Апеляційне провадження 22-ц/824/5230/2022
Справа № 374/290/21
Іменем України
12 травня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ржищівського міського суду Київської області, ухвалене у складі судді Потапенка А.В. в м. Ржищів 20 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У жовтні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зменшення розміру аліментів, просив зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ј частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу і до досягнення дитиною повноліття, на тверду грошову суму у розмірі 2000 грн. щомісячно.
Заявлені вимоги мотивував тим, що судовим наказом Ржищівського міського суду Київської області від 05 жовтня 2021 року з нього на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання дочки, при обґрунтуванні своїх вимог відповідач зазначила, що позивач ухиляється від покладеного на нього обов'язку утримувати дитину, що передбачений ст. 180 СК України, проте вказані відповідачем обставини не відповідають дійсності, оскільки він не заперечує проти обов'язку допомагати відповідачеві утримувати дитину, однак не має такої матеріальної можливості та категорично не погоджується з розміром стягнутих аліментів. При цьому після припинення спільних подружніх відносин він неодноразово пропонував відповідачеві свою допомогу в утриманні дитини шляхом перерахування коштів на банківську картку відповідача або придбання необхідних дитині речей, проте відповідач весь час інформації про рахунки йому не надавала, а пропозицією телефонувати їй у разі необхідності допомоги дитині жодного разу не скористалася. Відповідач не надає йому можливості бачитися з дитиною та перешкоджає в їх спілкуванні, тому позивач позбавлений будь-якої можливості надавати допомогу дитині.
Зауважував, що наразі не в змозі сплачувати аліменти в розмірі, встановленому судовим наказом, оскільки розмір середнього щомісячного доходу становить близько 15000 грн., а в залежності від обсягу виконаної роботи може бути навіть менше. Він має іншу сім'ю та малолітню дитину від другого шлюбу, а саме сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якого він зобов'язаний утримувати. При цьому дружина ОСОБА_1 не працює, а тому він не може сплачувати аліменти в розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, оскільки це поставить його сім'ю у ще більш скрутне матеріальне становище. Також сім'я позивача є багатодітною, на його утриманні знаходиться непрацююча дружина та її двоє неповнолітніх дітей, при цьому єдиним працюючим членом сім'ї є позивач. У разі стягнення присуджених аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 від першого шлюбу на інших членів сім'ї позивача залишиться по 2250 грн.
Вважав, що його матеріальний стан, а також сімейний стан (перебування у новому шлюбі та наявність інших дітей на утриманні) є окремими самостійними та достатніми підставами для зменшення розміру аліментів, що стягуються з нього на утримання спільної з відповідачем дочки, відтак судом має бути зменшено розмір аліментів з ј частини всіх видів заробітку щомісячно на тверду грошову суму в розмірі 2000 грн. щомісячно.
Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 20 грудня 2021 року в позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ржищівського міського суду Київської області від 20 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ст. 180, 181, 183, 192, 182 СК України, п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".
Вказував, що чинне сімейне законодавство надає рівне право платнику та одержувачу аліментів на звернення до суду з позовом про зміну розміру аліментів, при цьому суд першої інстанції невірно розтлумачив підстави позову та дійшов помилкового висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 181 СК України. Так, позивач мав на меті саме зменшити розмір аліментів, а не просто змінити спосіб їх стягнення, а тому відмова в позові з тих підстав, що позивач не може просити суд змінити спосіб стягнення аліментів, є безпідставною.
Наводив правові висновки Верховного Суду України в постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13, згідно яких зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження, наголошував, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що позивачем було заявлено саме про зменшення розміру аліментів, а не просто зміну способу їх стягнення.
Повторно наводив обставини, зазначені в позові, якими обґрунтовував необхідність застосування ст. 192 СК України і зміну розміру аліментів, вважав, що суд дійшов помилкових висновків про неможливість зменшення розміру аліментів, які стягуються з позивача, не врахувавши наявності двох самостійних підстав для зменшення розміру аліментів, а саме зміни матеріального та зміни сімейного стану.
Зазначив, що суд безпідставно не врахував надані позивачем докази, дав неправильну оцінку дійсним обставинам справи, що призвело до порушення норм процесуального права та як наслідок ухвалення помилкового рішення.
Вважав, що рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям мотивованості судового рішення, встановленим прецедентною практикою ЄСПЛ.
Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку про те, що згідно вимог закону спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду лише за позовом одержувача аліментів, а не платника, і такий же висновок міститься в постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18. Таким чином, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в позові ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, оскільки фактично він заявляє про зміну способу стягнення аліментів, що не передбачено законодавством у розумінні ч. 3 ст. 181 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про зменшення розміру аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем фактично заявлені вимоги про зміну способу стягнення аліментів, що не передбачено законодавством у розумінні ч. 3 ст. 181 СК України, оскільки спосіб стягнення аліментів змінюється за рішенням суду лише за позовом одержувача аліментів, а не платника. Крім того, наявність нової сім'ї, спільного з дружиною малолітнього сина та двох неповнолітніх дітей від іншого шлюбу дружини, які перебувають на утриманні позивача, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судовим наказом Ржищівського міського суду Київської області від 05 жовтня 2021 року № 374/262/21 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5 у розмірі ј частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 13 вересня 2021 року до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а. с. 10 - 11).
15 вересня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, в якому народжено дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 14 - 15).
ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 16 - 17).
На а. с. 18 знаходиться копія довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 01 вересня 2021 року, згідно якої зі слів заявника та на підставі поданих документів, до складу сім'ї входять ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , всього 5 осіб.
На а. с. 19 знаходиться копія довідки про доходи, виданої ТОВ "Трипільський пакувальний комбінат" 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 в тому, що він дійсно з 04 вересня 2019 року працює на комбінаті на посаді машиніста друкарсько-висікального верстата, розмір доходу за 6 місяців 2021 року складав 112088,04 грн.
На а. с. 20 знаходяться копії посвідчень, виданих ОСОБА_10 та ОСОБА_1 як членам багатодітної сім'ї.
На а. с. 21 знаходиться копія трудової книжки ОСОБА_10 , згідно записів в якій 31 липня 2019 року вона звільнена з роботи як тимчасово зарахована згідно ст. 36 п. 2 КЗпП України.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частинами першою та другою статті 27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів (постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року в справі № 303/369/20, провадження № 61-17250св20).
Згідно з положеннями ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Верховний Суд в постанові від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18 дійшов висновку, що апеляційним судом при зміні рішення суду першої інстанції в частині способу стягнення аліментів порушено положення частини третьої статті 181 СК України, оскільки спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Керуючись наведеними вимогами закону та врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18, встановивши, що позивач ОСОБА_1 просить зменшити розмір аліментів шляхом зміни способу їх стягнення, що прямо суперечить вимогам ст. ч. 3 ст. 181 СК України, оскільки право вибору способу стягнення аліментів належить виключно тому з батьків, разом з яким проживає дитина (стягувачу аліментів) суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову.
Є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції невірно розтлумачив підстави позову та дійшов помилкового висновку про необхідність застосування ч. 3 ст. 181 СК України, з огляду на те, що надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти, встановлені під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, є обов'язком суду (принцип jura novit curia - «суд знає закони»).
Не можна погодитися з доводами апеляційної скарги, що позивач мав на меті саме зменшити розмір аліментів, а не просто змінити спосіб їх стягнення, враховуючи, що в позовних вимогах ОСОБА_1 не просив зменшити розмір частки доходу, в якій судовим наказом з нього стягуються аліменти, а просив саме стягувати аліменти в твердій грошовій сумі, що є безумовною зміною способу стягнення аліментів, і виключне право на такі дії належить стягувачу.
Доводи апеляційної скарги, що чинне сімейне законодавство надає рівне право платнику та одержувачу аліментів на звернення до суду з позовом про зміну розміру аліментів, і що позивач скористався цим правом, звернувшись з відповідним позовом, висновків суду першої інстанції в наведеній частині не спростовують, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги з посиланням на постанову Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13, в якій роз'яснено, що зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження, з огляду на те, що правові висновки в зазначеній постанові сформовані до внесення змін до ч. 3 ст. 181 СК України, якими прерогатива зміни способу стягнення аліментів надана лише стягувачу, а не платнику аліментів, відтак ці правові висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи наведене, є помилковими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд неправильно застосував постанову Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18, згідно з якою спосіб стягнення аліментів змінюється за рішенням суду лише за позовом одержувача аліментів, а не платника, та що суд неправильно застосував положення ст. 192 СК України.
Обставини щодо зміни матеріального та сімейного стану позивача, на які він посилався в позові та повторно посилається в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують і не є самі по собі підставою для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту свого права шляхом фактичної зміни способу стягнення аліментів.
Таким чином, апеляційний суд не може погодитися з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що суд не врахував наявності двох самостійних підстав для зменшення розміру аліментів, а саме зміни матеріального та сімейного стану, що, на помилкову думку позивача, призвело до ухвалення незаконного рішення.
Разом із тим, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів шляхом зменшення їх частки від доходу, що відповідатиме вимогам ч. 3 ст. 181 та ст. 192 СК України у їх сукупності.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно не врахував надані позивачем докази, надав неправильну оцінку дійсним обставинам справи, що призвело до порушення норм процесуального права, апеляційний суд виходить із наступного.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що на підставі судового наказу Ржищівського міського суду Київської області від 05 жовтня 2021 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки в розмірі ј частки всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 вересня 2021 року; встановив, що позивач перебуває в шлюбі з ОСОБА_6 та має спільну з нею дитину, їх сім'я є багатодітною; також суд встановив розмір доходу ОСОБА_1 за 6 місяців 2021 року.
При цьому суд першої інстанції врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18, та дійшов висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що наявність нової сім'ї, спільного з дружиною неповнолітнього сина та двох неповнолітніх дітей від іншого шлюбу дружини, які перебувають на утриманні позивача, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Отже, доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, повністю спростовуються змістом рішення суду, який, надавши оцінку зібраним у справі доказам, повно та всебічно з'ясовує обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права.
Крім того, апеляційний суд враховує, що обставини, на які посилається позивач, обґрунтовуючи позов про зменшення розміру аліментів, зокрема створення іншої сім'ї та народження дитини в іншому шлюбі та в зв'язку із цим зміну матеріального та сімейного стану, існували на час винесення судового наказу про стягнення аліментів 05 жовтня 2021 року, доказів зміни матеріального або сімейного стану після визначення за рішенням суду розміру аліментів позивачем не надано.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі щодо немотивованості рішення Ржищівського міського суду Київської області від 20 грудня 2021 року є необґрунтованими, не підтверджуються будь-якими доказами, зводяться до викладення змісту рішень ЄСПЛ та відхиляються апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 20 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.