Справа № 464/4185/20 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.
Провадження № 22-ц/811/4514/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
18 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Симця В.І.,
за участю: представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Пилипця Р.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Сенько Миколи Миколайовича на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 17 листопада 2021 року, -
В серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Юридичного департаменту Львівської міської ради, треті особи: орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» про визнання недійсним та скасування наказу про передачу квартир у власність громадян, свідоцтва про право власності на квартиру та повернення квартири у комунальну власність.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що він не надавав згоду на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , отриману ним в користування у 1991 році із житлового фонду Львівської міської ради. Позивач стверджував, що заяву про приватизацію згаданої квартири у лютому 2007 року він не писав і не подавав, а підпис на такій виконаний не ним, оскільки на момент її подання він перебував на території США. Згідно із твердженням позивача, він виїхав із України у 2000 році, а вперше повернувся на територію України тільки у 2013 році. При цьому позивач довіреності на приватизацію квартири не надавав, а про процес її приватизації йому ніхто не повідомляв. Про приватизацію квартири позивачу стало відомо у березні 2018 року.
Позивач вказував, що проведення приватизації квартири АДРЕСА_1 без його згоди грубо порушує його житлові права, які повинні бути поновлені шляхом визнання недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про права власності на вищезазначену квартиру. Наведене послугувало підставою звернення позивача до суду із цим позовом.
У судовому засіданні, яке відбулося 20.10.2021 позивач та його представник позов підтримали. Позивач пояснив, що в лютому 2000 року він виїхав до США та в Україну не повертався. У 2018 році він дізнався, що рішенням суду виключено з актового запису про народження ОСОБА_1 відомості про ОСОБА_4 , як батька дитини. Відтак звернувся до членів сім'ї, з тим, щоб зняти неповнолітнього ОСОБА_1 з реєстрації. Однак, ОСОБА_5 повідомила йому, що квартира приватизована і цього зробити неможливо. Відтак, він лише у 2018 році дізнався, що спірна квартира була приватизована у 2007 році. Приватизація відбулась без його відома та згоди.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 17 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - адвокат Сенько Микола Миколайович, подавши апеляційну скаргу.
Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду винесено з порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що заяву на приватизацію квартири не писав, текст заяви від його імені написала його дружина ОСОБА_5 , а підпис від імені ОСОБА_2 виконав його син, ОСОБА_4 . Зазначені обставини були підтверджені поясненнями сторін.
Вважає, що суд безпідставно взяв до уваги твердження представника відповідача Пилипця Р.Ю. , про те, що заяву на приватизацію подавав і підписував особисто ОСОБА_2 , оскільки ні представник Пилипець Р.Ю. , ні законний представник ОСОБА_7 в картирі не проживали і знати про ці обставини не могли.
Вказує, що на момент написання заяви перебував в Америці, що стверджується його паспортом.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задоволити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Пилипця Р.Ю. на заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дослідивши наявні докази та встановивши, що позивач висловив своє волевиявлення на приватизацію нерухомого майна шляхом подання до органу приватизації заяви від 27.02.2007 року про передачу у спільну власність квартири АДРЕСА_1 , дійшов до висновку про законність оспорюваних Наказу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 14.03.2007 року № 17-Ж-С в частині передачі у власність громадянам квартири АДРЕСА_1 та виданого на його підставі Свідоцтва про право власності від 14.03.2007 року № С-05774 на квартиру АДРЕСА_1 , а відтак, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Встановлено, що 27.02.2007 року від імені наймача квартири, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 на ім'я керівника органу приватизації подано заяву, у якій висловлено прохання оформити передачу у власність квартири та передбачити розподіл часток власності між членами сім'ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ; уповноваженим власником будинку визначено ОСОБА_5 . Заява підписана від імені позивача та усіх перелічених членів сім'ї, підписи засвідчено зав. відділом приватизації житла В. Чопик .
До вказаної заяви додана довідка про склад сім'ї наймача ізольованої квартири та займані ними приміщення, відповідно до змісту якої у квартирі АДРЕСА_1 28.10.1991 були зареєстровані ОСОБА_2 (осн.), його дружина ОСОБА_5 , його сини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а із ІНФОРМАЦІЯ_1 - його внук ОСОБА_1 .
Згідно із Наказом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 14.03.2007 № 17-Ж-С квартиру АДРЕСА_1 , передано у спільну сумісну власність ОСОБА_5 (уповноважений власник), ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .
Як вбачається із Інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 210532107, сформованої 28.05.2020, квартира АДРЕСА_1 , перебуває у приватній спільній сумісній власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ; підстава виникнення права власності: Свідоцтво про право власності від 14.03.2007 № НОМЕР_1 , видане Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради.
Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія враховує таке.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
На час виникнення спірних правовідносин порядок здійснення приватизації державного житла в Україні визначалось Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» 1992 року, який є чинним і на сьогодні.
Цей закон закріплює поняття приватизації, об'єкти, визначає правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання, поняття житлових чеків і порядок розрахунків за приватизоване житло.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створені органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
До об'єктів приватизації належать: квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції)), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають у них або перебувають на черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Згідно із ч. 1 ст. 5 цього Закону, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.
Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
В позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що заяву на приватизацію квартири не писав, оскільки перебував за межами України.
На підтвердження вказаних обставин ним подано пояснення від 20 липня 2020 року, посвідчення водія та декларацію про виплату індивідуального прибуткового податку США ОСОБА_2 за 2006 та 2007 роки.
Колегія суддів вважає, що вказані докази не можуть підтверджувати факт того, що ОСОБА_2 з 2000 року по 2013 рік не приїздив в Україну та не міг сам подати заяву на приватизацію.
У відповідності до вимог ст..76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Визнання відповідачами позову не звільняє позивача від обов'язку доказування обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог. ( позиція ВС від 18.02.2020 року у справі №171/2147/18)
Судова почеркознавча експертиза 20.08.2021 року по справі проведена не була через неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи № 2430, у зв'язку із невиконанням поданого клопотання від 27.05.2021р. про надання достовірних вільних зразків і ненадходженням на адресу інституту запитуваних додаткових зразків, а доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не звертався до органу приватизації із відповідною заявою та її не підписував матеріали справи не містять, позивач таких доказів не подав, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України).
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що повернення спірної квартири у комунальну власність потенційно може призвести до порушення права власності та права на житло інших співвласників квартири.
У статті 41 Конституції України вказано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Складовими права на житло є забезпечення умов з приводу можливості кожного громадянина мати житло і гарантовану непорушність права користування житлом.
Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, а позивачем не надано доказів того, що діями відповідачів було порушено його права.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно з ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сенько Миколи Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 17 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2022 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.