Дата документу 17.05.2022 Справа № 331/287/21
Єдиний унікальний № 331/287/21 Головуючий у 1-й інстанції Антоненко М.В.
Провадження №22-ц/807/1277/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
17 травня 2022 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кухаря С.В..
Бєлки В.Ю.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2021 року у справі за позовом Кредитної спілки «Запоріжжя» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості, -
У лютому 2021 року Кредитна спілка «Запоріжжя» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначено, що 20 лютого 2019 року між КС «Запоріжжя» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 2216, відповідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 30 000, 00 гривень.
На забезпечення вимог Кредитної спілки «Запоріжжя» за договором кредиту № 2216 від 20.02.2019 року між позивачем КС «Запоріжжя» та поручителем ОСОБА_2 , боржником ОСОБА_1 був укладений договір поруки №2216/П1 від 20.02.2019 року.
Крім того, в забезпечення вимог Кредитної спілки «Запоріжжя» за договором кредиту №2216 від 20.02.2019 року між позивачем КС «Запоріжжя» та поручителем ОСОБА_3 , боржником ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 2216/П2 від 20.02.2019 року.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в порушення умов зазначеного договору відповідачі несвоєчасно та не в повному обсязі здійснюють платежі в погашення кредиту та сплату відсотків, внаслідок чого утворилася заборгованість станом на 19 квітня 2021 року в сумі 75 108, 24 гривень.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Запоріжжя» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 75 108 гривень 24 копійки з яких: 16 926,00 грн. - заборгованість зі тілом кредиту; 698,58 грн. - проценти за користування кредитом в період з 20 лютого 2019 року по 20 лютого 2020 року; 49 020,66 грн. - проценти згідно з п. 5.4 Договору кредиту (ч.2 ст.625 ЦК України) за період з лютого 2020 року по 19 квітня 2021 року; 8 463,00 грн. - штраф.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Запоріжжя» судовий збір у розмірі по 756,67 грн. з кожного.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невстановлення обставин справи, просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні вимоги про стягнення процентів за кредитним договором в сумі 49 020,66 грн відмовити та зменшити розмір тіла кредиту на суму 11 950,00 грн; в іншій частині рішення суду залишити без змін.
У відзиві позивач заперечив проти доводів апелянта, просить залишити скаргу без задоволення, рішення суду - без змін.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.369 цього Кодексу.
Згідно із ст.7 п.13 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зі змісту статті 274 ч.1 п.1 ЦПК України вбачається, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких відповідно до пп. 1, 2 ч. 6 статті 19 ЦПК України належать справи з ціною позову, що не перевищує 100 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, справи незначної складності.
Враховуючи наведене, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на законі та знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, через що позов слід задовольнити та солідарно стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 75 108,24 гривень.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 20 лютого 2019 року між КС «Запоріжжя» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 2216, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 30 000,00 гривень.
Позивач виконав свій обов'язок перед відповідачем ОСОБА_1 відповідно до умов договору, надавши кредит у сумі 30 000,00 гривень, що підтверджується видатковим касовим ордером № 76 від 20.02.2019 року.
В забезпечення вимог Кредитної спілки «Запоріжжя» за договором кредиту № 2216 від 20.02.2019 року між позивачем КС «Запоріжжя» та поручителем ОСОБА_2 , боржником ОСОБА_1 був укладений договір поруки №2216/П1 від 20.02.2019 року.
В забезпечення вимог Кредитної спілки «Запоріжжя» за договором кредиту № 2216 від 20.02.2019 року між позивачем КС «Запоріжжя» та поручителем ОСОБА_3 , боржником ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 2216/П2 від 20.02.2019 року.
Протягом строку дії договору кредиту відповідачі постійно порушували умови зазначених договорів, кредит не повертали, проценти за користування кредитом не сплачували.
