Справа № 450/3318/20 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/811/4650/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія: 3
09 травня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів Ванівського О.М., Крайник Н.П.
при секретарі Ждан К.О.
без участі сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблої Ілони Юріївни, ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності, -
Позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4 , а також визнати за нею право власності на 1/2 частку у праві власності на вказану квартиру.
Мотивувала свої вимоги тим, що 03 грудня 1983 року вона одружилася з ОСОБА_4 , у 1984 році у них народився син ОСОБА_2 . Після одруження вони з чоловіком проживали у АДРЕСА_2 . В 1999 році ними придбано квартиру АДРЕСА_3 , в якій вони спільно проживали до 2008 року. Навесні 2008 року вони продали вказану квартиру і на виручені від її продажу спільні кошти придбали спірну квартиру. При купівлі квартири вона надала на цей правочин свою згоду, яка була посвідчена приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. 18 серпня 2008 року та зареєстрована за № 753. Повідомила, що між ними існувала домовленість, згідно з якою стороною договору купівлі-продажу виступав її чоловік, оскільки на цей час спорів щодо майна не було.
Так, після придбання спірної квартири, вони проживали у ній до 2014 року. Спільно з ними проживав їх син ОСОБА_2 . Під час спільного проживання вони спільно проводили у такій ремонт, купували туди меблі та побутову техніку. Водночас, частина меблів і техніки перевезена з попередньої квартири.
З 2014 року між нею і чоловіком почали погіршуватися стосунки, у зв'язку з чим вона була вимушені піти від нього. З середини 2014 року вони проживали окремо. Спору про поділ майна у них не було.
ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер, у зв'язку з чим відкрилася спадщина, до складу якої увійшла спірна квартира. Зауважила, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті не залишив заповіт, у зв'язку з чим відповідачем подано заяву до нотаріуса як спадкоємцем першої черги.
Враховуючи вищенаведене, зокрема те, що спірна квартира куплялася за спільні кошти подружжя, просила задовольнити позовні вимоги.
09 лютого 2021 року від позивачки до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій вона, окрім заявлених раніше вимог, просила встановити факт спільного проживання її та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з червня 2007 року по березень 2014 року.
Мотивувала заяву тим, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2007 року шлюб між нею та ОСОБА_4 було формально розірвано, однак вони і надалі спільно проживали у квартирі АДРЕСА_3 , а придбання спірної квартири здійснювалося за спільні кошти. Повідомила, що вони спільно переїхали у таку і спільно там проживали до 2014 року.
Зауважила, що за вказаний період вони вели фактичні шлюбні відносини. Так, в кінці 2007 року вона мала травму ноги, у зв'язку з чим перебувала на лікуванні до серпня 2008 року. За цей час ОСОБА_4 допомагав їй, возив на огляду у медичні заклади, а в подальшому і на відповідну реабілітацію. У них був спільний бюджет, вони спільно несли витрати і жити однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство. Вони спільно ходили в гості і спільно приймали гостей, разом святкували всі свята та спільно відпочивали.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила позивачка ОСОБА_1 .
Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Зазначає, в матеріалах справи відсутні повідомлення про вручення позивачці судових повісток про виклик до суду, позивач не була належним чином повідомлена про дату призначення судового засідання та позивачкою не подавались заяви про розгляд справи за її відсутності. Окрім цього, представником було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю по іншій справі та було надано відповідні докази такої неявки.
Зазначає, що факт спільного проживання позивачки та ОСОБА_4 , ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету підтверджується показами свідків допитаних в судовому засіданні, та визнано відповідачем по справі, який є сином позивачки та ОСОБА_4 та спільно проживав з ними.
Вважає, що оскільки позивачка проживала з ОСОБА_5 як чоловік та дружина, то на майно, яке набуто під час шлюбу поширюється режим спільного майна подружжя, та в силу приписів ст.ст. 60, 61, 70 СК України скаржник набула право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.
Третя особа приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Вібла І.Ю., будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, однак 05 квітня 2022 року подала до суду заяву, у якій просила судовий розгляд проводити за її відсутності, при вирішенні спору поклалася на розсуд суду.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судовезасідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 21 квітня 2022 року, є дата складення повного судового рішення - 09 травня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволенню із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд виходив з тих обставин, що спірна квартира на момент її купівлі була особистою власністю ОСОБА_4 , а підстави для визнання такої спільною сумісною власністю його та позивача відсутні, як і відсутні підставі для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку такої.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.
