ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.02.2022Справа № 910/16729/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Заїки О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно - Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця"
до Комунального підприємства "Київпастранс"
про стягнення 10 061 363, 38 грн
Представники учасників справи:
Від позивача: Чуракова Н.М.;
Від відповідача: Горбач Г.В.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно - Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - відповідач) про стягнення 10 061 363, 38 грн, з яких: 9 742 881, 29 грн основний борг, 3 % річних у розмірі 44 470, 00 грн, пеня у розмірі 259 142, 20 грн та інфляційні втрати у розмірі 14 869, 89 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідачем порушено умови договору № 53.21-160 про надання послуг від 15.07.2021 в частині повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свої прав та законних інтересів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.
23.10.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/16729/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.12.2021.
23.11.2021 засобами поштового зв'язку від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
30.11.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Представник позивача у підготовче засідання 01.12.2021 не з'явився,
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2021, яку занесено до протоколу судового засідання відкладено підготовче засідання по справі № 910/16729/21 на 15.12.2021.
01.12.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.
09.12.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 24.01.2022.
У судовому засіданні 24.01.2022 представник позивача подав пояснення по справі щодо нарахування штрафних санкцій.
Представник позивача у судовому засіданні 24.01.2022 підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.01.2022 заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляду справи на 07.02.2022.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 07.02.2022 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України
15.07.2021 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - виконавець,) та Комунальним підприємством «Київпастранс» (далі - замовник) було укладено Договір про надання послуг № 53.21-160 (реєстраційний номер Виконавця № ПЗ/НРП-215681/НЮ від 14.07.2021) (далі - договір).
Згідно з п. 1.1 договору виконавець зобов'язується надати замовникові послуги, зазначені в п. 1.2 цього договору, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.
Як встановлено п. 1.2. договору виконавець надає послуги з користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування, код 6021000-3 за ДК 021:2015 «Послуги з перевезень громадським залізничним транспортом» (далі Послуги).
Вартість послуг (ціна договору) визначається згідно з специфікацією (додаток № 3), що є невід'ємною частиною цього договору і становить 19 260 779, 85 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20 % - 3 852 155, 97 грн, разом ціна договору становить 23 112 935, 82 грн з ПДВ (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.3. договору оплата послуг здійснюється замовником за власні кошти підприємства та/або за рахунок коштів міського бюджету м. Києва.
Згідно п. 2.3.1 договору порядок розрахунків за рахунок коштів міського бюджету м. Києва за надані послуги здійснюються після надходження бюджетних коштів від Головного розпорядника бюджетних коштів в межах відповідних бюджетних призначень протягом 7 (семи) робочих днів на підставі підписаних уповноваженими представниками сторін Актів наданих послуг.
Як встановлено п. 2.3.2 договору оплата за надані послуги за власні кошти підприємства здійснюється замовником протягом 30 (тридцяти) робочих днів на підставі підписаних уповноваженими представниками сторін Актів наданих послуг.
Термін надання послуг протягом строку дії Договору (п. 3.1 договору).
Пунктом 3.3. договору передбачено, що передача виконавцем та прийняття замовником результатів наданих послуг здійснюється шляхом підписання щомісячно сторонами акту наданих послуг у двох примірниках.
У разі затримки оплати за договором, замовник сплачує виконавцю пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період прострочення від суми заборгованості за кожний день прострочення (п. 8.4 договору).
Договір набирає чинності з моменту4 підписання і діє до 31.08.2021 включно, але вбудь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 9.1 договору).
Відповідно до умов Договору між виконавцем та замовником підписано Акт № 1 наданих послуг за квітень місяць від 30.04.2021 року на загальну суму 2 961 240,70 грн.
Оплату Послуг здійснено наступними платіжними дорученнями:
- пл.дор.№4 від 28.07.2021 на суму 1 930 544,31грн
- пл.дор.№СЗП00282/1 від 31.08.2021 на суму 300 000,00грн
- пл.дор.№СЗП00285/1 від 03.09.2021 на суму 500 000,00грн
- пл.дор.№СЗП00319/3 від 13.09.2021 на суму 230 696,39грн
Відповідно до умов Договору між виконавцем та замовником підписано Акт № 2 наданих послуг за травень місяць від 30.07.2021 на суму 2 734 935,16грн.
Оплату отриманих Послуг здійснено наступними платіжними дорученнями:
- пл.дор.№СЗП00319/3 від 13.09.2021 на суму 269 303,61грн
- пл.дор.№СЗП00336/1 від 23.09.2021 на суму 500 000,00грн.
Відповідно до умов Договору між виконавцем та замовником підписано Акт № 3 наданих послуг за червень 2021 від 30.07.2021 року на суму 2 355 038, 96 грн, Акт № 4 наданих послуг за липень 2021 від 30.07.2021 року на суму 2 778 380,02 грн, Акт № 5 наданих послуг за серпень 2021р на суму 2 643 830,76 грн.
За актами № 3, 4, 5 відповідачем не було здійснено оплати,
Відповідач здійснив оплату послуг на суму 3 730 544, 31 грн, а тому за доводами позивача заборгованість відповідача за період квітень - серпень включно становить 9 742 881, 29 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідачем порушено умови Договору № 53.21 -160 про надання послуг від 15.07.2021 в частині повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги, у зв'язку з чим останній звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів та просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 7 777 249, 74 грн основного боргу, 3 % річних у розмірі 47 609, 00 грн, пеню у розмірі 295 057, 75 грн та інфляційні втрати у розмірі 168 341, 62 грн (з урахуванням часткових оплат відповідача та наданих пояснень щодо розрахунків).
Відповідач у відзиві на позовну заяву частково заперечив проти заявлених позовних вимог та вказав, що позивачем при розрахунку штрафних санкцій не враховано оплати відповідача та вихідні і святкові дні, а тому надав власний розрахунок штрафних санкцій.
У відповіді на відзив позивач надав уточнений розрахунок штрафних санкцій та просив суд стягнути з відповідача: 8 777 249, 74 грн основного боргу, 3 % річних у розмірі 47 609, 00 грн, пеню у розмірі 295 057, 75 грн та інфляційні втрати у розмірі 168 341, 62 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши зміст укладеного сторонами договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст.901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було надано послуг на загальну суму 13 473 425, 60 грн.
Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав умови укладеного між сторонами договору, вартість наданих послуг сплатив частково у розмірі 3 730 544, 31 грн, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 9 742 881, 29 грн.
З матеріалів справи вбачається, що станом на момент розгляду справи відповідачем сплачено основний борг у розмірі 1 965 631, 55 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень, які відповідачем долучені до матеріалів справи.
З огляду на вищенаведене, у зв'язку з тим, що відповідач сплатив позивачу суму основного боргу в розмірі 1 965 631, 55 грн після звернення позивача з даним позовом до суду, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 965 631, 55 грн основного боргу.
Суд роз'яснює сторонам, що у відповідності до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання свого зобов'язання за договором не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення заборгованості в сумі 7 777 249, 74 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За порушення зобов'язання щодо оплати наданих послуг позивач також просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 295 057, 75 грн.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як встановлено п. 8.4 договору у разі затримки оплати за договором, замовник сплачує виконавцю пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період прострочення від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку за договором зі сплати за надані позивачем послуги не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не правильно визначено початок періодів прострочення, не враховано святкових та вихідних днів.
Так, відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відтак, враховуючи встановлений договором строк оплати - протягом 30 -ти робочих днів з моменту підписання сторонами Актів наданих послуг, останнім днем оплати наданих послуг за актом № 1 від 30.04.2021 є 15.06.2021; за актом № 2 від 30.07.2021 є 13.09.2021; за актом № 3 від 30.07.2021 є 13.09.2021; за актом № 4 від 30.07.2021 є 13.09.2021; за актом № 5 від 31.08.2021 є 12.10.2021, початок нарахування пені по кожному періоду слід здійснювати з наступного дня після зазначеної дати.
Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 167 769, 97 грн.
Стосовно заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням допущених помилок у визначенні бази нарахування, початку періоду прострочення грошового зобов'язання, що вказувалася вище суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних на суму 29 869, 37 грн та інфляційні втрати у розмірі 62 500, 88 грн.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 231, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150) в особі регіональної філії "Південно - Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" задовольнити частково.
2. Закрити провадження в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 1 965 631, 55 грн.
3. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (вул. Набережне шосе, буд. 2, м. Київ, 04070, ЄДРПОУ 31725604) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Південно - Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" (вул. Лисенка, буд. 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 40081221) суму основного боргу у розмірі 7 777 249 (сім мільйонів сімсот сімдесят сім тисяч двісті сорок дев'ять) грн. 74 коп., пеню у розмірі 167 769 (сто шістдесят сім тисяч сімсот шістдесят дев'ять) грн. 97 коп., 3 % річних у розмірі 29 869 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн. 37 коп., інфляційні втрати у розмірі 62 500 (шістдесят дві тисячі п'ятсот) грн. 88 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 120 560 (сто двадцять тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 86 коп.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 18.05.2022.
Суддя М.Є.Літвінова