Провадження № 22-ц/803/4072/22 Справа № 201/6342/21 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
11 травня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Деркач Н.М.,
суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
при секретарі - Усик А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Келембет Ілони Миколаївни на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Файна мода України” про зобов”язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Файна мода України», у якому просила суд:
1. Зобов'язати директора ТОВ «Файна мода України» Фоменко О.В. звільнити ОСОБА_1 з посади клеїльниці відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням штату робітників на підставі наказу № 18 від 12 лютого 2021 року та у відповідності до заяви про звільнення від 17 травня 2021 року.
2. Зобов'язати директора ТОВ «Файна мода України» Фоменко О.В. надати позивачу наказ про звільнення, належно оформлену трудову книжку.
3. Зобов'язати директора ТОВ «Файна мода України» Фоменко О.В. здійснити остаточний розрахунок з ОСОБА_1 при звільненні з посади клеїльниці ТОВ «Файна мода України» відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із скороченням штату робітників на підставі наказу № 18 від 12 лютого 2021 року; нарахувати та здійснити виплату вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.
4. Стягнути з ТОВ «Файна мода України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2021 року по 30 червня 2021 року в розмірі 47 457 гривень 55 копійок та моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень.
5. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 гривень.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона працює на даному підприємстві, яке у період її роботи зазнавало неодноразових реорганізацій та змін у назві, з серпня 1999 року. 12.02.2021 року позивач отримала повідомлення (без номеру та дати) про звільнення з посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату робітників на підставі наказу №18 від 12.02.2021 року. В період з 12.02.2021 року по 12.04.2021 року нею за розпорядженням директора ТОВ «Файна мода України» ОСОБА_2 подано заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати, період яких становить 60 календарних днів. Будь-які грошові виплати за вказаний період не нараховувались. 17.05.2021 року ОСОБА_1 на підставі повідомлення про скорочення штату від 12.02.2021 року на ім'я директора ТОВ «Файна мода України» ОСОБА_2 подано заяву з проханням звільнити її відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП, проте ця заява не задоволена та її з роботи не звільнили. Між тим, строк скорочення штату працівників, про яке йшлося у наказі №18 від 12.02.2021 року, неодноразово продовжувався у зв'язку з пандемією COVID-19 та з метою провести реструктуризацію підприємства і його підрозділів: наказом №19 від 09.04.2021 року - на період з 09.04.2021 року по 12.05.2021 року, наказом №20 від 12.05.2021 року - на період з 12.05.2021 року по 11.06.2021 року, наказом №21 від 31.06.2021 року - на період з 12.06.2021 року по 12.07.2021 року. З цими наказами позивача не ознайомлено під підпис, а вони були розміщені на дошці повідомлень. Увесь цей час підприємство фактично не працювало, зарплата не виплачувалась. За таких обставин, позивач вважала, що вона знаходиться у вимушеному прогулі.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в ТОВ «Файна мода України» на посаді клеїльника, що підтверджується копією її трудової книжки (а.с.79-83).
12.02.2021 року позивач отримала попередження (без номеру та дати) про звільнення її з посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату робітників на підставі наказу №18 від 12.02.2021 року (а.с.14).
Наказ №18 від 12.02.2021 року має назву «Про скорочення штату працівників», та відповідно до його змісту вирішено: «У зв'язку із відсутністю заказів та з метою провести реструктуризацію підприємства та його підрозділів, з 12.02.2021 року скоротити…» низку посад, у тому числі, й посаду клеїльника, яку обіймає позивач. (а.с.67-68)
12.02.2021 року на виконання наказу Міністерства соціальної політики України №317 від 31.05.2013 відповідач подав до Центру зайнятості Інформацію про заплановане масове звільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, відповідно до якої заплановано звільнити 25 робітників, серед яких і посада клеїльника, дата наказу про попередження про заплановане звільнення - 12.02.2021 року, запланована дата звільнення - 12.04.2021 року (а.с.70-71).
Відповідно до штатного розпису на підприємстві ТОВ «Файна мода України» з 01.01.2021 року введено дві штатні одиниці клеїльника із посадовим окладом 6000 грн. (а.с.72-73).
Позивачці за її заявами двічі надавалася відпустка без збереження заробітної плати на період карантину на території України, встановленого рішенням КМУ: 15.02.2021 року по 28.02.2021 року - наказ про відпустку №18/1 від 12.02.2921 р.; з 01.03.2021 року до 31.03.2021р. - наказ про відпустку №18/2 від 01.03.2021 р. (а.с.84-87).
17.05.2021 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про звільнення її з посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату робітників на підставі відповідного повідомлення від 12.02.2021 року (а.с.15, 88).
В подальшому строк скорочення штату працівників, про яке йшлося у наказі №18 від 12.02.2021 року, неодноразово продовжувався у зв'язку з пандемією COVID-19 та з метою провести реструктуризацію підприємства і його підрозділів: наказом №19 від 09.04.2021 року - на період з 09.04.2021 року по 12.05.2021 року (а.с.16), наказом №20 від 12.05.2021 року - на період з 12.05.2021 року по 11.06.2021 року (а.с.17), наказом №21 від 31.06.2021 року - на період з 12.06.2021 року по 12.07.2021 року (а.с.18).
До теперішнього часу заяву ОСОБА_1 від 17.05.2021 року про її звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України не задоволено. Позивач, як і раніше, перебуває у штаті ТОВ «Файна мода України», проте на роботу не виходить з 01.04.2021 року.
ОСОБА_1 зверталася зі скаргами на дії відповідача щодо не звільнення її з підприємства на підставі п.1 ст.40 КЗпП України до Головного управління Держпраці у Дніпропетровські області, проте відповідей по суті своїх звернень не отримала (а.с.19-29).
Згідно роздруківки про рух коштів на банківській картці позивачки, виданої АТ КБ «Приватбанк», останній раз через банківську установу ОСОБА_1 отримала зарплату від відповідача 06.01.2021 року у розмірі 2 403,36 грн. (а.с.30-34).
Проте, згідно із «Відомостями про осіб, щодо яких виконуються вимоги ч.3 ст.47-1 Закону України «Про зайнятість населення» за квітень 2020 року та за травень 2020 року, позивачка отримала кошти від відповідача в розмірі 3148,67 грн. кожного разу (а.с.63-66).
Зазначені виплати позивачці проведено відповідачем за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, виділених відповідачу через Дніпровський міський центр зайнятості у зв'язку із карантином, встановленим КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, на підставі договору №450/60 від 04.06.2021 року (а.с.61-66).
Відповідно до бухгалтерської довідки №19 від 02.08.2021 року, наданої відповідачем, сума компенсації при звільненні у випадку скорочення дорівнює 4984,33 грн., а компенсація за дні невикористаної щорічної відпустки дорівнює 6469,39 грн. (а.с.78).
Відповідно до табелів обліку робочого часу, за весь робочий час квітня, травня та червня 2021 року, позивачка облікована - прогул (а.с.89-91).
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач попередив позивачку про намір її звільнити у зв'язку із скороченням штату робітників, однак це не позбавляє його можливості відмовитися від цього наміру, навіть за наявності заяви позивачки із проханням звільнити її саме на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, оскільки звільнення за вказаною нормою можливе лише за ініціативи роботодавця, тому позовні вимоги про зобов”язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з посади клеїльниці відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням штату робітників на підставі наказу № 18 від 12 лютого 2021 року та у відповідності до заяви про звільнення від 17 травня 2021 року не підлягають задоволенню. Оскільки решта позовних вимог є похідними від першої позовної вимоги, вони також задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.
Відповідно до статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
Отже, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Матеріалами справи встановлено, що наказом по підприємству №18 від 12.02.2021 року вирішено: «У зв'язку із відсутністю заказів та з метою провести реструктуризацію підприємства та його підрозділів, з 12.02.2021 року скоротити…» низку посад, у тому числі, й посаду клеїльника, яку обіймає позивач. (а.с.67-68)
12.02.2021 року на виконання наказу Міністерства соціальної політики України №317 від 31.05.2013 відповідач подав до Центру зайнятості Інформацію про заплановане масове звільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, відповідно до якої заплановано звільнити 25 робітників, серед яких і посада клеїльника, дата наказу про попередження про заплановане звільнення - 12.02.2021 року, запланована дата звільнення - 12.04.2021 року (а.с.70-71).
В подальшому строк скорочення штату працівників, про яке йшлося у наказі №18 від 12.02.2021 року, неодноразово продовжувався у зв'язку з пандемією COVID-19 та з метою провести реструктуризацію підприємства і його підрозділів: наказом №19 від 09.04.2021 року - на період з 09.04.2021 року по 12.05.2021 року (а.с.16), наказом №20 від 12.05.2021 року - на період з 12.05.2021 року по 11.06.2021 року (а.с.17), наказом №21 від 31.06.2021 року - на період з 12.06.2021 року по 12.07.2021 року (а.с.18).
Однак, підприємством відповідача рішення про звільнення позивача не приймалося.
Наведені обставини свідчать про те, що суд не може вдаватися до оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників.
17.05.2021 року позивач звернулася із заявою про звільнення її на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, яка не була задоволена. Позивач перебуває у штаті ТОВ «Файна мода України», проте на роботу не виходить з 01.04.2021 року.
Відповідно до табелів обліку робочого часу, за весь робочий час квітня, травня та червня 2021 року, позивачка облікована - прогул. (а.с.89-91)
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідачем неодноразово видавалися накази про продовження строку скорочення штату, були оцінені і місцевим, і апеляційним судом, з цього приводу зазначено, що така процедура є правом підприємства.
Що стосується посилань апелянта на те, що власноручно написана нею заява про звільнення є законною причиною для припинення трудового договору не є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про звільнення її саме на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, оскільки звільнення за вказаною нормою можливе лише за ініціативи роботодавця.
Інші доводи апеляційної скарги стосуються позовних вимог ОСОБА_1 , які є похідними від позовної вимоги про зобов'язання відповідача звільнити її з посади клеїльниці відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням штату робітників на підставі наказу № 18 від 12 лютого 2021 року та у відповідності до заяви про звільнення від 17 травня 2021 року.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Келембет Ілони Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді: Н.М. Деркач
М.М. Пищида
І.Ю. Ткаченко