Номер провадження: 11-кп/813/730/22
Номер справи місцевого суду: 523/6419/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.05.2022 року м. Одеса
Одеській апеляційний в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2021 року, в рамках кримінального провадження №12019160000001147, внесеного до ЄРДР 25.12.2019 року, відносно:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Болград Одеської області, громадянина України, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-
встановив:
Зміст оскарженого судового рішення.
Оскарженим вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Обрано відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду негайно, помістивши до ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Початок строку відбування покарання визначено рахувати з моменту фактичного затримання.
Вирішено питання щодо долі речових доказів.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у загальному розмірі 8 277 гривень 58 копійок.
Відповідно до оскарженого вироку суду, 24.12.2019 року у невстановлений слідством час, водій ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (2,34 проміле етилового спирту в крові), достеменно знаючи, що керування транспортними засобами під впливом алкоголю заборонено, приступив до керування автомобілем «Фольксваген Транспортер», р/н НОМЕР_1 , чим порушив вимоги п/п «а» п. 2.9. «Правил дорожнього руху» України (введені в дію 01.01.2002 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001).
У подальшому, в зазначений день, приблизно о 23:30 год., водій ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, тим самим позбавивши себе можливості адекватно сприймати навколишню дорожню обстановку, своєчасно реагувати на її зміну та контролювати рух транспортного засобу, керував автомобілем «Фольксваген Транспортер», р/н НОМЕР_1 , та здійснював рух по крайній правій смузі руху проїзної частини вул. Чорноморського козацтва в м. Одеса, на якій організовано односторонній рух з трьома смугами руху в одному напрямку.
Під час здійснення руху по ділянці проїзної частини, в районі буд. 162 зазначеної вулиці, з невстановленою слідством швидкістю, водій ОСОБА_9 грубо порушив вимоги п.п. 1.5., 2.3. (б), 12.1., 12.2. «Правил дорожнього руху» України, не переконався в безпеці свого руху, не обрав безпечну і допустиму швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, погодні та дорожні умови, свої практичні навички керування транспортними засобами, а також особливості завантаження і стан свого автомобіля, щоб мати можливість постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, в результаті чого на заокругленій ділянці вліво, не впорався з керуванням свого автомобіля, втратив контроль над ним і допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїзної частини з виїздом на трамвайні колії ліворуч та подальшим наїздом на електроопору ЛЕП.
В результаті ДТП пасажир даного автомобіля ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови, тулуба, кінцівок, а саме: садна та рани голови; травми тулуба: синець та садна живота, крововилив в м'язах передньої поверхні грудної клітини, множинні двобічні переломи ребер з розривом міжреберних м'язів, перелом між рукояткою та тілом грудини, крововилив в переднє межистіння, розрив серця, розрив грудного відділу аорти, перелом на рівні 8, 9-го хребців з повним розривом спинного мозку та розривом міжреберних м'язів, двобічний гемоторакс. Крововиливи у судинних ніжок нирок, підкапсульний розрив діафрагмальної поверхні правої частки печінки. Розриви у корня брижі, крововилив у черевну порожнину 100 мл.; травми кінцівок: синці та садна лівої кисті, садна: попередньої поверхні правого колінного суглобу та передньої поверхні верхньої третини правового стегна, передньої поверхні лівого колінного суглоба та передньої поверхні лівої гомілки, сколковий перелом тіла правої стегнової кістки, поперечний перелом тіла лівої стегнової кістки, які у сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Безпосередньою причиною смерті є травматичний шок.
Допущені водієм ОСОБА_9 порушення вимог пунктів 1.5., 2.3.(б), 2.9.(а), 12.1., 12.2. «Правил дорожнього руху» України призвело до вчинення кримінального правопорушення та настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді загибелі потерпілого ОСОБА_10 .
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , просить вирок суду першої інстанції скасувати, а кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, з огляду на наступне:
- встановлені обставини справи судом першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки залишено поза увагою показання обвинуваченого про те, що він здійснював рух по середній смузі проїзної частини, перед поворотом на закругленої ділянці вправо, потерпілий впав на нього всім тілом та заблокував праву ногу. Він намагався підняти потерпілого, однак його нога була заблокована, та він не зміг уникнути зіткнення;
- в матеріалах справи відсутні докази, що обвинувачений ОСОБА_9 перевищив швидкість руху;
- перебування ОСОБА_9 у стані алкогольного сп'яніння встановлено результатом токсикологічного дослідження, що не є процесуальним джерелом доказів, натомість висновок експерта відсутній;
- висновок експерта № 153 -А від 15.04.2020 року є недопустимим доказом, оскільки експертиза проведена експертом установи МВС України, який входить до одного й того самого відомства, що й слідчій;
- вирок не відповідає вимогам ч. 2 ст. 374 КПК України, а саме не зазначено заняття, освіта та сімейний стан обвинуваченого;
- в матеріалах справи наявна розписка потерпілої про повне відшкодування шкоди, однак судом у вироку зазначено про часткове відшкодування шкоди;
- під час розгляду кримінального провадження нездійсненно належне фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального технічного засобу;
- судом безпідставно застосовано до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироку законної сили.
В судовому засіданні апеляційного суду захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , зазначили про те, що підтримують вимоги апеляційної скарги. Вирок суду винесено з грубим порушенням кримінального процесуального законодавства та просили призначити новий розгляд кримінального провадження у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального Закону, а саме п.7) ч.2 ст.412 КПК України, обґрунтовуючи зазначене, наступним:
- судове засідання 02.06.2021 року було призначено на 15 годину, фактично розпочалось о 15 годині 30 хвилин, а у журналі судового засідання зазначено, що судове засідання розпочалось о 14 годині 30 хвилин;
- у журналах судового засідання від 18.08.2020 року, 28.10.2020 року, 27.05.2021 року не зазначено ім'я та по батькові захисника, а в журналі судового засідання від 18.06.2021 року не зазначено відомості про обвинуваченого, незважаючи на його участь;
- в матеріалах справи відсутній журнал судового засідання від 21.09.2021 року.
- захисник ОСОБА_8 зазначив про те, що він не приймав участі під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, проте під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а саме при прослуховуванні дисків звукозапису судових засіданні, останньому, через погану якість звукозаписів не надалось можливим встановити позицію обвинуваченого щодо пред'явленого обвинуваченого.
Позиція учасників судового розгляду в судовому засіданні.
Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просили вирок суду першої інстанції скасувати, а кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Прокурор заперечував проти задоволення поданої апеляційної скарги, та зазначив, що фіксування судового розгляду вказаного кримінального провадження в суді першої інстанції відбулось відповідно до вимог кримінально процесуального закону, тому підстави для призначення нового розгляду відсутні.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як вбачається з матеріалів провадження та вироку, висновки суду першої інстанції по винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, відповідають фактичним обставинам провадження та підтверджується наявними у матеріалах провадження доказами.
Проаналізувавши зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку у вироку, суд обґрунтовано визнав винним ОСОБА_9 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та відповідно кваліфікував його дії, а саме:
- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 25.12.2019 року з планом-схемою, відповідно до якого на ділянці вул. Чорноморського козацтва - проїжджа частина має асфальтобетонне вологе покриття, темне міське електроосвітлення, знаходиться т/з Фольксваген Транспортер, д.н. НОМЕР_1 , має пошкодження капоту, переднього бамперу, лобового скла, двох передніх дверей, двох передніх крил, а також пошкодження передньої осі. На момент огляду в автомобілі знаходились водій та пасажир. Технічний огляд т/з не проводився, у зв'язку з пошкодженнями;
- результатом токсикологічного дослідження № 2257 від 26.12.2019, відповідно до якого в крові ОСОБА_9 при дослідженні виявлено етанол в концентрації 2,34 проміле;
- висновком судово-медичної експертизи № 14 (730/2019) від 27.01.2020 року, відповідно до якого у ОСОБА_10 , наявні тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови, тулуба, кінцівок, а саме: садна та рани голови; травми тулуба: синець та садна живота, крововилив в м'язах передньої поверхні грудної клітини, множинні двобічні переломи ребер з розривом міжреберних м'язів, перелом між рукояткою та тілом грудини, крововилив в переднє межистіння, розрив серця, розрив грудного відділу аорти, перелом на рівні 8, 9-го хребців з повним розривом спинного мозку та розривом міжреберних м'язів, двобічний гемоторакс. Крововиливи у судинних ніжок нирок, підкапсульний розрив діафрагмальної поверхні правої частки печінки. Розриви у корня брижі, крововилив у черевну порожнину 100 мл.; травми кінцівок: синці та садна лівої кисті, садна: попередньої поверхні правого колінного суглобу та передньої поверхні верхньої третини правового стегна, передньої поверхні лівого колінного суглоба та передньої поверхні лівої гомілки, сколковий перелом тіла правої стегнової кістки, поперечний перелом тіла лівої стегнової кістки, які у сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Локалізація та механізм ушкоджень у ОСОБА_10 свідчать про те, що вони могли утворитися в результаті транспортної травми, зокрема, 24.12.2019 р. в салоні автомобіля в результаті зіткнення його з перешкодою.
Смерть ОСОБА_10 знаходиться в причинному зв'язку з поєднаною травмою, яка зазначена в пункті 1 наступних підсумків, утвореною при дорожньо-транспортній пригоді у вигляді множинних травм, які охоплюють декілька ділянок тіла. Безпосередньою причиною смерті є травматичний шок.
Ушкодження у ОСОБА_10 заподіяні у відносно короткий проміжок часу, у своїй сукупності були небезпечними для життя та згідно з п. 2.1.1 а) щодо «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (Київ, 1995 р) , мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень.
- висновком експерта автотехнічної експертизи № 119-А від 27.03.2020 з фото таблицею, згідно з яким рульове керування, ходова частина та гальмова система автомобіля Volkswagen Transporter, номерний знак НОМЕР_1 , на момент настання події цієї пригоди знаходилися в працездатному стані, дозволяли водію контролювати, змінювати напрямок та характер руху керованого ним автомобіля;
- висновком експерта № 19 від 24.01.2020 року (за матеріалами справи), на підставі даних комплексной судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи, відповідно до якої у момент ДТП ОСОБА_10 знаходився на місці пасажира переднього сидіння, а ОСОБА_9 знаходився на місці водія;
- висновком експерта автотехнічної експертизи № 153-А від 15.04.2020, відповідно до якого для заданого комплексу вихідних даних, зазначеного в постанові про призначення судової експертизи, у даній дорожній ситуації водій автомобіля Volkswagen Transporter ОСОБА_9 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.4, 12.2 та 12.1 Правил дорожнього руху України.
Колегія суддів зазначає, що вищезазначені експертизи проведені належними експертними установами у відповідності до вимог закону, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.
Щодо доводів захисника про те, що в матеріалах справи відсутні докази, що обвинувачений ОСОБА_9 перевищив швидкість руху, апеляційний суд визнає їх необґрунтованими, оскільки суд розглядає справу лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, при цьому зазначена обставина судом першої інстанції невстановлена.
Також вина ОСОБА_9 підтверджується й іншими доказами, які містяться у матеріалах кримінального провадження.
Проаналізувавши всі вищеперераховані докази в сукупності колегія суддів приходить до висновку, що вина ОСОБА_9 доведена в повному обсязі та підтверджується матеріалами кримінального провадження, за наведених у вироку обставин, а дії обвинуваченого кваліфіковані правильно, а саме за ч. 2 ст. 286 КК України.
Що стосується доводів сторони захисту про необхідність скасування вироку суду першої інстанції на підставі п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, то, на думку колегії суддів, це не є безумовною підставою для скасування вироку суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі ст. 129 Конституції України гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією з основних засад судочинства. Зазначений конституційний припис покладає на суд обов'язок здійснювати повне фіксування судового процесу технічними засобами, оскільки саме за умови такого фіксування судового процесу гарантується конституційне право кожного на судовий захист, а також забезпечуються законність та інші основні засади судочинства.
Засада щодо гласності судового процесу та його повне фіксування технічними засобами розкривається у ст. 27 КПК України і складається із трьох взаємопов'язаних елементів: 1) гласність судового провадження; 2) відкритість судового провадження; 3) повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Ураховуючи те, що зазначена норма-засада є цілісною, фіксування судового засідання є допоміжним елементом щодо двох інших елементів - гласності судового процесу, яка полягає у забезпеченні обізнаності учасників судового провадження щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їхніх копій, а також на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення (ч. 1 ст. 27 КПК України), та відкритості судового процесу - право кожного бути присутнім під час судового розгляду, за винятком випадків, визначених законом (ч. 2 ст. 27 КПК України).
Частиною 4 ст. 107 КПК України передбачено, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов'язковим, окрім випадків, визначених у цій нормі (у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб).
Водночас ч. 6 ст. 107 КПК України встановлено виключення із загального правила обов'язковості фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження.
Зазначеною нормою передбачено, що незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов'язковим, але якщо при цьому сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними, не веде до недійсності відповідної процесуальної дії та її результатів.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, є однією з підстав, за наявності якої судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу на таку невід'ємну властивість поняття "істотність порушення вимог кримінального процесуального закону", визначену ст. 412 КПК України, як здатність цього порушення перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Отже, системно-структурний аналіз зазначених норм КПК України свідчить, що для з'ясування питання про те, як неповне фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів вплинуло на законність ухваленого судом рішення, необхідно виходити з "рівня істотності" відхилень від вимог норми кримінального процесуального права.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в матеріалах кримінального провадження наявний журнал судового засідання від 02.06.2021 року( а.с. 77-78 т.1) та 16.07.2021 року (а.с. 182-183 т.1), проте відсутні технічні носії інформації, на яких мало бути зафіксовано перебіг вказаних судових засідань.
Відповідно до акту від 04.10.2021 року, який складений секретарем судового засідання ОСОБА_11 та техніком ОСОБА_12 , встановлено факт виникнення неконтрольованої помилки в наслідок чого звукозапис судового засідання від 02.06.2021 року не відтворюється( а.с. 240 т.1).
На запит Одеського апеляційного суду, листом від 26.04.2022 року Суворовський районний суд м. Одеси повідомив про неможливість надання копій аудіозапису зазначених судових засідань.
Як убачається із журналів судового засідання Суворовського районного суду м. Одеси від 02.06.2021 року( а.с. 77-78 т.1) та 16.07.2021 року (а.с. 182-183 т.1), в яких відображено хід судового розгляду, у вказаних судових засіданнях не здійснювався допит обвинуваченого, потерпілого або свідків, долучення письмових доказів або їх дослідження. Під час апеляційного розгляду сторони кримінального провадження не заперечували проти проведення вказаних судових засідань, які фактично були відкладними, та не заперечували проти визнання такої дії та її результатів чинними.
Апеляційний суд не виключає, що за певних обставин відсутність звукозаписів окремих судових засідань може стати підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка посилається на таку обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення. У цій справі сторона захисту протягом апеляційного розгляду не обґрунтувала, яким чином відсутність технічного запису вищезазначених судових засідань вплинула на законність і обґрунтованість оскарженого вироку та вирішення справи по суті.
Посилання сторони захисту на неповноту журналів деяких судових засідань не є відповідно до ст. 412 КПК України безумовною підставою для скасування судового рішення. Крім того, слід звернути увагу на особливий порядок подачі письмових зауважень до суду, який ухвалив рішення, у разі незгоди із журналом судового засідання, що стороною захисту зроблено не було. Розгляд зауважень на журнал судового засідання суду першої інстанції не входить до повноважень апеляційного суду.
Під час апеляційного розгляду не знайшло свого підтвердження посилання сторони захисту на відсутність журналу судового засідання від 21 вересня 2021 року, тобто проголошення вироку суду, з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів провадження, зокрема журналу судового засідання та звукозапису судового засідання від 16.09.2021 року, суд перейшов до судових дебатів, надав останнє слово обвинуваченому та видалився до нарадчої кімнати о 16 годині 56 хвилин, після чого було закінчено звукозапис. Далі, о 10 годині 17 хвилин було розпочато звукозапис та проголошено вирок суду із зазначенням дати його ухвалення, а саме 21 вересня 2021 року(а.с. 212 т.1).
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що відсутність запису судового засідання від 02.06.2021 року, 16.07.2021 року та неповнота журналів деяких судових засідань не є безумовною підставою для скасування судових рішень у розумінні п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вирок суду належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. У ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_9 визнано винним, та об'єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_9 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та всіх обставин справи.
Водночас, апеляційний суд приймає до уваги доводи сторони захисту про те, що суд застосував до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід до набрання вироком законної сили за власної ініціативи, без клопотання прокурора та без зазначення конкретного строку дії запобіжного заходу, проте вважає за необхідне зауважити на наступному.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, обмеження права на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Дана норма має своє продовження в національному законодавстві, а саме, в статті 29 Конституції України вказано, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду й на підставах та в порядку, встановлених законом.
Разом із тим, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, суд зобов'язаний в резолютивній частині обвинувального вироку вирішити питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, до яких відносяться, зокрема, запобіжні заходи.
За таких обставин, дійсно, виникає логічне питання, чи може визнаватись запобіжним заходом у вигляді тримання під вартою негайне затримання засудженого в залі судового засідання до набрання обвинувальним вироком законної сили, адже, тримання під вартою, відповідно до системного аналізу положень Глави 18 КПК України, може застосовуватись на строк не більше, ніж 60 днів за клопотанням прокурора (слідчого за погодженням прокурора).
Саме тому використане законодавцем у п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України формулювання «до набрання вироку законної сили» не встановлює часові рамки даного обмеження прав особи, що не відповідає вимогам ст. 197 КПК та загальним засадам процесуального законодавства.
Водночас, проблемним питанням також виступає порядок виконання обвинувального вироку в частині обрання запобіжного заходу (який на практиці виконується негайно після ухвалення вироку), адже за загальним правилом, згідно положень ч.ч. 1 та 2 ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд констатує про наявну в даному випадку колізію в чинному кримінальному процесуальному законодавстві в частині нормативного регулювання поняття «запобіжного заходу» до набрання вироком законної сили.
Разом із тим, необхідно звернути увагу на те, що у справі «Руслана Яковенко проти України» (заява №5425/11 від 04.06.2015) ЄСПЛ зазначає, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» п. 1 ст. 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть, якщо він ще не набрав законної сили, і його можна оскаржити.
У справі «Вемгофф проти Німеччини» (заява №2122/64від 27.06.1968) ЄСПЛ дійшов висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, котрих за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з'явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту.
Відтак, застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили не виходить за межі наданих суду першої інстанції чинним кримінальним процесуальним законом повноважень.
У зв'язку з вищезазначеним, колегія суддів не знаходить підстав для зміни або скасування вироку суду першої інстанції, так як він являється справедливим, законним та обґрунтованим, суттєвих порушень кримінального процесуального закону не виявлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , - залишити без задоволення.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2021 року, в рамках кримінального провадження №12019160000001147, внесеного до ЄРДР 25.12.2019 року, відносно ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,- залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той же строк з моменту отримання копії цієї ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4