Номер провадження: 22-ц/813/5928/22
Номер справи місцевого суду: 523/4347/17
Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.
Доповідач Комлева О. С.
11.05.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2017 року, постановленого під головуванням судді Кисельова В.К., у цивільній справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, -
У березні 2017 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі ПрАТ «СК «Українська страхова група») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, в якому просило стягнути з відповідача суму в розмірі 33312 грн. 67 коп. по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та судовий збір.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 22 квітня 2015 року між ПАТ ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-1509-15-00065, предметом якого є страхування транспортного засобу «Сітроен», державний № НОМЕР_1 .
04 серпня 2015 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Сітроен», державний № НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Івеко», державний № НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .
Згідно постанови Іллічівського міського суду Одеської області від 21 серпня 2015 року, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась в наслідок порушення відповідачем ПДР України.
До позивача звернувся страхувальник із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування і надав при цьому усі необхідні документи.
Позивачем було складено страховий акт та розрахунок до нього на підставі рахунку-фактури № Р8200005989 від 05.08.2015 року та рахунку-фактури № Р8200006948 від 04.09.2015 року.
На підставі вищевказаних документів позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 33312 грн. 67 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 15965 від 21.08.2015 року та № 16937 від 10.09.2015 року.
Оскільки, сума по відшкодуванню шкоди була виплачена страховою компанією, позивач просив зазначену суму стягнути з відповідача.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2017 року позов ПрАТ «СК «Українська страхова група» задоволений.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 33312 грн. 67 коп., а також судовий збір у розмірі 1600 грн., а всього стягнуто суму у розмірі 34912 грн. 67 коп.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2021 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду залишена без задоволення.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить заочне рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що справа розглянута судом за відсутністю доказів того, що відповідач був належним чином сповіщений про розгляд справи.
Також апелянт вважає, що судом був здійснений неповний судовий розгляд, оскільки позивач діяв недобросовісно, приховавши від суду факт існування у відповідача полісу обов'язкового страхування, про який було відомо позивачу.
Крім того, заочне рішення порушує право відповідача на компенсацію збитків за рахунок страхової компанії і так само порушує мету існування інституту обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відзиву до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 22 квітня 2015 року між ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-1509-15-00065, предметом якого є страхування транспортного засобу «Сітроен», державний № НОМЕР_1 .
04 серпня 2015 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Сітроен», державний № НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Івеко», державний № НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .
Згідно постанови Іллічівського міського суду Одеської області від 21 серпня 2015 року, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась в наслідок порушення відповідачем ПДР України.
До позивача звернувся страхувальник із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування і надав при цьому усі необхідні документи.
Позивачем було складено страховий акт та розрахунок до нього на підставі рахунку-фактури № Р8200005989 від 05.08.2015 року та рахунку-фактури № Р8200006948 від 04.09.2015 року.
На підставі вищевказаних документів позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі: 33312 грн. 67 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 15965 від 21.08.2015 року та № 16937 від 10.09.2015 року.
Задовольняючи позов ПрАТ «СК «Українська страхова група» про стягнення страхового відшкодування, суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки
Згідно ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості витраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно до ст. 1194 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Оскільки, сума страхового відшкодування була виплачена страховою компанією, суд прийшов до вірного висновку про стягнення зі ОСОБА_1 суми у розмірі 33312 грн. 67 коп., виплату страхового відшкодування.
З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ПрАТ «СК «Українська страхова група за доведеністю позовних вимог.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
Також судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що справа розглянута судом за відсутністю доказів того, що відповідач був належним чином сповіщений про розгляд справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ОСОБА_1 про призначене судове засідання на 21 вересня 2017 року був сповіщений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке було отримано особисто ОСОБА_3 19.09.2017 року, про що свідчить його особистий підпис (а.с. 45).
Доводи про те, що судом був здійснений неповний судовий розгляд, оскільки позивач діяв недобросовісно, приховавши від суду факт існування у відповідача полісу обов'язкового страхування, про який було відомо позивачу, колегія суддів не приймає до уваги за їх безпідставністю, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 року у справі №910/12074/16 було відмовлено у задоволені позову ПрАТ «СК «Українська страхова група» до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», за участю третьої особи про стягнення 33312 грн. 67 коп. При цьому, суд приймаючи рішення, виходив із наявності в матеріалах справи копії бланку полісу серії АІ №8139441 та інформації з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, в яких містяться суперечливі відомості щодо даного полісу. У зв'язку з тим, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту страхування відповідачем цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу «Iveсo», яким спричинено механічні ушкодження транспортному засобу «Cіtroen», суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову за не підтвердженням наявності правових підстав для покладення обов'язку із виплати позивачу суми страхового відшкодування в порядку регресу (а.с. 106-112 зв.б.).
Оскільки, судовим рішенням були встановлені обставини, щодо полісу обов'язкового страхування, на який посилається апелянт (а.с. 65), колегія суддів не може прийняти його до уваги за безпідставністю.
Доводи про те, що заочне рішення порушує право відповідача на компенсацію збитків за рахунок страхової компанії і так само порушує мету існування інституту обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності спростовуються матеріалами справи тазводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
При цьому, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 11 травня 2022 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ Т.В. Цюра