Провадження № 22-ц/803/4057/22 Справа № 185/8505/21 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
11 травня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Деркач Н.М.,
суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
при секретарі - Усик А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” про стягнення моральної шкоди завданої внаслідок отримання професійного захворювання, -
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він тривалий час перебував у трудових відносинах з відповідачем та був звільнений з роботи на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я. Внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу позивач отримав хронічні професійні захворювання та третю групу інвалідності. Внаслідок ушкодження здоров'я порушились його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тому позивач просив стягнути з відповідача в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням грошові кошти в сумі 227 000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1000 грн.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач тривалий час перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці та був звільнений з роботи на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я.
Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 24.11.2005 року позивачу встановлено діагноз: радикулопатія шийна та попереково-крижова з вираженим порушеннм біомеханіки хребта, стійким больовим, м"язово-тонічним та вираженим периферичним нейросудинним синдромами, часто рецидивуючий перебіг, двобічний плечолопатковий періартроз ПФС другого ступеня, деф. артроз в сполученні з періартрозом ліктьових суглобів ПФ першого-другого та колінних суглобів ПФ-другого ст., з вираженим больовим синдромом.
Хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого. Осіб, які порушили законодавство про охорону праці, не встановлено, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників дільниць.
Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 23.01.2006 року, позивачу встановлено третю групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності з 11.01.2006 року безстроково; потреба у медичній та соціальній допомозі - медикаментозне та сан.кур. лікування.
Довідкою Обласної МСЕК №2 від 23.01.2006 позивачу протипоказана робота в підземних умовах, важкий труд.
Зазначеними доказами підтверджується факт отримання позивачем професійних захворювань, які призвели до встановлення йому втрати 50% відсотків професійної працездатності та інвалідності третьої групи безстроково.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці, позивач втратив професійну працездатність, став інвалідом третьої групи, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, пристосовуватися до життя з обмеженими можливостями. Ушкодженням здоров'я позивачу заподіяні фізичні та моральні страждання, що змушує його обмежувати свою фізичну активність, відчувати дискомфорт у повсякденному житті і спілкуванні з оточуючими. Зазначені негативні зміни призводять до зниження якості життя позивача та зменшення благ, які позивач мав до моменту отримання професійних захворювань та втрати професійної працездатності. Врахувавши глибину та ступінь моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнавав та зазнає внаслідок втрати професійної працездатності, обставин, які стали причиною встановлення втрати працездатності, а також їх наслідки, із урахуванням характеру ушкодження здоров'я позивача, що є незворотніми, безстроковими, суд вважав необхідним визначити розмір компенсації моральної шкоди в сумі 100 000 грн. Сума моральної шкоди підлягає стягненню з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням з огляду на наступне.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Матеріалами справи встановлено, що внаслідок втрати професійної працездатності позивачу спричинено моральну шкоду, оскільки він відчуває фізичний біль та душевні страждання, він позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки минулої роботи в неналежних умовах, що свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я позивача, що спростовує доводи апеляційної скарги ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що стягнутий судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції, з урахуванням глибини та ступеня моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнавав та зазнає внаслідок втрати професійної працездатності у розмірі 50%, обставин, які стали причиною встановлення втрати працездатності, а також їх наслідків, із урахуванням характеру ушкодження здоров'я позивача, що є незворотнім, дійшов до вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
На підставі наведеного колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди є необґрунтованим, заниженим та таким, що визначений без повного урахування роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді: Н.М. Деркач
М.М. Пищида
І.Ю. Ткаченко