ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.02.2022Справа № 910/17011/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Заїки О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Роял Експрес"
про стягнення 2 283 197, 11 грн
Представники учасників справи:
Від позивача: Терлецька О.О.;
Від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Роял Експрес" (далі - відповідач) про стягнення 2 283 197, 11 грн, з яких: 2 204 272, 48 грн передплата за непоставлений товар, 78 924, 63 грн пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 116 постачання нафтопродуктів від 26.05.2021 в частині поставки товару у вказаний договором строк, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.
01.11.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2021 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.12.2021.
Представник відповідача у підготовче засідання 06.12.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105481451309.
У підготовчому засіданні представник позивача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Судом у підготовчому засіданні 06.12.2021 без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 17.01.2022.
Представник відповідача у підготовче засідання 17.01.2022 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105491693408.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.02.2022.
02.02.2022 через електронну пошту суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 02.02.2022 представник позивача подав клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні 02.02.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання 02.02.2022 не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).
З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 02.02.2022 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України
26.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Роял Експрес» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рудомайн» (далі - покупець) укладено Договір № 116 постачання нафтопродуктів (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у відповідності з замовленням передавати у власність покупця наступні нафтопродукти, далі по тексту товар: бензин А-92,бензин А-95, дизельне паливо.
Покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (п. 1.2 договору).
Кількість, асортимент і ціна товару вказуються в накладних, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.3 договору).
Як встановлено п. 3.5 договору постачальник забезпечує поставку товару протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання від покупця заявки на поставку товару.
Згідно з п. 3.6. договору, у випадку поставки товару за цим договором на умовах 100% передплати, покупець зобов'язаний прийняти у своє розпорядження товар у строк не пізніше ніж через 3 (три) робочі дні з дати зарахування грошових коштів на банківському рахунку постачальника, а у випадку порушення покупцем цього строку з будь-яких причин, постачальник має право повернути грошові кошти покупцю, отримані за такий товар, протягом 3 (трьох) робочих днів з дати порушення визначеного строку, якщо інше сторони не обумовлять у відповідній додатковій угоді до цього Договору.
Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі. Моментом передачі товару вважається дата фактичного переходу товару, що підтверджується підписанням видаткових накладних на отримання товару покупцем (п. 3.7 договору).
Відповідно до п.п. 4.2. - 4.5. договору, оплата покупцем вартості товару може здійснюватись на умовах попередньої оплати вартості товару або фактичної оплати вартості поставленого товару. У випадку погодження сторонами попередньої оплати за товар, покупець здійснює 100% передплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника. Розрахунки по даному договору між сторонами здійснюються в безготівковій формі, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата здійснюється згідно рахунка-фактури постачальника.
У випадку порушення постачальником зобов'язань за Договором, постачальник сплачує на вимогу покупцю пeню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язань від вартості несвоєчасно поставлених нафтопродуктів. Сплата пені, та штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання взятих на себе зобов'язань по даному Договору (п. 6.2 договору).
Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків до їх повного проведення (п. 10.1 договору).
Так, 22.07.2021 позивачем на підставі виставленого ТОВ «Гранд Роял Експрес» рахунку № 356 від 22.07.2021 було здійснено попередню оплату за товар за Договором у розмірі 2 874 240. 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 16681.
Однак, постачальником не виконано умов договору в частині постачання Товару.
У зв'язку з відсутністю поставок товару, позивачем 29.07.2021 було направлено на адресу відповідача лист вих. № 458/07-21 на повернення коштів, сплачених згідно рахунку № 356 від 22.07.2021.
Відповідач у відповідь на вказаний лист повідомив ТОВ «Рудомайн», що планує виконати поставку товару з 23.08.2021 або ж повернути отримані грошові кошти на розрахунковий рахунок.
25.08.2021 постачальником було здійснено поставку товару на суму 634 967,52 грн, що підтверджується видатковою накладною № 371, копія якої наявна в матеріалах справи.
21.09.2021 позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 563/09-21 на повернення залишкової суми передплати у розмірі 2 239 272,48 грн.
Постачальником здійснено повернення покупцю частини грошової суми за Договором у розмірі 35 000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 74 від 21.09.2021 на суму 10 000, 00 грн; № 75 від 22.09.2021 на суму 10 000, 00 грн; № 78 від 23.09.2021 на суму 10 000, 00 грн; № 88 від 01.10.2021 на суму 5 000, 00 грн.
Як зазначає позивач станом на момент розгляду справи відповідач не повернув покупцю грошові кошти у розмірі 2 204 272, 48 грн, товар на вказану суму також не поставив, у зв'язку з чим останній вирішив звернутись до суду за захистом свої прав та законних інтересів.
Крім того, позивач нараховує до стягнення з відповідача пеню у розмірі 78 924, 63 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір № 116 постачання нафтопродуктів від 26.05.2021, відповідно до якого відповідач зобов'язався поставити товар - нафтопродукти, а позивач зобов'язався прийняти його та оплатити.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як встановлено п. 3.5 договору постачальник забезпечує поставку товару протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання від покупця заявки на поставку товару.
Відповідно до п. 4.2 договору, оплата покупцем вартості товару може здійснюватись на умовах попередньої оплати вартості товару або фактичної оплати вартості поставленого товару.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки позивачем здійснено оплату на рахунок відповідача в розмірі 2 874 240, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 16681 від 22.07.2021.
При цьому, відповідачем здійснено поставку товару лише на суму 634 967, 52 грн, що підтверджується видатковою накладною № 371 від 25.08.2021.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У процесі розгляду справи, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним свого обов'язку по поставці товару на залишкову суму у розмірі 2 204 272, 48 грн, з урахуванням часткового повернення відповідачем коштів на суму 35 000, 00 грн.
Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача основної заборгованості у розмірі
2 204 272, 48 грн за договором № 116 постачання нафтопродуктів є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути із відповідача пеню у розмірі 78 924, 63 грн у відповідності до виконаного ним розрахунку.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч. 6 ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.2 договору встановлено, що у випадку порушення постачальником зобов'язань за Договором, постачальник сплачує на вимогу покупцю пeню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язань від вартості несвоєчасно поставлених нафтопродуктів. Сплата пені, та штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання взятих на себе зобов'язань по даному Договору (п. 6.2 договору).
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 78 924, 63 грн.
Відповідачем письмового відзиву на позов не подано, належними та допустимим доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, підстав звільнення від обов'язку виконання зобов'язання зі сплати заявленої до стягнення суми не доведено.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Роял Експрес" (вул. Магнітогорська, буд. 1-Ф, м. Київ, 02034; код ЄДРПОУ 42997177) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" (Проспект Поштовий, буд. 1, каб. 430, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000; код ЄДРПОУ 37064892) заборгованість у розмірі 2 283 197, 11 грн, що складається з передплати 2 204 272 (два мільйони двісті чотири тисячі двісті сімдесят дві) грн. 48 коп, пені у розмірі 78 924 (сімдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн. 63 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 34 247 (тридцять чотири тисячі двісті сорок сім) грн. 96 коп
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 18.05.2022.
Суддя М.Є.Літвінова