ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.02.2022Справа № 910/16964/21
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ватікан»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Самей»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
позивачаКомунального підприємства «Київтранспарксервіс»
проусунення перешкод у користуванні майном
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:Сабадин А.В.
від відповідача:не з'явився
від третьої особи:Ковтунець Ю.С.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ватікан» (надалі - ТОВ «Ватікан») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самей» (надалі - ТОВ «Самей») про усунення перешкод у користуванні майном.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем чиняться перешкоди у користуванні позивачем паркувальним майданчиком за адресою: м. Київ, вул. Ахматової, 15, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, який був переданий позивачу в користування на підставі договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та обладнання №ДНП-2021-04/19 від 26.04.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» (надалі - КП «Київтранспарксервіс») в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, призначено у справі підготовче засідання.
23.11.2021 представником відповідача подано до канцелярії суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі Окружного адміністративного суду м. Києва №640/30830/21 за позовом ТОВ «Самей» до Департаменту інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення від 04.08.2021.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку з'ясовує, як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти що мають преюдиціальне значення.
Дослідивши матеріали справи судом не встановлено обставин об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення Окружного адміністративного суду м. Києва №640/30830/21, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання відповідача було відмовлено.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує на те, що він жодним чином не перешкоджає позивачу у використанні будь-якого майна, розташованого за адресою, що вказана в договорі №ДНП-2021-04/19 від 26.04.2021, оскільки ТОВ «Самей» здійснює свою господарську діяльність за адресою: м. Київ, вул. Ахматової, 15-А.
14.12.2021 представником позивача подано до суду заяву про зміну підстав позову, яка відповідача приписам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України та була прийнята судом для подальшого розгляду.
Протокольною ухвалою суду від 24.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.02.2022.
В судовому засіданні 21.02.2022 представник позивача надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов повністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Представник третьої особи в судовому засіданні надала пояснення по справі, позовні вимоги підтримала.
В судовому засіданні 21.02.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
26.04.2021 між КП «Київтранспарксервіс» (сторона-1) та ТОВ «Ватікан» (сторона-2) був укладений договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування №ДНП-2021-04/19 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Ахматової, 15, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає: 40 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 5 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію.
За змістом п. 3.2 Договору акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами в термін з 26.04.2021 по 26.05.2021. У випадку не підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика в експлуатацію даний договір вважається розірваним 27.05.2021.
Згідно з п. 7.2 Договору строк дії договору становить 1 095 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною-1 майданчика для паркування.
26.04.2021 між сторонами вказаного договору був підписаний акт приймання-передачі паркувального майданчика на 45 машиномісць за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Ахматової, 15.
Позивач вказує, що після підписання акту приймання-передачі паркувального майданчика він не може його використовувати для паркування транспортних засобів, оскільки ТОВ «Самей» чинить перешкоди у його користуванні. Зокрема, станом на момент звернення до суду із позовною заявою, доступ до паркувального майданчика неможливий, оскільки 26.08.2021 представники ТОВ «Самей» блокували всі в'їзди на територію майданчика для паркування транспортних засобів.
Листом №053/09-4104 від 09.09.2021 третя особа повідомила позивача про те, що 07.09.2021 співробітниками КП «Київтранспарксервіс» здійснено виїзд на обстеження паркувального майданчика за адресою: м. Київ, вул. А. Ахматової, 15, та встановлено, що на території паркувального майданчика здійснює господарську діяльність ТОВ «Самей».
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач чинить перешкоди у користуванні позивачем спірним паркувальним майданчиком.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів, зокрема, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною першої якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
При цьому, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права.
Таким чином, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
Позивач вказує, що він є титульним володільцем паркувального майданчика за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Ахматової, 15 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва та має право на пред'явлення негаторного позову. Право користування набуте позивачем на підставі Договору з моменту підписання акту приймання-передачі паркувального майданчика від 26.04.2021.
Разом з цим, з липня 2021 року відповідач чинить перешкоди у використанні вказаного майданчика та своїми діями перешкоджає позивачу здійснювати господарську діяльність на ньому у відповідності до умов Договору.
Зокрема, представники позивача не допускаються на територію паркувального майданчика відповідачем, а майно та обладнання, встановлене позивачем, пошкоджено. При цьому, позивач вказує, що у відповідача відсутні будь-які дозвільні документи на користування майданчиком, що свідчить про протиправність його дій та створення перешкод у користуванні об'єктом, переданим позивачу за Договором.
На підтвердження викладених обставин позивачем долучено до матеріалів справи заяву свідка - представника ТОВ «Ватікан» Закупри Петра Петровича та лист КП «Київтранспарксервіс» №053/09-4104 від 09.09.2021.
В той же час, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю та вказує на наступні обставини.
У 2002 році ТОВ «Самей» звернулося до Харківської (Дарницької) районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про влаштування автостоянки над підземним гаражем по вулиці Анни Ахматової, 15-А.
За наслідками розгляду звернення ТОВ «Самей», Харківська (Дарницька) районна в місті Києві державна адміністрація листом від 11.04.2002 №1718/04 погодила влаштування автостоянки над вказаним підземним гаражем.
03.09.2004 відбулися загальні збори власників боксів підземних гаражів по вулиці Анни Ахматової, 15-А, які ухвалили оформлене протоколом рішення про надання ТОВ «Самей» згоди на створення автостоянки над гаражами та її подальшу експлуатацію.
На підставі вказаного дозволу Харківської (Дарницької) районної в місті Києві державної адміністрації та на підставі рішення загальних зборів власників боксів підземних гаражів ТОВ «Самей» здійснило облаштування автостоянки по вулиці Анни Ахматової, 15-А, і в подальшому здійснювало її обслуговування та експлуатацію.
Також на підтвердження факту землекористування відповідачем земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. А. Ахматової, 15-А, до матеріалів справи долучено витяг з бази даних міського земельного кадастру від 23.02.2017 із зазначенням реєстру земельних ділянок.
У зв'язку з викладеним відповідач наголошує, що твердження позивача є безпідставними, оскільки ТОВ «Самей» здійснює свою господарську діяльність за іншою адресою, ніж вказана у Договорі, а тому не чинити жодних перешкод у користуванні спірним паркувальним майданчиком позивача.
Так, під час розгляду справи Окружного адміністративного суду м. Києва №826/10766/18 судами було встановлено, що ТОВ «Самей» є власником приміщень, що розташовані у підземній автостоянці за вказаною адресою та, разом з іншими власниками підземних гаражів володіє на праві спільної сумісної власності автостоянкою на 45 парковочних місць, які облаштовані на даху цих гаражів. На підставі дозволу Харківської (Дарницької) районної в місті Києві державної адміністрації та на підставі рішення загальних зборів власників боксів підземних гаражів ТОВ «Самей» здійснив облаштування автостоянки по вул. Анни Ахматової, 15-А, і в подальшому здійснював її обслуговування та експлуатацію.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх своїм внутрішнім переконанням, вважає, що позивачем належним чином не було доведено як факту здійснення ТОВ «Самей» своєї господарської діяльності на території паркувального майданчика за адресою: м. Київ, вул. А. Ахматової, 15, переданого позивачу за Договором, так і здійснення будь-яких перешкод у користуванні ним позивачем.
При цьому, суд наголошує, що підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно наявних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Отже, задоволення негаторного позову можливе за сукупності двох підстав: наявності у позивача права вимоги усунення перешкод; вчинення перешкод відповідачем.
За відсутності хоча б однієї із зазначених обставин підстав для задоволення негаторного позову немає.
За таких обставин суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не було доведено факту порушення будь-яких прав позивача на користування спірним паркувальним майданчиком, на захист яких спрямований даний позов.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/13407/17.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування сторін залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватікан» не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватікан» відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10.05.2022.
Суддя В.П. Босий