Апеляційне провадження № 22-ц/824/502/2022
Справа 369/3220/20
Іменем України
12 травня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Пінкевич Н.С. в м. Київ 24 вересня 2020 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В березні 2020 року позивач ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу, просив стягнути з відповідача на свою користь відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 64379,09 грн. та судові витрати.
Позов мотивував тим, що 06 липня 2018 року сталася дорожньо-транспортна пригода з автомобілем BMW 525 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобілем Chevrolet Cruzeд.н.з. НОМЕР_2 , згідно постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2018 року винною особою у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за ст. 124 КУпАП визнано відповідача. На момент настання пригоди діяв Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності АМ-4204445 від 25 червня 2018 року, забезпеченим транспортним засобом згідно п. 7 якого є BMW 525 д.н.з. НОМЕР_1 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження, потерпілому було заподіяно матеріальну шкоду в розмірі вартості відновлювального ремонту на суму 64379,09 грн., на підставі наданих документів зазначену дорожньо-транспортну пригоду ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" визнало страховим випадком та виплатило потерпілому страхове відшкодування в загальному розмірі 64379,09 грн., виконавши в повному обсязі зобов'язання за полісом. Відповідач, порушуючи умови п. ґ ч. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" взагалі не повідомив позивача як страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди, відтак в порядку регресу має сплатити на користь позивача виплачені потерпілій особі грошові кошти.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2020 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 64379,09 грн. та судовий збір 2102 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просили скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалися на те, що будь-яких вимог, претензій, судових повісток відповідач не отримував та не знав, що у страховика, з яким у нього був укладений договір обов'язкового страхування, виникнуть до нього претензії.
Вказували, що як вбачається з рішення, страховик звернувся з позовом на підставі п.п. "в" п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", однак матеріали справи не містять жодних доказів про те, що відносно ОСОБА_1 було складено адмінпротокол та його притягнуто до відповідальності за ст. 130 або ст. 122-4 КУпАП. Вказане свідчить, що обставини, встановлені в рішенні суду, не відповідають обставинам, викладеним в позові, де підставою позову вказано п.п. 33.1.2 п. 33.1 ст. 31вказаного Закону.
При цьому відповідач виконав вимоги ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зателефонувавши на гарячу лінію своєї страхової компанії та повідомивши про страховий випадок, також проінформував іншого учасника, що його відповідальність застрахована у позивача, про що свідчить здійснена виплата третій особі в повному обсязі. На гарячій ліній йому не роз'яснили, що він має подати ще повідомлення у письмовому вигляді відповідного зразка.
Наводили правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 14 лютого 2018 року в справі № 760/5736/15-ц, в якій Верховний Суд зробив висновок, що факт неповідомлення страхувальником свого страховика про настання страхового випадку не є підставою для стягнення із страхувальника страхового відшкодування в порядку регресу, якщо страховик мав можливість перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
Вказували, що аналогічні правові висновки викладені в інших постановах Верховного Суду, зокрема від 14 лютого 2018 року в справі № 752/9895/15-ц, від 28 лютого 2018 року в справі № 722/1929/15-ц, від 04 квітня 2018 року в справі № 522/24655/16-ц, від 25 квітня 2018 року в справі № 369/5335/15-ц, від 03 травня 2018 року в справі № 210/3852/15-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 760/17929/15-ц та інших.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Відповідач в апеляційній скарзі посилався на розгляд справи у його відсутності, без повідомлення його належним чином про час і дату розгляду справи.
Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст. 128 - 130 ЦПК України.
Частинами 1 - 4 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Згідно із ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач ОСОБА_1 був повідомлений судом про дату, час і місце розгляду справи.
Апеляційний суд враховує, що на а. с. 31 знаходиться довідка відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 27 травня 2020 року, в якій зазначено місце проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , що відповідає відомостям, вказаним в полісі обов'язкового страхування (а. с. 6), разом із тим, вся поштова кореспонденція суду направлялася на іншу адресу - АДРЕСА_2 та повернута до суду з відміткою про відсутність такого адресата за вказаною адресою.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, чим позбавив відповідача можливості скористатись наданими йому ст. 43, 49 ЦПК України процесуальними правами при розгляді справи.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Також суд першої інстанції під час розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення не надав належної оцінки доводам відповідача та доказам, наданим на підтвердження цих доводів, про реєстрацію та фактичне проживання апелянта за іншою адресою.
Отже, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що відповідач ОСОБА_1 при розгляді даної цивільної справи повідомлявся належним чином за адресою, зазначеною в позовній заяві, і небажання відповідача надавати докази в обґрунтування заперечень проти позову давало суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими сторонами.
Крім того, встановлюючи обставини, які мають значення для справи і на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції встановив, що до позивача перейшло право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, оскільки відповідач під час настання страхового випадку за його участю самовільно залишив місце пригоди (п.п. "в" п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Разом із тим, такі встановлені судом обставини не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, які не містять доказів складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 122-4 КУпАП, та змісту самого позову, оскільки позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу суму виплаченого страхового відшкодування з інших підстав, а саме передбачених п. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в зв'язку з неповідомленням страховика, згідно доводів позивача, про настання дорожньо-транспортної пригоди за його участі.
Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції, повинен був встановити, чи поніс позивач необґрунтовані виплати, однак безпідставно усунувся від встановлення цих обставин.
Отже, при розгляді даної справи суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та не визначився з характером спірних правовідносин, що призвело до ухвалення помилкового рішення.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду, фактичним обставинам справи, та із порушенням норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, відтак судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи позовні вимоги ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" по суті, апеляційний суд виходить із наступного.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та накладено на нього адміністративне стягнення. Встановлено, що 06 липня 2018 року на автодорозі Київ-Знамянка на перехресті Новообухівського шосе з виїздом з с. Ходосіївка Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 , керуючи автомобілем BMW д.н.з. НОМЕР_1 , під час вибору безпечної швидкості руху не врахував дорожньої обстановки та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, під час виникнення небезпеки для руху, яку він об'єктивно спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до повної зупинки транспортного засобу, та вчинив зіткнення з автомобілем ChevroletCruzeд.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , який здійснив розворот на вказаному перехресті; під час ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження; своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 12.1, 12.3 ПДР (а. с. 9).
На а. с. 10 - 11 знаходиться копія роздруківки відомостей НПУ з підсистеми обліку та обробки запитів страховиків до ресурсу Національної поліції України.
На а. с. 6 - 7 знаходиться зразок полісу та роздруківка інформаційного тексту за полісом АМ-4204445 від 25 червня 2018 року, згідно якого страховою сумою за шкоду, заподіяну майну, є 100000 грн., забезпечений транспортний засіб - автомобіль BMW д.н.з. НОМЕР_1 .
На а. с. 8 знаходиться роздруківка з інформаційної бази даних МТСБУ щодо чинності полісу АМ-4204445 станом на дату дорожньо-транспортної пригоди.
На а. с. 12 - 13 знаходиться копія страхового акту № 712-13147 за договором страхування АМ-4204445 від 25 червня 2018 року, укладеного з ОСОБА_1 , в якому визначено розрахунок суми страхового відшкодування 64379,09 грн.
На а. с. 16 - 20 знаходиться копія розпорядження ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" від 27 грудня 2018 року № 09-05-13147 про виплату страхового відшкодування та копії платіжних доручень про виплату на користь потерпілого ОСОБА_3 сум 20000 грн., 10000 грн., 20000 грн., 14379,09 грн., всього 64379,09 грн.
На а. с. 21 знаходиться копія претензії ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" від 17 грудня 2019 року, адресованої ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 , про добровільне погашення регресної заборгованості протягом 7 днів на підставі п.п. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2022 року було задоволено клопотання відповідача про витребування доказів, оскільки відповідач ОСОБА_1 був позбавлений процесуальної можливості заявити дане клопотання в суді першої інстанції, та витребувано у ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" належним чином завірену копію страхової справи щодо ОСОБА_1 .