Станом на 19 квітня 2021 року утворилася заборгованість в сумі 75 108,24 грн., з яких:16 926,00 грн. - заборгованість зі тілом кредиту; 698,58 грн. - проценти за користування кредитом в період з 20 лютого 2019 року по 20 лютого 2020 року; 49 020,66 грн. - проценти згідно з п. 5.4 Договору кредиту (ч.2 ст.625 ЦК України) за період з 21 лютого 2020 року по 19 квітня 2021 року; 8 463,00 грн. - штраф.
Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У пункті 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі № 910/1238/17 зазначено, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Пунктом 1.4 Договору кредиту № 2216 від 20.02.2019 р. встановлено розмір процентної ставки за користування кредитом на рівні 75 % річних (а.с.14).
Зазначеним пунктом договору передбачені проценти за правомірне користування кредитним коштами в межах строку користування кредитом, а саме з 20 лютого 2019 року по 20 лютого 2020 року.
Разом з цим, пунктом 1.5. Договору кредиту № 2216 від 20.02.2019 р. встановлено, що у разі прострочення позичальником строків сплати, передбачених Графіком розрахунків згідно п.2.1. цього Договору, або у випадку виникнення відповідно до умов даного Договору зобов'язання Позичальника достроково повернути кредит, розмір процентів за користування кредитом становить 150% річних з наступного за днем сплати по кредиту дня і діє до повного погашення Позичальником простроченої заборгованості по кредиту.
Відповідно до п.5.4. Договору кредиту № 2216 від 20.02.2019 р. за прострочення позичальником строків сплати, передбачених Графіком розрахунків та/або п.п.1.3., 4.1.5., 7.4. Договору кредиту № 2216 від 20.02.2019 р., позичальник згідно із ч.2 ст.625 ЦК сплачує кредитодавцю на його вимогу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 250% процентів річних від простроченої суми.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 по справі №5017/1987/2012, відповідно до частини другої статті 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач звернувся до відповідачів з позовними вимогами, в тому числі про стягнення 150 процентів річних за порушення грошового зобов'язання, за період з 20 лютого 2020 року по 20 лютого 2021 року, тобто в межах строку кредитування, на підставі п. 1.4. і 1.5 Договору кредиту № 2216 від 20.02.2019 р.
Крім іншого, позивач просив стягнути з відповідачів проценти за неправомірне користування коштами у зв'язку з порушенням п. 1.3. Договору кредиту № 2216 від 20.02.2019 р. на підставі п. 5.4. зазначеного договору та частиною другою статті 625 ЦК України.
Згідно із п.5.4. Договору кредиту № 2216 від 20.02.2019 р. за прострочення позичальником строків сплати, передбачених Графіком розрахунків та/або п. п.1.3., 4.1.5., 7.4. Договору, позичальник згідно з частиною другою статті 625 ЦК сплачує кредитодавцю на його вимогу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 250% процентів річних від простроченої суми.
У зв'язку з порушенням ОСОБА_1 пункту 1.3. Договору кредиту № 2216 від 20.02.2019 р. та неповернення повної суми кредиту у строк до 20.02.2020 р. у неї утворилась заборгованість відповідно до ч.2 ст.625 ЦК за процентами за неправомірне користування коштами за період з 21.02.2020 р. по 19.04.2021 р. у розмірі 49 020,66 грн., що підтверджується розрахунком КС «Запоріжжя» (а.с.49).
В силу приписів ч.1 ст.1546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з п.5.5. Договору кредиту № 2216 від 20.02.2019 р., у разі прийняття Спілкою рішення про стягнення процентів за користування кредитом та суми кредиту в судовому порядку внаслідок невиконання позичальником зобов'язань, встановлених п.2.6., до позичальника застосовується штраф у розмірі 50% від суми фактичного залишку кредиту на дату прийняття Спілкою рішення про стягнення простроченої заборгованості у судовому порядку (а.с.16).
Штраф за несвоєчасне виконання зобов'язань складає 8 463,00 грн (16 926,00 грн фактичного залишку кредиту * 50 %).
Вирішуючи питання щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів, судом першої інстанції вірно встановлено, що в забезпечення вимог КС «Запоріжжя» за Договором кредиту № 2216 від 20.02.2019 р. між позивачем та поручителем ОСОБА_2 (Відповідач-2) та позичальником ОСОБА_1 (Відповідач-1) укладений Договір поруки №2216/П1 від 20.02.2019 р.(а.с. 17)
В забезпечення вимог КС «Запоріжжя» за Договором кредиту № 2216 від 20.02.2019 р. між позивачем та поручителем ОСОБА_3 (Відповідач-3) та позичальником ОСОБА_1 (Відповідач-1) укладений Договір поруки № 2216/П2 від 20.02.2019р.(а.с.18).
Згідно з п.2.1. зазначених Договорів поруки 2216/П1 і № 2216/П2 від 20.02.2019 р., поручитель бере на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями боржника, що випливають із Договору кредиту № 2216 від 20.02.2019 р., укладеного між кредитором та боржником.
Відповідно до п.3.1. Договору поруки, відповідальність поручителя настає у випадку, коли боржник не виконує або неналежним чином виконує свої грошові зобов'язання згідно Договору кредиту.
Пунктом 3.2. Договору поруки визначено, що Поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Поручитель відповідає по зобов'язанням боржника в повному обсязі всім належним йому майном та іншими коштами, на які може бути звернення стягнення, тобто: повернення кредиту, виплату відсотків за його користування, додаткових відсотків, відшкодування збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов Договору кредиту.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції, ґрунтуючись приписами статей 526, 530 ЦК України, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про подвійне застосування КС «Запоріжжя» штрафу є безпідставними, оскільки апелянт помилково вважає нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 49 020,66 грн штрафом. Ураховуючи надані позивачем розрахунки, які ґрунтуються на вимогах закону і договору, судова колегія відхиляє зазначені доводи апелянта.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що нею за кредитним договором сплачено 11 950,00 грн, які не враховані позивачем при розрахунку заборгованості, а саме:
19 серпня 2019 року - 2 000,00 грн;
31 січня 2020 року - 1 500,00 грн;
19 лютого 2020 року - 2 650,00 грн;
11 березня 2020 року - 1 500,00 грн;
02 квітня 2020 року - 1 000,00 грн;
05 серпня 2020 року - 800,00 грн;
12 жовтня 2020 року - 500,00 грн;
27 листопада 2020 року - 1 000,00 грн;
01 грудня 2020 року - 1 000,00 грн (а.с.121, 77-79).
Колегія суддів спростовує зазначене твердження апелянта, оскільки позивачем у наданих суду розрахунках враховані усі платежі, окрім зазначеного апелянтом платежу від 19 лютого 2020 року у розмірі 2 650 грн (а.с.10-11).
Щодо платежу від 19 лютого 2020 року у розмірі 2 650 грн, оплату якого стверджує апелянт, судова колегія зазначає наступне.
Матеріали справи містять копію квитанції № 2АОВ-3АОВ-8СОН-61Т8 від 19.02.2020, відповідно до якої ОСОБА_1 сплатила грошові кошти на погашення кредиту у розмірі 2 650,00 грн (а.с.77 зворот). У графі «ЄДРПОУ» одержувача зазначено «331230016». Утім, код ЄДРПОУ КС «Запоріжжя» «33123016». Наведене свідчить про помилку при заповненні даних отримувача, внаслідок чого зазначені кошти не були зараховані на розрахунковий рахунок позивача. Дана обставина підтверджується банківською випискою про рух коштів КС «Запоріжжя» за період з 19.02.2020 р. по 28.02.2020 р. (а.с.97-99).
В силу зазначених обставин, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неврахування позивачем погашених нею коштів у сумі 11 950,00 грн, оскільки апелянт ОСОБА_1 не надала суду належних доказів, які б спростовували розрахунок заборгованості перед КС «Запоріжжя» на зазначену суму.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
З огляду на наведене вбачається, що судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 травня 2022 року.
Головуючий
Судді: