Іменем України
18 травня 2022 року
Київ
справа №160/5259/20
адміністративне провадження № К/990/2574/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Стрелець Т.Г., судді Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Вадима Меламеда в інтересах ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року (ухвалене у складі головуючого судді Кучми К.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Чумака С.Ю., суддів Чабаненко С.В., Юрко І.В.),
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі також - відповідач), у якому просила:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непоновлення їй пенсії, визнати протиправним і скасувати рішення про відмову у поновленні їй пенсії, викладене в листі відповідача від 7 квітня 2020 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії та провести поновлення виплати позивачці пенсії з 7 жовтня 2009 року на вказаний нею банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року позов задоволений частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в поновленні виплати пенсії за віком позивачці; визнано протиправним та скасовано рішення відповідача, викладене в листі від 7 квітня 2018 року №0400-030-8/1515387, яким відмовлено позивачці в поновленні виплати пенсії за віком; зобов'язано відповідача провести поновлення виплати пенсії за віком позивачці з 2 квітня 2020 року на вказаний нею банківський рахунок відповідно до норм Закону №1058-IV, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів. В іншій частині позову відмовлено.
3. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи у поновленні виплати позивачці пенсії за віком з підстав відсутності доказів громадянства та необхідності особистого звернення пенсіонера із відповідною заявою, відповідачем не враховано відсутність механізму, який встановлював би порядок звернення осіб, які до виїзду за кордон перебували на обліку як одержувачі пенсії в органах соціального захисту населення як Законом № 1058-IV, так і Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі Порядок № 22-1). Також суд зазначив, що відповідач після отримання заяви позивачки не здійснив жодних визначених Законом № 1058-IV дій щодо розгляду по суті вказаної заяви, тим самим відповідач порушив право особи на отримання пенсійних виплат.
4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року апеляційну скаргу рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 160/5259/20 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
5. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що подання від імені позивачки заяви про поновлення виплати їй пенсії іншою особою унеможливлює розгляд і задоволення такої заяви. З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що пенсійним органом правомірно було відмовлено позивачці в поновленні виплати пенсії з підстав подання заяви неналежною особою. Також зазначив, що оскільки заяву про поновлення виплати пенсії подано особою, яка за приписами пункту 1.5 Порядку № 22-1 не має такого права, це є самостійною і достатньою підставою для відмови в поновленні пенсії, а тому доводи представника позивачки щодо інших підстав відмови в поновленні виплати пенсії, зазначених відповідачем у листі від 7 квітня 2020 року, правового значення для вирішення справи не мають і судом не аналізуються.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник позивачки звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким позов задовольнити, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю.
7. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права на поновлення пенсії з 7 жовтня 2009 року є хибними з огляду на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, положень статті 46 Закону № 1058-IV.
8. Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, які, головним чином, полягають у тому, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
9. Поміж іншим, з огляду на висновок судів попередніх інстанцій про необхідність особистого звернення позивача із заявою про поновлення пенсії, скаржник наводить висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 лютого 2020 року у справі № 501/28/17, від 11 липня 2019 року у справі № 812/564/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 160/7699/18, у яких вказано, що Порядком ПФУ №22-1 передбачена можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
10. Стосовно оскарження в частині вимог про врахування індексації при виплаті пенсії скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано положень статті 18, частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) та статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII), а також висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17, згідно з яким, механізм індексації має універсальний характер.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
11. Касаційна скарга надійшла до суду 18 січня 2022 року.
12. Ухвалою Верховного Суду від 9 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №160/5259/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
13. Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 18 травня 2022 року.
14. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
15. 26 квітня 2022 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
16. Відповідач, зокрема зазначає, що позивачка особисто не зверталася до відповідача із заявою про поновлення пенсії, що передбачено Порядком №22-1. Також вказує на те, що аналіз законодавства України дає можливість дійти висновку, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється лише у випадку, якщо відповідні виплати бути нараховані, проте не виплачені. В даному випадку позивачці нарахування пенсійних виплат не здійснювалося, що свідчить про відсутність законних підстав для виплати компенсації. При цьому відповідача зазначає, що вказані висновки відповідають позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі №404/6317/16-а.
17. Крім того, відповідач зазначає, що вимоги позивачки щодо проведення індексації пенсії не підлягають задоволенню, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 100%, у взаємозв'язку із розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
18. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала у місті Дніпро, отримувала пенсію за віком.
19. 7 травня 1998 року позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, у зв'язку з чим розпорядженням від 7 травня 1998 року відповідач припинив їй виплату пенсії.
20. 2 квітня 2020 року представником позивачки, на підставі нотаріально посвідченої довіреності, подано до відповідача заяву про поновлення позивачці пенсії.
21. 7 квітня 2020 року листом № 0400-0306-8/15387 відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачці, посилаючись на те, що зазначену заяву вона зобов'язана особисто подати до пенсійного органу.
22. Вважаючи відмову в поновленні виплати пенсії протиправною, представником позивача подано цей позов.
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
23. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
24. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
25. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
26. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
27. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
28. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими, з огляду на наступне.
29. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
31. Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
32. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
33. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
34. Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
35. Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
36. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
37. Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
38. Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
39. Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом №1058-IV та іншими нормативно-правовими актами.
40. Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
41. Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
42. Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
43. Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.
44. Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
45. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
46. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
47. Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
48. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
49. Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
50. Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
51. Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
52. Тому, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка, незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов'язаний відновити їй виплату пенсії.
53. Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
54. Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
55. Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 7 лютого 2014 року.
56. Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
57. Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
58. Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:
1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;
2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;
4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;
5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);
8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
59. В подальшому, Верховний Суд підтверджував вказану позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17, від 1 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.
60. З приводу вимог позовної заяви щодо необхідності поновлення виплати пенсії позивачки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 7 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 та висновків суду першої інстанції стосовно необхідності поновлення виплати пенсії з моменту звернення позивачки із відповідною заявою до відповідача, то колегія суддів зазначає наступне.
61. Постановою правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок № 22-1.
62. Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
63. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
64. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивачку необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до відповідача.
65. З такими висновками суду першої інстанції стосовно застосування до спірних правовідносин строків звернення до суду колегія суддів Верховного Суду не погоджується, виходячи із наступного.
66. Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
67. У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
68. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
69. Таким чином, у разі, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
70. При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
При цьому законодавцем чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
71. З пункту 3 резолютивної частини Рішення від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
72. Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.
73. Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
74. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.
75. Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:
- відповідачем або іншими суб'єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;
- наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;
- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
- існують положення закону, який зобов'язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
76. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 2 квітня 2020 року представником позивачки, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, подано безпосередньо до управління Пенсійного фонду України особисту заяву позивачки про поновлення пенсії.
77. При цьому колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
78. Відповідно до пункту 1.2 та пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
79. Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника, а тому висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачка повинна особисто звернутися із заявою про поновлення пенсії є помилковими.
80. Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 812/564/18, від 1 жовтня 2019 року у справі №826/3943/16, від 31 жовтня 2019 року у справі № 160/7699/18, від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а, від 5 лютого 2020 року у справі № 501/28/17 та від 31 березня 2020 року у справі №826/14837/16, про що обґрунтовано зазначив скаржник у касаційній скарзі.
81. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що позивачкою було вжито активні дії з метою поновлення виплати пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.
82. Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
83. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 7 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
84. Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
85. З приводу доводів та вимог касаційної скарги, а також доводів відзиву щодо позовних вимог про зобов'язати відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачки з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходу, то колегія суддів зазначає наступне.
86. Механізм проведення індексації грошових доходів населення з метою підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України встановлений Законом №1282-XII та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
87. Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
88. Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
89. Згідно зі статтею 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з урахуванням внесених змін згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року 103 відсотка). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
90. Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
91. Згідно з абзацом 1 пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
92. Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
93. Таким чином, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (в редакції з 1 січня 2016 року 103%), підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.
94. При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону №1282-XII та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку №1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.
95. Приймаючи до уваги наведені норми, колегія суддів доходить висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (в редакції з 1 січня 2016 року 103%), у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до повноважень (обов'язку) пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо розміру нарахованої індексації, позивачка не позбавлена права звернутися до суду із заявою у порядку, визначеному статтею 383 КАС України.
96. Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у подібних правовідносинах у справі № 815/1226/18 (постанова від 20 травня 2020 року, пункт 87), і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції.
97. З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та не можуть бути задоволенні, а тому колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 18, частини другої статті 19 Закону № 2017-III та статей 1, 2 Закону № 1282-XII, а також висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17 (спір щодо складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обраховується пенсія), спір у якій не є подібний до правовідносин, які виникли у справі №160/5259/20.
98. Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача провести виплату поновленої пенсії позивачу з 7 жовтня 2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до частини другої статті 46 Закону 1058-IV, то колегія суддів зазначає таке.
99. Частиною другою статті 46 Закону №1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
100. Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
101. Згідно з частиною першою-другою статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), сума індексації грошових доходів громадян.
102. Враховуючи зазначені вище норми та обставини цієї справи, колегія суддів доходить висновку, що оскільки непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону 1058-IV.
103. Зазначені висновки суду узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 30 липня 2020 року у справі №461/5775/16-а, від 30 липня 2020 року у справі №802/798/18-а, від 24 вересня 2020 року у справі № 0240/3646/18-а та від 24 вересня 2020 року у справі № 806/1754/18.
104. З приводу посилань відповідача на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10 липня 2018 року у справі №404/6317/16-а, то колегія суддів зазначає наступне.
105. У постанові від 10 липня 2018 року у справі №404/6317/16-а Верховний Суд дійшов висновку про «відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, та вважає їх передчасними, оскільки відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам».
106. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та Верховний Суду, зокрема у постановах від 30 липня 2020 року у справі №461/5775/16-а, від 30 липня 2020 року у справі №802/798/18-а, від 24 вересня 2020 року у справі № 0240/3646/18-а та від 24 вересня 2020 року у справі № 806/1754/18 у правовідносинах, подібних тим, які є спірними у справі №640/21066/18, дійшли висновку про необхідність задоволення позовних вимог про поновлення виплати пенсії без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону 1058-IV, оскільки непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.
107. Колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
108. З огляду на зазначене, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10 липня 2018 року у справі №404/6317/16-а.
109. З урахуванням викладеного, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, колегія суддів Верховного Суду вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату раніше призначеної позивачу пенсії відповідно до Закону № 1058-IV з 7 жовтня 2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
110. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 46 Закону № 1058-IV та неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 та постановах Верховного Суду від 5 лютого 2020 року у справі № 501/28/17, від 11 липня 2019 року у справі № 812/564/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 160/7699/18, знайшли своє підтвердження.
111. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
112. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
113. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
114. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.
Висновки щодо розподілу судових витрат
115. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
116. Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
117. Відповідно до квитанції № 80577 від 5 серпня 2020 року позивачкою сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 840,80 грн; за подання апеляційної скарги відповідно до квитанції № 23871 від 16 листопада 2020 року позивачем сплачено судовий збір у сумі 1261,20 грн, а за подання касаційної скарги згідно з квитанцією № 1477-4384-5979-1518 від 24 січня 2022 року сплачено судовий збір у сумі 1681,60 грн, що разом складає 3783,60 грн. З огляду на те, що судом касаційної інстанції фактично задоволено дві третини позовних вимог, заявлених позивачем, відповідно відшкодуванню підлягає пропорційна сума - 2522,40 грн.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Вадима Меламеда в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непоновлення ОСОБА_1 пенсії, визнати протиправним і скасувати рішення про відмову у поновленні їй пенсії, викладене у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 7 квітня 2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати ОСОБА_1 пенсії з 7 жовтня 2009 року на вказаний нею банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з виплатою компенсації втрати частини доходів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (РНОКПП 21910427) у розмірі 2522 (дві тисячі п'ятсот двадцять дві) гривні 40 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: Т.Г. Стрелець
В.М. Шарапа