В страховій справі, крім зазначених вище документів, наявна копія повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, поданого потерпілою особою ОСОБА_3 до ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" 09 липня 2018 року, копії особистих документів ОСОБА_3 , фотокопії транспортного засобу потерпілого, копія заяви ОСОБА_3 про виплату страхового відшкодування від 09 серпня 2018 року.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до п.п. ґ ч. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Підпунктом 33.1 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що хоча факт неповідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування, однак в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, відповідач як винуватець дорожньо-транспортної пригоди притягнутий до адміністративної відповідальності, страховик виплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не є підставою для стягнення проведених виплат в порядку регресу.
Вказаний обов'язок водія встановлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам, що є визначальним.
Необґрунтована виплата страхового відшкодування має місце у разі, коли страховика не було повідомлено про страховий випадок жодним з учасників дорожньо-транспортної пригоди, що призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року в справі № 6-2011цс16, де, відмовляючи в задоволенні заяви ПрАТ "Київський страховий дім" про перегляд судових рішень щодо відмови у стягненні в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування, Верховний Суд України зазначив, що обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди, установлений законом для надання страховику можливості перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Проте в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, відповідач як особа, винна в дорожньо-транспортній пригоді, притягнутий до адміністративної відповідальності, страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно грунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов'язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. У справі, яка переглядається, факт настання страхового випадку встановлено; відповідача як особу, винну в дорожньо-транспортній пригоді, притягнуто до адміністративної відповідальності; ПрАТ "Київський страховий дім" сплатило страхове відшкодування на підставі судового рішення, оскільки ним заперечувався факт укладення договору страхування, розмір страхового відшкодування, сплачений страховиком на підставі судового рішення, не перевищує ліміту відповідальності страховика, тому сам по собі факт неповідомлення відповідачами страховика про настання страхового випадку не є підставою для пред'явлення регресного позову до водія забезпеченого транспортного засобу.
Така позиція є сталою і міститься у цілому ряді постанов, зокрема у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-1253цс16, від 22 березня 2017 року у справі № 6-2011цс16 та від 31 травня 2017 року у справі № 6-1613цс16, у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 208/7291/13, від 14 лютого 2018 року в справі № 752/9895/15-ц, від 28 лютого 2018 року в справі № 722/1929/15-ц, від 04 квітня 2018 року в справі № 522/24655/16-ц, від 25 квітня 2018 року в справі № 369/5335/15-ц, від 03 травня 2018 року в справі № 210/3852/15-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 760/17929/15-ц та інших.
У даному випадку ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" 09 липня 2018 року було письмово повідомлено потерпілою особою про настання страхового випадку, у повідомленні зазначено дату, місце його настання, винну особу, номер полісу забезпеченого транспортного засобу.
Отже, страховик мав можливість переконатися, що подія є страховим випадком. Крім того, факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, він зафіксований правоохоронними органами, страховик його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність в справі будь-яких доказів, що неповідомлення відповідачем страховика в письмовій формі у встановлений законом триденний строк про страховий випадок призвело до необгрунтованих виплат з боку позивача.
Таким чином, позов ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" задоволенню не підлягає з огляду на його недоведеність, а саме позивачем не доведено, що внаслідок несвоєчасного повідомлення відповідачем про настання страхового випадку позивачем як страховиком було здійснено необґрунтовані виплати. Позивач всупереч положенням ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України, які покладають на сторону обов'язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в розумінні ст. 77 - 80 ЦПК України, які б підтверджували, що внаслідок неповідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у позивача виникли необґрунтовані виплати.
При цьому апеляційний суд враховує, що в поданому ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" позові про необґрунтовані виплати взагалі не йдеться і жодних доказів з цього приводу позивачем взагалі не надано. Позивач мотивує свої вимоги виключно фактом неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд змінює розподіл судових витрат, та стягує з позивача на користь відповідача 3153 грн. за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити Приватному акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" в позові до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (м. Київ вул. Дегтярівська 33-б, 2 під'їзд, код ЄДРПОУ 20080515) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 3153 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.