, отже позивачем не доведено наявність заборгованості за послуги з централізованого опалення.
В апеляційній скарзі ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ», вважаючи рішення незаконним, необгрунтованим і таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом прийняті докази, які були подані відповідачем в порушення визначених законом строк.
Зазначає, що доказів відповідач до відзиву не приєднувала. Крім того, даний доказ не направлявся позивачу, що є грубим порушенням ст. 83 ЦПК України, тому позивач вважає, що суд не повинен був брати до уваги даний доказ, оскільки даний документ приєднано до матеріалів справи з порушенням вимог ЦПК України.
Вказує, що обов'язок по утриманню майна, включаючи обов'язки по сплаті житлово-комунальних послуг, покладається законом на відповідача як власника квартири не залежно від факту його реєстрації чи проживання у житловому приміщення. Зазначене узгоджується із практикою Верховного Суду викладеній у постанові від 02 квітня 2020 року у справі №757/2981/17-ц, від 25 червня 2020 року у справі № 520/16591/16-ц, що не проживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві власності , так само як і факт відсутності реєстрації особи в квартирі не звільняє її, як власника квартири від обов'язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг.
Належна на праві власності відповідача квартира розташована у багатоквартирному будинку, під'єднана до єдиної централізованої системи теплопостачання, від користування якою відповідач не відмовився, він зобов'язаний нести витрати по її утриманню, в тому числі з надання послуг по її обігріву, а відтак надання таких послу та їх оплата залежить від того, проживає власник у цій квартирі чи ні.
Також зазначає, що відповідач до позивача із заявами про зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї і офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність, не звертався.
Акт поданий відповідачем до суду не свідчить про відключення за даною адресою від теплопостачання, а навпаки свідчить, що відповідача відключено від водопостачання та водовідведення.
Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири відповідача свідчить про виконання послуги позивачем , а твердження відповідача про те, що заборгованість не визнає в повному обсязі, у зв'язку з відключення гарячої води та централізованого опалення 12.04.2004 року спростовується тим, що згідно розрахунку заборгованості по О/Р 30250053 за даним особовим рахунком в жовтні 2019 року було здійснено оплату за отримані послуги з теплопостачання в сумі 2 000 грн.
Крім того, вказує, що судом було порушено права позивача на подання відповіді на відзив, оскільки відзив на позовну заяву позивач отримав 18 лютого 2022 року, строк для подання відповіді на відзив закінчується 23 лютого 2022 року, проте 21 лютого 2022 року були прийнято рішення.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» покладений обов'язок щодо забезпечення тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності, що підтверджується ліцензією Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 листопада 2012 року №374 (переоформлено рішенням від 29 грудня 2016 року №2444) ( а/с 20).
Відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання комунальних послуг, і фізичною, особою, яка отримує послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавцем послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація, а послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.
Надання послуг з централізованого опалення в будинку по АДРЕСА_1 здійснюється позивачем.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», п.п. 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо).
Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно , Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстре іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №274331896 від 10.09.2021 року та копії договору квартири № 7596 від 15 листопада 2006 року вбачається, що власником квартири АДРЕСА_2 є відповідачка ОСОБА_1 .
Також судом встановлено, що згідно довідки від 15 лютого 2022 року за підписом голови правління ОСББ «Альфа» Васюхник І.В. у кв. АДРЕСА_2 , відповідач фактично не проживає з 2013 року по даний час виключно з тієї обставини, що вона зареєстрована та у АДРЕСА_3 .
Згідно акту про відключення гарячої води та опалення б/н від 12.10.2004 року за адресою: АДРЕСА_4 відсутні прилади опалення та гарячої води, стояки за ізольовані. Акт складений представником ДП «Черкаська ТЕЦ» за присутності квартиронаймача ОСОБА_2 . На даному акті міститься рукописний запис: «Нарахування за послуги водопостачання та водовідведення не проводяться з 01.10.2004 року до 31.025.2005 року» з відбитком штемпеля: «КП «Черкаська ТЕЦ» юристконсульт».
Враховуючи вищевикладене, відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, що надає Черкаська ТЕЦ за адресою АДРЕСА_4 .
Звертаючись із вказаним позовом ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» зазначив, що сторони у справі письмового договору про надання послуг з централізованого опалення не укладали, проте позивач послуги з теплопостачання до будинку АДРЕСА_1 надавав, а відповідачка ОСОБА_1 не виконувала належним чином зобов'язання зі сплати наданих позивачем послуг , тому підприємством нараховано заборгованість , яка за період з січня 2013 року по 01 серпня 2021 року складає 62 933,81 грн.
Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання ОСОБА_1 за вказаний період нараховано 13 832,28 грн інфляційних втрат та 4 793,45 грн. 3% річних.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками місцевого суду по наступних підставах.
Відносини з постачання теплової енергії регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 , відповідними положеннями ЦК України.
Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 13 цього Законом України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Враховуючи наведене, обов'язок з укладання договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє позивача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
Позивачем не заперечується факт не укладення між сторонами письмового договору про надання послуг з централізованого опалення, проте відсутність письмово оформленого договору не свідчить, що позивачем не надавались послуги із забезпечення тепловою енергією будинку АДРЕСА_1 , а також відсутність обов'язку відповідача оплачувати надані їй послуги.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в строк відповідно до вказівок закону, договору.
За змістом ст. ст. 67-68, 162 Житлового Кодексу України наймач чи власник житла зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги по затвердженим тарифам. Плата за комунальні послуги вноситься щомісячно.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.
Частиною першою статті 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.
Вказане викладене у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №663/2070/15-ц.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач, звертаючись до суду із позовом просив суд стягнути із відповідача заборгованість за послуги з централізованого опалення, яка виникла за період з січня 2013 року по серпень 2021 року.
При цьому, посилання позивача на те, що відповідач здійснила часткову оплату за послуги з теплопостачання у жовтні 2019 року у сумі 2 000 грн, не підтверджуються матеріалами справи, отже не підтверджується той факт, що відповідач своїми діями перервала перебіг позовної давності.
Крім того, із наданого позивачем розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається, що станом на 01 серпня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 складає 62 933 грн 81 коп, в тому числі інфляційні збитки - 13 832 грн 28 коп та три проценти річних - 4 793 грн 45 коп.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У зв'язку із поданням до суду першої інстанції відзиву, у якому відповідачем ОСОБА_1 заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, тому суд апеляційної інстанцій враховуючи заявлене клопотання відповідача на строк позовної давності і той факт, що позивачем було подано позов до суду 03 листопада 2021 року, дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованість за послуги з централізованого опалення є такими, що підлягають до задоволення, з урахуванням даного клопотання, за період із листопада 2018 року (в межах строку позовної давності) по серпень 2021 року включно (в межах заявлених позивачем позовних вимог), і становить 30 235,74 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням наведеного, позивачем на борг по оплаті послуг нараховано відповідачу інфляційні втрати 13 832,28 грн та 3% річних від простроченої суми 4 793,45 грн, проте враховуючи, що до основної заборгованості застосовано строк позовної давності, тому необхідно до суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми також врахувати строк позовної давності.
Отже сума інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по серпень 2021 року становить 5 708,29 грн, а 3 % річних від простроченої суми становить 2 490,10 грн.
Враховуючи, що доказів належного виконання споживачем зобов'язань по оплаті отриманих послуг матеріали справи не містять, тому з урахуванням вищевикладеного підлягає до стягнення заборгованість за послуги з централізованого теплопостачання в розмірі 30 235,74 грн, інфляційні втрати в розмірі 5 708,29 грн та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 2 490,10 грн .
Що стосується твердження ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву про те, що вона не є споживачем послуг позивача, оскільки її квартира відключена від централізованої мережі теплопостачання та в її квартирі відсутні прилади опалення суд приходить до наступного.
Згідно пункту 6.3.4. ДБН В.2.5- 67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування», опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів».
Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньо будинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах. При цьому, відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення.
Зазначене підтверджується вимогами статті 1 Закону України «Про теплопостачання» згідно якої місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджено Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, чинного на час виникнення правовідносин.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 19 серпня 2019 року, викладеної в справі № 226/1437/16-ц згідно з пунктами 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 (далі - Порядок), по закінченню робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подасться заявником до постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.
Тобто єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинне законодавство не передбачає.
Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 було внесено зміни до Порядку відключення від 22 листопада 2005 року № 4, які унеможливили відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють відключення лише будинку в цілому.
Таким чином, відключення споживачів від мережі централізованого опалення до 17 вересня 2019 року могло відбутися лише на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади з вчиненням в подальшому дій споживачем з дотриманням визначеної Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання від 22.11.2005 № 4 процедури (Постанова Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 908/1349/19).
Згідно п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 р. N 630, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
В матеріалах справи відсутні докази відключення квартири відповідача від мереж централізованого опалення з дотриманням норм законодавства до вересня 2019 року.
Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мереж теплопостачання.
Таким чином посилання відповідача у відзиві та акт від 12 жовтня 2004 року не може свідчити про ненадання їй відповідних послуг, оскільки даний акт не є документом, що підтверджує відключення квартири в багатоквартирному будинку від системи централізованого опалення, а свідчить, що станом на 12 жовтня 2004 року у квартирі АДРЕСА_2 , відсутні прилади опалення та гарячої води і нарахування за послуги водопостачання та водовідведення у період з 01 жовтня 2004 року по 31 травня 2005 року не проводяться.
Доказів, що відповідач зверталась до позивача із заявами про відключення від централізованого теплопостачання матеріали справи не містять.
Отже доводи відповідача про ненадання їй послуг з опалення є необґрунтованими.
Колегія суддів зазначає, що при розгляді спору, суд першої інстанції на вищезазначене не звернув належної уваги і прийшов до неправильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Черкаськехімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» .
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1ст.374 ЦПК України).
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ».
Відповідно доположень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позовна заява ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» задоволена частково ( 47,12 %), тому сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_1 на користь ПАТ «Черкаськехімволокно» в особі ВП«Черкаська ТЕЦ» за подання позовної заяви та апеляційної скарги становить 2 674,06 грн.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2022 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» заборгованість за послуги з централізованого теплопостачання в розмірі 30 235,74 грн, інфляційні втрати в розмірі 5 708,29 грн та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 2 490,10 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» судовий збір у розмірі 2 674,06 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 травня 2021 року.
Судді: