Справа № 443/142/21 Головуючий у 1 інстанції: Павлів А.І.
Провадження № 22-ц/811/449/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
18 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Симця В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 04 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Жидачівської державної нотаріальної контори про усунення перешкод в розпорядженні нерухомим майном шляхом зняття арешту та заборони відчуження з нерухомого майна,-
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Жидачівської державної нотаріальної контори (відповідач), в якій просив суд зняти арешт та заборону відчуження з всього належного йому нерухомого майна, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а саме: тип обтяження - заборона (архівний запис), реєстраційний номер обтяження №4109607, зареєстровано 24.11.2006 реєстратором - Жидачівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження - повідомлення, б/н, 01.01.1966, Жидачівська держнотконтора, алф. ст. 7/25-2/1966.
В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору покликався на те, що Жидачівською державною нотаріальною конторою зареєстроване обтяження належного йому майна на підставі повідомлення від 01.01.1966, що позбавляє його можливості відчуження майна і порушує його право приватної власності. Необхідність у арешті майна фактично відпала.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 04 січня 2022 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Жидачівської державної нотаріальної контори про усунення перешкод в розпорядженні нерухомим майном шляхом зняття арешту та заборони відчуження з нерухомого майна.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
Вважає, що ухвала суду постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Зазначає, що спір у даній справі виник між позивачем та державною нотаріальною конторою з приводу скасування арешту на майно позивача.
Предметом у даній справі є вимога позивача скасувати арешт на майно підстава якого невідома.
У справі, яка розглядалась, існує спір про право цивільне. Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно - розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
Просить скасувати ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 29 грудня 2021 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення із наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції прийшов до висновку, що з огляду на зміст спірних правовідносин та суб'єктивний склад учасників справи, оскарження дій суб'єкта, наділеного функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, у тому числі і їх обтяжень, є публічно-правовим спором, а тому вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції.
Встановлено, що ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву до Жидачівської державної нотаріальної контори (відповідач), в якій просив суд зняти арешт та заборону відчуження з всього належного йому нерухомого майна, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а саме: тип обтяження - заборона (архівний запис), реєстраційний номер обтяження №4109607, зареєстровано 24.11.2006 реєстратором - Жидачівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження - повідомлення, б/н, 01.01.1966, Жидачівська держнотконтора, алф. ст. 7/25-2/1966.
В судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача надала пояснення, що позивач оскаржує дії державного нотаріуса, який вніс відомості про обтяження майна до реєстру, оскільки не згідний з такими діями. Ці дії порушують право приватної власності позивача, оскільки позбавляють його можливості розпоряджатися належним йому майном. Жидачівську державну нотаріальну контору визначено відповідачем тому, що саме державним нотаріусом вчинено оскаржувані дії, а інших осіб, які б могли бути відповідачами у цій справі, встановити не видалося можливим. Уся відома інформація і наявні докази позивачем подані до суду.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Колегія суддів вважає неправильним посилання суду першої інстанції на те, що вказаний спір є публічно-правовим, оскільки зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо майнового права, тобто права цивільного, отже має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
У даному випадку спір пов'язаний з реалізацією позивачем своїх прав на усунення перешкод у користуванні майном
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності..
Колегія суддів вважає, що позивачем правильно обраний спосіб захисту, що відповідає положенням ст.15,16 ЦПК України та позиції Верховного Суду України, якій в своїй постанові від 12 грудня 2018 року по справі № 399/142/16-ц зазначив, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
До цього ж суд також зазначає, що підстави для зняття арешту визначені положеннями ЗУ «Про виконавче провадження» і може бути знятий за рішенням суду і певних випадках ( ст..59 ЗУ «Про виконавче провадження»)
В рішенні ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма (ст.13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
В рішенні ЄСПЛ «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (№ 38722/02, п.75) зазначено, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею (ст.13 Конвенції) повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
А тому, оскільки іншого способу захисту та реалізації прав, ніж зняття арешту з нерухомого майна у позивача не має, обраний спосіб захисту права власності позивача в даному випадку суд вважає правильним, таким що не порушує інтереси сторін в даному провадженні, таким, що не суперечить закону.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини (далі - Суд), яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є зокрема неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи ; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 04 січня 2022 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2022 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.