Номер провадження: 22-ц/813/3391/22
Номер справи місцевого суду: 947/37794/20
Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 19
05.05.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,
при секретарі судового засідання Бондаренко Ю.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -
14 грудня 2020 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики від 03.11.2016 року в сумі 75000,00 доларів США та три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 6517 доларів США. В обґрунтування позову, позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору позики, за наслідком чого він вимушений звернутись до суду з цим позовом для захисту своїх майнових інтересів та стягнення заборгованості у заявленому розмірі (а.с. 2-3).
14 квітня 2021 року заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 03 листопада 2016 року у розмірі 75000 доларів США та три відсотки річних від простроченої суми за період з 01.01.2018 року по 23.11.2020 року у розмірі 6517 доларів США, що в загальній сумі складає 81517 доларів США. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору у розмірі 10510 гривень 00 копійок (а.с. 32-36).
12 травня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.04.2021 року (а.с. 43-47).
07 червня 2021 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 14.04.2021 року по цивільній справі №947/37794/20 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики залишено без задоволення (а.с. 63-66).
17 червня 2021 року канцелярією Київського районного суду м. Одеси зареєстровано апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року. Апелянт вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції не було враховано ряд обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема, апелянт вказує на розписку від 03.11.2016 року, яка, на думку апелянта, є нікчемною та не породжує правовідносин між сторонами, факт того, що відповідачем не спростовано наявності у справі двох однакових розписок, а також факту того, що ОСОБА_1 надав суду як доказ виконання зобов'язання перед ОСОБА_3 боргову розписку. Апелянт наголошує, що борг ОСОБА_3 було повернуто, а отже, виконано всі умови договору та вказує, що інша розписка, надана позивачем, була створена вже у червні 2020 року і вона, на думку апелянта, не змінює умови договору позики від 03.11.2016 року, оскільки такий договір є завершеним у зв'язку з його виконанням та поверненням оригінальної розписки. Крім цього, апелянт вважає, що судом першої інстанції самостійно, без належних доказів було застосовано стягнення судового збору без перевірки ціни позову та відомостей про офіційний курс НБУ долара США до національної валюти. Тому, апелянт просить суд скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.04.2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання апеляційної скарги.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та порядок проведення судового засідання повідомлені належним чином. Клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції до суду не подавали.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржуване заочне рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримав від ОСОБА_3 за договором позики від 03.11.2016 року в борг грошові кошти в сумі 75 000 доларів США, строком до 31.12.2017 року, які в обумовлений термін не повернув, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 75 000 доларів США, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних починаючи з наступного дня після дати остаточного виконання зобов'язань, обумовлених сторонами в 31.12.2017 року, тобто з 01.01.2018 року включно по 23.11.2020 року у розмірі 6517 доларів США, розрахунок нарахування яких, поданий позивачем до суду, судом перевірено і встановлено його відповідність та вірність.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи та оцінка апеляційного суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 03 листопада 2016 року ОСОБА_1 склав розписку на підтвердження отримання від ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 75000 доларів США, які зобов'язався повернути останньому в строк до 31.12.2017 року (а.с. 3).
Позивач стверджує, що відповідачем взяті на себе зобов'язання за вказаним договором, в обумовлений строк не виконані, а тому просив стягнути зі ОСОБА_1 75000 дол. США боргу, а також 6517 дол. США в порядку ст. 625 ЦК України (а.с. 2).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що здійснений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю, розписка про отримання в борг коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної суми.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Статтею 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Апелянт не заперечує факту складання ним розписки від 03.11.2016 року, однак повідомляє, що борг ОСОБА_3 було повернуто. Разом з тим, апелянт зазначає, що наявна у позивача розписка була створена вже у червні 2020 року і вона, на думку апелянта, не змінює умови договору позики від 03.11.2016 року, оскільки такий договір є завершеним у зв'язку з його виконанням та поверненням оригінальної розписки, копію якої було надано апелянтом (а.с. 50). При цьому, відповідач підтверджує, що обидві розписки були складені ним власноручно (а.с. 72-73).
Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції вказував на те, що доводи відповідача стосовно викладених сумнівів у достовірності розписки від 03.11.2016 року із строком виконання зобов'язання по 31.12.2017 року судом першої інстанції не приймаються, оскільки ОСОБА_3 в судовому засіданні 07.06.2021 року надав для огляду її оригінал та встановлено її відповідність копії, наявної в матеріалах справи, що також не було спростовано представником відповідача (а.с. 65).
Крім того, апеляційний суд зазначає, що з матеріалів справи не вбачається дослідження оригіналу розписки від 03.11.2016 року, копію якої було надано апелянтом.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що апелянт під час подання заяви про перегляд заочного рішення не був позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції із клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи, однак своїм процесуальним правом не скористався, а неможливість подання відповідно клопотання до суду першої інстанції належним чином в апеляційній скарзі не обґрунтував.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що відповідачем не спростовано доводи позивача щодо неповернення боргу, а тому погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо сплаченого позивачем судового збору за звернення до суду із позовною заявою.
В апеляційній скарзі представник апелянта зазначив, що суд першої інстанції без належних підстав застосував стягнення судового збору в розмірі 10510 грн без перевірки ціни позову та відомостей про офіційний курс НБУ долара США до національної валюти (а.с. 76).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору визначена на рівні 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб .
З матеріалів справи вбачається, що позов було подано до суду 14 грудня 2020 року.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2020 року становив 2102 гривні.
Заявлена ціна позову - 81517 дол. США, що в еквіваленті до національної валюти - гривні, на момент подання позовної заяви згідно із офіційним курс НБУ складала 2191176,96 грн. Тобто, 1 відсоток від ціни позову становить 21911,77 грн.
Враховуючи, що в даній справі розмір одного відсотка від ціни позову перевищує 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом першої інстанції правильно визначено розмір судового збору, який підлягав стягненню з відповідача на користь позивача з розрахунку 5 х 2102 грн = 10510 грн.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, а оскаржуване заочне рішення ухвалене судом першої інстанції із дотриманням норм процесуального права, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а заочне рішення суду першої інстанції залишає без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький