ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.02.2022Справа № 910/18076/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІЛД» (36007, Полтавська обл., місто Полтава, ВУЛИЦЯ МАРШАЛА БІРЮЗОВА, будинок 47Б)
до проАкціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5) відшкодування шкоди у розмірі 889 923 грн. 88 коп.
Представники:
від Позивача: Король С.О. (представник на підставі ордеру);
від Відповідача: Лапій А.В. (представник на підставі ордеру);
Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОФІЛД» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі також - «Відповідач») про відшкодування шкоди у розмірі 889 923 грн. 88 коп.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 року відкрито провадження у справі №910/18076/21, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.12.2021 року.
В підготовче судове засідання 01.12.2021 року з'явились представники позивача та відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, надано Позивачу строк до 7 днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив, надано Відповідачу строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 12.01.2022 року.
07.12.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
10.12.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
16.12.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення.
06.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
06.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли заперечення на клопотання про витребування доказів.
В підготовче судове засідання 12.01.2022 року з'явились представники позивача та відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, частково задоволено клопотання Відповідача, зобов'язано Позивача надати належним чином засвідчені копії документів, перелічених у п.3 клопотання Позивача про витребування доказів, встановлено Позивачу строк до 10 днів з 13.01.2022 року для виконання вимог ухвали суду, оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 26.01.2022 року.
24.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
В підготовче судове засідання 26.01.2022 року з'явились представники позивача та відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 02.02.2022 року.
02.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення.
В підготовче судове засідання 02.02.2022 року з'явились представники позивача та відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.02.2022 року.
11.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли додаткові письмові пояснення.
В судовому засіданні 16 лютого 2022 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у його задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 16 лютого 2022 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
07.02.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОФІЛД» (Замовник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця (Перевізник) було укладено Договір про надання послуг №07590/ПЗ-2018, пунктом 1.1 якого визначено, що предметом цього договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні цього договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування вагоном перевізника не є орендною платою. (т.1 а.с.10-30)
За змістом п. 1.2 Договору перевезення - це послуга, в процесі надання якої перевізник зобов'язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною.
Пунктом 2.1.6 Договору визначено, що замовник зобов'язаний оплачувати перевізнику послуги, пов'язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Як вбачається з п. 2.3.3 Договору, відкрито для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Замовника особовий рахунок з наданням коду платника № 2830051, присвоєно замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача 8056.
Згідно з п. 3.1 Договору розмір плати за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.
Пунктом 3.2 Договору визначено, що розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складається з:
- плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;
- компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до цього договору;
- плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.
Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що розрахунки за цим договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" ПАТ "Укразалізниця".
Відповідно до п. 4.5 Договору по мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: вартості послуг за перевезення, зазначеної в накладній; додаткових зборів (плату за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг; додаткових послуг за вільними тарифами та інше.
Щодобово, протягом періоду виконання договору, перевізник надає замовнику в електронному вигляді переліки перевізних документів на електронну адресу, а у разі відсутності електронного зв'язку - у паперовому вигляді (п. 4.6 Договору).
Додатковою угодою №2/ПЗ від 20.05.2019 року до Договору про надання послуг №07590/ПЗ-2018 від 07.02.2018 року доповнено розділ 2 Договору новим підпунктом 2.1.20 у такій редакції: " 2.1.20. Компенсувати перевізнику витрати, пов'язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов'язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у Додатку 1 до цього Договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій". (т.1 а.с.8-9)
Відповідно до умов Договору про надання послуг №07590/ПЗ-2018 від 07.02.2018 року за період з травня 2019 року по червень 2019 року Відповідач надав послуги з перевезення вантажів, зокрема, послуги, пов'язані з подачею й збиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльних вантажних станціях, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням, на станції Одноробівка, а Позивач в свою чергу здійснив оплату за надані послуги, що підтверджується переліками філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця», накопичувальними картками. (т.1 а.с.31-48)
Рішенням Антимонопольного комітету України №470-р від 06.08.2020 року у справі №130-26.13/102-19 визнано, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" протягом 2018 року - 31 березня 2020 року займало монопольне становище на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України із часткою 100 відсотків; визнано дії Акціонерного товариства "Українська залізниця", які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачою, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання (споживачів послуг AT "Укрзалізниця"), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку; зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" припинити порушення, зазначене у п. 2 резолютивної частини цього рішення; за порушення, зазначене в п. 2 цього рішення, на Акціонерне товариство "Укрзалізниця" накладено штраф у розмірі 18 282 400 гривень. (т.1 а.с.51-76)
06.07.2021 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №1/5 від 05.07.2021 року з вимогою відшкодувати завдану шкоду у розмірі 889923,88 грн., що підтверджується копіями описів вкладення у цінні листи від 06.07.2021 р., накладних. (т.1 а.с.83-92) У відповідь на яку останній листом №ЦТЛ-19/1088 від 12.08.2021 р. відмовив у задоволенні вимоги. (т.1 а.с.93)
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач, зазначає, що оскільки розмір плати за перевезення вантажу згідно розділу 3 Договору визначався з урахуванням тарифної відстані, яка включала в себе відстань доставки вантажу від/до малодіяльної станції, то, відповідно, сплачені Позивачем грошові кошти за цю послугу є прямими збитками. Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» шкоду, заподіяну порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, у розмірі 889 923 грн. 88 коп.
Заперечуючи проти позовних вимог, Відповідач зазначає, що Позивач шляхом підписання Додаткової угоди №2/ПЗ від 20.05.2019 року до Договору про надання послуг №07590/ПЗ-2018 від 07.02.2018 року без зауважень/заперечень/протоколів розбіжностей погодився із послугами, які визначені в додатковій угоді та вартістю таких послуг; кошти, які просить стягнути позивач, були отримані відповідачем як оплата належно наданих за договором послуг, тому, вони не можуть вважатися ні збитками, ні шкодою. Крім того, Позивачем не доведено складу цивільного правопорушення, рішення АМК не має преюдиційного значення у даній справі. Також заявлено про застосування спеціального строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІЛД» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено Судом, 07.02.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОФІЛД» (Замовник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця (Перевізник) було укладено Договір про надання послуг №07590/ПЗ-2018, пунктом 1.1 якого визначено, що предметом цього договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні цього договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування вагоном перевізника не є орендною платою. (т.1 а.с.10-30)
Додатковою угодою №2/ПЗ від 20.05.2019 року до Договору про надання послуг №07590/ПЗ-2018 від 07.02.2018 року доповнено розділ 2 Договору новим підпунктом 2.1.20 у такій редакції: " 2.1.20. Компенсувати перевізнику витрати, пов'язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов'язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у Додатку 1 до цього Договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій". (т.1 а.с.8-9)
При зверненні до суду з вказаним позовом, враховуючи приписи ч. 2 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» шкоду, заподіяну порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, у розмірі 889 923 грн. 88 коп.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
При цьому, правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема положеннями Глави 3 "Захист цивільних прав та інтересів" Розділу І "Основні положення" Книги першої "Загальні положення", Глави 51 "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання" Розділу І "Загальні положення про зобов'язання" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України та Главою 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Розділу V "Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання" ГК України.
На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:
- наявність реальних збитків;
- вина заподіювача збитків;
- причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Тобто, збитки, як категорія цивільно-правової відповідальності являють собою ті негативні наслідки, що виникають у кредитора як невідворотний результат порушення боржником свого зобов'язання.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі N 910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі N 917/1651/16.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Відповідно до частини другої статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Також, пред'явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов'язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Договору про надання послуг №07590/ПЗ-2018 від 07.02.2018 року за період з травня 2019 року по червень 2019 року Відповідач надав послуги з перевезення вантажів, зокрема, послуги, пов'язані з подачею й збиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльних вантажних станціях, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням, на станції Одноробівка, а Позивач в свою чергу здійснив оплату за надані послуги у загальному розмірі 444 961 грн. 94 коп., що підтверджується переліками філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця», накопичувальними картками. (т.1 а.с.31-48)
Судом встановлено, що Рішенням Антимонопольного комітету України №470-р від 06.08.2020 року у справі №130-26.13/102-19 визнано, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" протягом 2018 року - 31 березня 2020 року займало монопольне становище на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України із часткою 100 відсотків; визнано дії Акціонерного товариства "Українська залізниця", які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачою, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання (споживачів послуг AT "Укрзалізниця"), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку; зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" припинити порушення, зазначене у п. 2 резолютивної частини цього рішення; за порушення, зазначене в п. 2 цього рішення, на Акціонерне товариство "Укрзалізниця" накладено штраф у розмірі 18 282 400 гривень. (т.1 а.с.51-76)
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Так, при розгляді справи №130-26.13/102-19 Комітетом було встановлено наступні обставини.
AT "Укрзалізниця" здійснює діяльність, зокрема, на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом - суміжному з природною монополією ринку (п. 46 рішення АМКУ).
Пунктами 48-50 рішення АМКУ визначено, що товарними межами ринку є перевезення вантажів залізничним транспортом. При цьому часовими межами є 2018 рік - 31 березня 2020 року, а територіальними межами ринку є територія України, тобто ринок є загальнодержавним. Основними покупцями послуги перевезення вантажів залізничним транспортом є вантажовласники та/або вантажовідправники, яким потрібна комплексна послуга - перевезення вантажів залізничним транспортом.
Комітетом було встановлено, що АT "Укрзалізниця" самостійно розроблено та впроваджено Порядок проведення рейтинг-аналізу діяльності вантажних станцій AT "Укрзалізниця", яким визначено критерії включення (виключення) станцій до(з) переліку малодіяльних вантажних станцій та припинено обслуговування підприємств на малодіяльних станціях без підписання додаткової угоди до договору про надання послуг, предметом якої є надання послуги.
Окрім того, АТ "Укрзалізниця" затвердило умови додаткової угоди до договору про надання послуг, предметом якої є подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій (далі - Послуга).
Умовами зазначеної додаткової угоди передбачено, що суб'єкт господарювання зобов'язується компенсувати перевізнику витрати, пов'язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов'язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у додатку 1 до цього договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій.
У рішенні від 06.08.2020 №470-р зазначено, що листом № Ц-2/6-27/1262-19 від 24.06.2019 АТ "Укрзалізниця" надано розрахунок вартості Послуги, з якого вбачається, що до неї включені такі статті витрат: витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, витрати на маневрову роботу, витрати на 1 вагоно-кілометр у складі поїзда, витрати на одиночне слідування локомотива, загальновиробничі витрати, виробнича собівартість, адміністративні витрати.
За результатами аналізу статей витрат вартості Послуги, Комітет прийшов до висновку, що вона є економічно необґрунтованою, оскільки, вартість Послуги встановлена без урахування різних обставин, зокрема, щодо кількості вагонів, які подаються чи забираються, їх наповненості тощо.
Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про залізничний транспорт", органи управління залізничним транспортом разом з відповідними місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування вирішують питання експлуатації малодіяльних збиткових залізничних дільниць, станцій, а також залізничних під'їзних колій, що перебувають на балансі АТ "Укрзалізниця".
У разі неприйняття органами місцевого самоврядування рішень про компенсацію збитків з місцевих бюджетів або за рахунок підприємств, що обслуговуються цими дільницями, станціями та під'їзними коліями, АТ "Укрзалізниця" за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту має право прийняти рішення про закриття малодіяльних збиткових залізничних дільниць, станцій та залізничних під'їзних колій (ч. 5 ст. 7 Закону України "Про залізничний транспорт").
У разі якщо залізнична станція є і малодіяльною, і збитковою, товариство разом з органами місцевого самоврядування вирішує питання її експлуатації, а в разі неприйняття органами місцевого самоврядування рішень про компенсацію збитків з місцевих бюджетів або за рахунок підприємств, що обслуговуються цими станціями, AT "Укрзалізниця" за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту має право прийняти рішення про закриття малодіяльних збиткових залізничних дільниць / станцій.
Отже, чинним законодавством чітко визначено, що органи управління залізничним транспортом разом, зокрема, з відповідними органами місцевого самоврядування спільно вирішують питання експлуатації саме малодіяльних збиткових залізничних станцій.
Натомість, AT "Укрзалізниця" одноосібно, в безальтернативному порядку запровадило послугу, встановило вартість на неї, а також визначило підстави для її застосування.
Підписання додаткової угоди про надання послуги є умовою надання Товариством послуг перевезень вантажів з/на малодіяльні вантажні станції, яку неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. За умов наявності конкуренції на ринку, суб'єкти господарювання мали б змогу відмовитися від підписання додаткової угоди до договору, яка призводить до суттєвого збільшення їх витрат, та обрати іншого надавача послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом.
Обмеження діяльності малодіяльних залізничних станцій для виконання вантажних операцій та/або їх закриття, збільшення вартості відправки вантажів призводить до зростання вартості продукції. При цьому є продукція, яка може бути доставлена лише залізничним транспортом або така, реалізація якої є економічно і технологічно вигідною виключно за умови відвантаження залізницею.
З огляду на викладене, Комітет дійшов до висновку, що дії АТ "Українська залізниця" щодо визнання малодіяльних вантажних станцій і запровадження послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановлення її вартості, призводять до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, яке було б неможливим за умови існування конкуренції на ринку.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.
Приписами ч. 1 ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд зазначає, що обставини, встановлені у рішенні Антимонопольного комітету України не входять до переліку підстав, що звільнюють від доказування в розумінні статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Тобто, обставини, встановлені в рішеннях адміністративних органів (органів виконавчої влади), які в силу наданої їм компетенції розглядають певні категорії справ, не мають для суду преюдиціального значення. Так, відповідно до ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами. Проте, обставини, викладені в актах Антимонопольного комітету та його органів, не є такими, що не підлягають доказуванню під час розгляду господарської справи.
Таким чином, обставини встановлені Антимонопольним комітетом України під час розгляду справи № 130-26.13/102-19 від 06.08.2020 року не мають для суду преюдиціального значення.
В той же час, Суд зазначає, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення №470-р від 06.08.2020. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 910/15766/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.10.2021, у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним рішення №470-р від 06.08.2020 - відмовлено повністю. (т.1 а.с.77-82)
Під час розгляду справи №910/15766/20 судами встановлено, що АМК України дійшов висновку, що дії АТ "Українська залізниця" щодо визнання малодіяльних вантажних станцій і запровадження послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановлення її вартості, призводять до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, яке було б неможливим за умови існування конкуренції на ринку. Таким чином, суд погоджується із висновками АМК України про те, що оскільки за умови існування конкуренції на цьому ринку споживачі послуги мали б можливість відмовитися від послуг надавача, який його не влаштовує, та обрати іншого надавача цих послуг на більш вигідних договірних умовах. За результатом дослідження наявних у матеріалах справи доказів, Суд зазначив, що при прийнятті рішення №470-р від 06.08.2020 Антимонопольний комітет України повно з'ясував обставини, які мають значення для справи; встановлені Комітетом обставини являються доведеними і підтверджені належними і допустимими доказами; висновки, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи; при прийнятті рішення відсутні порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За таких підстав, в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає, що обставина протиправності поведінки відповідача, яка полягала у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України при визнанні малодіяльних вантажних станцій і запровадження спірної Послуги, є встановленою та повторному доведенню не підлягає.
Разом з тим, при визначенні розміру завданих збитків Суд зазначає, що статтею 101 Статуту залізниць України визначено, що ціни за послуги, пов'язані з перевезенням пасажирів, багажу та вантажобагажу, на які не поширюється державне регулювання, встановлюють надавачі послуг.
Пунктом 32 розділу ІІ Збірника тарифів встановлено перелік видів перевезень, робіт і послуг, які виконуються залізничним транспортом за вільними тарифами (на підставі окремих договорів).
Вільні тарифи визначаються виходячи з кон'юнктури, якості і споживчих властивостей робіт і послуг. При цьому, перелік видів перевезень, робіт та послуг, які виконуються за вільними тарифами не є вичерпним.
Як вбачається з Класифікатора підкодів до Переліку кодів плати, зборів, штрафів та інших надходжень, послуга "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, а також роботи, пов'язані з при триманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" має підкод 019 та входить до складу "Інші послуги на прохання вантажовласників, що пов'язані з перевезенням вантажів, для яких не наведено готових плат у цьому Збірнику та перелік яких оголошується Укрзалізницею" (код 229/381).
Більше того, як зазначалось вище, у рішенні Комітету від 06.08.2020 №470-р вказано, що листом № Ц-2/6-27/1262-19 від 24.06.2019 АТ "Укрзалізниця" надано розрахунок вартості Послуги, з якого вбачається, що до неї включені такі статті витрат: витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, витрати на маневрову роботу, витрати на 1 вагоно-кілометр у складі поїзда, витрати на одиночне слідування локомотива, загальновиробничі витрати, виробнича собівартість, адміністративні витрати.
За результатами аналізу статей витрат вартості Послуги, Комітет прийшов до висновку, що вона є економічно необґрунтованою, оскільки, вартість послуги встановлена без урахування різних обставин, зокрема, щодо кількості вагонів, які подаються чи забираються, їх наповненості тощо.
З викладеного вбачається, що порушення АТ "Укрзалізниця" законодавства про захист економічної конкуренції зумовлене, зокрема, встановленням вартості Послуги без чіткого співвідношення зі статтями витрат, які закладені безпосередньо у собівартість такої послуги, однак, висновків про те, що спірна Послуга повністю включається до складу інших послуг, які надаються відповідачем рішення Комітету не містить
Враховуючи наведене, Суд зазначає, що всі кошти, сплачені Позивачем Відповідачу, як вартість послуги «Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням», не є збитками Позивача, оскільки вся сума сплачена позивачем на виконання умов Договору та згідно з його умовами у будь-якому разі не може бути основою для розрахунку збитків, адже є платою, згідно з чинним договором, проведеною за узгодженою його сторонами ціною.
При цьому, Суд зазначає, що неможливість виокремити вартість необхідних складових послуги не може вважатись належним доведенням розміру такої складової цивільного правопорушення як збитки.
Схожа правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 916/3578/20.
При цьому, Суд не приймає до уваги посилання Позивача на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 липня 2018 року по справі №910/4425/16 щодо однакового застосування норм права, оскільки при розгляді даної справи рішенням Антимонопольного комітету України від 6.07.2013 № 576-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнано дії Державної адміністрації залізничного транспорту України, які полягають у зобов'язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської залізниць) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів ТОВ СП "Нібулон" до станції Миколаїв-Вантажний як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державного кордону України) та донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обґрунтувань, порушенням передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (ТОВ СП "Нібулон"), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку), тобто щодо конкретної юридичної особи, а не невизначеного кола осіб, як у рішенні АМК №470-р від 06.08.2020 р.
Відповідачем подано висновок у галузі права від 19.10.2021 року, складений доктором юридичних наук Берзіним П.С., кандидатом юридичних наук Птащенко Д.С., щодо застосування норм статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (т.1 а.с.200-224)
Відповідно до статті 108 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо:
1) застосування аналогії закону, аналогії права;
2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.
Тобто дана норма містить вичерпний перелік підстав для надання висновку експерта у галузі права.
Згідно зі ст. 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
Суд зауважує, що висновок експерта у галузі права, який в розумінні статей 108, 109 ГПК України має допоміжний (консультативний) характер, не є доказом у справі та не є обов'язковим для суду, може бути подано до суду виключно учасником справи (наведена правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі N 910/9971/17).
Наданий Відповідачем висновок свідчить про те, що останнім не ставилися перед експертом питання щодо застосування аналогії закону чи застосування аналогії права, оскільки дані правовідносини врегульовані законодавством України та суд має надати оцінку фактичних правовідносин сторін під час розгляду даної справи.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки Позивачем не доведено об'єктивну та суб'єктивну сторони спричинених Відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв'язок між діями та понесеними Позивачем збитками саме у розмірі 889 923 грн. 88 коп., вини Відповідача у заподіянні збитків.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІЛД» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди у розмірі 889 923 грн. 88 коп. є недоведеними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Щодо клопотання Відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, Суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
З наведеного вбачається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
З огляду на викладене, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні, оскільки, у даній справі Суд прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог, що в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі.
Що стосується розподілу судових витрат, Суд зазначає.
Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІЛД» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди у розмірі 889 923 грн. 88 коп. - відмовити у повному обсязі.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16 травня 2022 року
Суддя О.В. Чинчин