Згідно з положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно вимог, встановлених ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 03 грудня 1983 року, вбачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 03 грудня 1983 року зареєстрували шлюб в Галицькому відділі РАЦС м. Львова, актовий запис № 389.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2007 року по справі № 2-1936/07 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований 03 грудня 1983 року Галицьким відділом РАЦС м. Львова, актовий запис № 389, розірвано.
Дублікатом договору купівлі-продажу від 18 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. і зареєстрованим в реєстрі за № 759, стверджується, що ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 .
З заяви ОСОБА_1 , посвідченої 18 серпня 2008 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. і зареєстрованої в реєстрі за № 753, стверджується, що вона дала згоду ОСОБА_4 на купівлю вказаної вище квартири.
Таким чином, судом встановлено, що вищезгадана квартира була придбана після розірвання шлюбу, укладеного між позивачем та ОСОБА_4 .
Позивачка ОСОБА_1 просить встановити факт її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 у період з червня 2007 року по березень 2014 року, у зв'язку з чим, визнати квартиру АДРЕСА_1 їхньою спільною сумісною власністю та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
За змістом п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо.
Відповідно до правової позиції ВС України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135 цс/13, майно, набуте до 01 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту; бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Верховний Суд у Постанові від 12 серпня 2021 року по справі № 438/1673/13-ц виклав правову позицію, відповідно до якої сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.
Крім того, у Постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року по справі № 158/431/19 викладено позицію, відповідно до якої, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, Верховний Суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій правильно виходили, що надані позивачем світлини (фотокартки), покази свідків, якими підтверджується факт спільного відпочинку позивача зі спадкоємцем, їх спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між вказаними особами склались та мали місце, протягом відповідного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Заслухавши в судовому засіданні в суді першої інстанції свідків та оглянувши роздруковані фотознімки, з яких неможливо встановити час, коли вони виготовлені, зображених на них осіб, та обставини за яких вони зроблені, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачкою не підтверджено наявності між нею та ОСОБА_4 фактичних шлюбних відносин без реєстрації шлюбу за період з червня 2007 року по березень 2014 року.
Покликання позивачки на те, що при укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_4 не заперечував того факту, що придбання спірної квартири здійснюється за їхні спільні кошти та в інтересах сім'ї, не є підтвердженням факту щодо придбання спірної квартири за спільні кошти під час їх фактичного проживання без реєстрації шлюбу, оскільки такі не підтверджуються належними доказами.
Оцінюючи надані позивачкою докази, суд враховує також висновки, викладені у наведеній вище Постанові Верховного Суду за змістом якої факт здійснення ремонту в квартирі, спільної покупки меблів та побутової техніки, спільного відпочинку сторін, спільної присутності на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав для того, щоб встановлювати факт проживання позивачки та ОСОБА_4 однією сім'єю у період з червня 2007 року по березень 2014 року, оскільки належних та допустимих доказів того, що позивачка та ОСОБА_4 після 2007 року продовжували проживати однією сім'єю, вести спільне господарство, мати взаємні права та обов'язки тощо, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, позивачка не надала, а саме по собі спілкування між сторонами та інші відносини, яким не притаманні ознаки сім'ї, не має правового значення для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, не доведеним факт з сторони позивачки, її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 у період з червня 2007 року по березень 2014 року, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку такої.
В той же час, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично дублюють доводи і твердження, які містяться у поданій нею позовній заяві, та не містять доводів стосовно того, в чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення; які обставини та (чи) докази судом встановлені, досліджені чи оцінені неправильно; які нові обставини та (чи) докази необхідно дослідити в ході апеляційного розгляду справи, тощо.
Доводи апеляційної скарги, що позивачка не була належним чином повідомлена про дату призначення судового засідання та позивачкою не подавались заяви про розгляд справи за її відсутності, не знаходять підтвердження, оскільки матеріали справи містять переконливі дані про те, що представник позивачки був обізнаний про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить власноручний підпис ОСОБА_10 в розписці про призначення судового засідання на 04 листопада 2021 року ( а.с.196).
Крім того, представником позивачки було надано суду клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі, однак підтверджуючих документів про участь представника в цей день в судових засіданнях суду надано не було.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення процесуального питання, висновків суду не спростовують та на правильність постановленого рішення не впливають.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв"язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року- слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 09 травня 2022 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Н.П. Крайник