ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.05.2022Справа № 910/18003/21
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон»
про стягнення 1 099 162,56 грн.,
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (надалі - ТОВ «Фаєплон») про стягнення 1 099 162,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання із оплати спожитої теплової енергії на підставі договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1631037 від 24.01.2019, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 973 610,97 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 56 938,66 грн., 3% річних у розмірі 17 817,52 грн. та інфляційних у розмірі 50 795,41 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
Вказана ухвала була направлена на адресу ТОВ «Фаєплон», яка зазначена в позові та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підриємців та громадських формувань, що міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, проте відправлення повернулось на адресу суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Вказаний лист було направлено за офіційною адресою місцезнаходження відповідача, яка міститься у ЄДР, та надавалась у ЄДР самим відповідачем, а відтак, неотримання відповідачем поштового відправлення за вказаною ним самим адресою є свідомим діянням (бездіяльністю) самого відповідача, тому всі несприятливі наслідки такого неотримання покладаються на нього самого.
В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою відповідача, вважається днем вручення йому відповідної ухвали суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 25.11.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Натомість, відзив на позовну заяву відповідачем не подано.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
24.01.2019 між КП «Київтеплоенерго» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Водоканал-Сервіс» (споживач), найменування якого було змінено на ТОВ «Фаєплон», був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1631037 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію у гарячій воді споживачу для потреб опалення, а споживач зобов'язується отримувати теплову енергію та оплачувати її вартість відповідно до умов, викладених у цьому договорі.
Пунктом 2.2.1 Договору передбачено, що постачальник зобов'язується безперебійно (крім випадків визначених цим договором та чинним законодавством) постачати споживачу теплову енергію у гарячій воді, на межу балансової належності, відповідно до додатків 3, 4 до цього договору для потреб опалення - в період опалювального сезону, згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними у додатку 1 до цього договору.
Споживач зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1 до цього договору, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до цього договору (п. 2.3.1 Договору).
Відповідно до п. 9 додатку №2 до Договору «Тарифи та порядок розрахунків» від 24.01.2019 споживач, на розрахунковий рахунок постачальника, відкритий у ТВБВ №100/020 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» (код банку 322669), щомісячно:
- забезпечує не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на розрахунковий рахунок постачальника - р/р НОМЕР_3;
- до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком за кожною тарифною групою окремо:
- р/р НОМЕР_2 - за теплову енергію, спожиту для потреб споживачів тарифної групи «інші»;
- р/р НОМЕР_4 - за теплову енергію, спожиту для потреб бюджетних споживачів;
- р/р НОМЕР_5 - за теплову енергію, спожиту для потреб релігійних організацій;
Оплата коштів із супутніх розрахунків (конденсат, наповнення мережною водою, тощо) здійснюється на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ «Банк Кредит Дніпро» (МФО 305749).
Оплата пені на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) здійснюється на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у ТВБВ №10026/020 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» (МФО 322669).
У разі відсутності в призначенні платежу періоду, за який сплачується платіж, така оплата зараховується в рахунок погашення заборгованості минулих періодів першочергово.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов Договору не вчасно та не в повному обсязі вносив оплату за спожиту теплову енергію у гарячій воді за період з жовтня 2020 року по квітень 2021 року, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 973 610,97 грн.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 714 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою статті 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отримано теплову енергію.
Положеннями пункту 4 Правил користування тепловою енергією, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.
Відповідно до пункту 3 Правил споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Таким чином, позивач є постачальником теплової енергії як товарної продукції в розумінні Закону України «Про теплопостачання», а не комунальної послуги з постачання гарячої води.
Судом встановлено, що постачання позивачем теплової енергії відповідачу у спірний період підтверджується наявними у матеріалах справи обліковими картками та актами приймання-передавання товарної продукції за період з жовтня 2020 року по квітень 2021 року.
Питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії, у контексті їх оцінки як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці, що відображено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, якими залишено без змін судові рішення, якими стягнуто заборгованість, наявність якої обґрунтовано з посиланням на облікові картки (табуляграми).
Суд також враховує, що акти приймання-передавання товарної продукції за спірний період не підписані відповідачем.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
В контексті викладеного слід зауважити, що пунктом 8 додатку 2 до договору передбачено обов'язок споживача щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримувати у ЦОК за адресою: вул. Будівельників, 25 оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок місяця, акт приймання-передавання товарної продукції, облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює (підписує необхідні документи) і повертає один примірник акта приймання-передавання товарної продукції та акта звіряння постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Доказів виконання відповідачем п. 8 додатку 2 до договору щодо отримання актів приймання-передавання товарної продукції матеріали справи не містять, як не міститься у справі докази вмотивованої відмови абонента від підписання таких актів.
Отже, у розумінні умов Договору, сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів приймання-передавання товарної продукції не є визначальним для висновку про невиконання позивачем своїх зобов'язань із постачання теплової енергії.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та умов додатку 2 до договору, у відповідача наявна заборгованість з оплати спожитої за період з жовтня 2020 року по квітень 2021 року теплової енергії на підставі Договору у загальному розмірі 973 610,97 грн., а строк виконання такого зобов'язання настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 973 610,97 грн. за спожиту на підставі Договору теплову енергію. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Таким чином, вимоги КП «Київтеплоенерго» про стягнення з ТОВ «Фаєплон» заборгованості у розмірі 973 610,97 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом в повному обсязі.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 56 938,66 грн., 3% річних у розмірі 17 817,52 грн. та інфляційних у розмірі 50 795,41 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 01.12.2020 по 31.08.2021.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» регулює також договірні відносини між суб'єктами господарювання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. Відповідно, законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Вказаною нормою встановлена лише верхня межа пені, яка може бути встановлена в договорі, відповідно відсутні підстави стверджувати, що розмір пені встановлений вказаною нормою закону.
Згідно з п. 3.3 Договору споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі, обумовленому чинним законодавством України. Тобто в Договорі сторонами розмір пені не встановлений.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки в п. 3.3 Договору не передбачений конкретний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, і ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» також не встановлює розмір пені, сторонами письмово не було досягнуто домовленості щодо забезпечення зобов'язань по договору неустойкою, таким чином вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті послуг з теплопостачання в розмірі 56 938,66 грн. не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 17 817,52 грн. та інфляційні у розмірі 50 795,41 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Фаєплон» на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованості у розмірі 973 610,97 грн., 3% річних у розмірі 17 817,52 грн. та інфляційних у розмірі 50 795,41 грн. В іншій частині позовних вимог (пеня у розмірі 56 938,66 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 129, 231, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, будинок 4; ідентифікаційний код 37880620) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 40538421) заборгованість у розмірі 973 610 (дев'ятсот сімдесят три тисячі шістсот десять) грн. 97 коп., 3% річних у розмірі 17 817 (сімнадцять тисяч вісімсот сімнадцять) грн. 52 коп., інфляційні у розмірі 50 795 (п'ятдесят тисяч сімсот дев'яносто п'ять) грн. 41 коп. та судовий збір у розмірі 15 633 (п'ятнадцять тисяч шістсот тридцять три) грн. 36 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий