Номер провадження 22-ц/821/37/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/3548/20 Категорія: 308030000 Годік Л. С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
03 травня 2022 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Зінченко Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
третя особа - Центр надання адміністративних послуг міста Умань;
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Центр надання адміністративних послуг міста Умань, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 10 червня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , з метою забезпечення виконання зобов'язань, що слідують з кредитного договору № 233-0181004/ФК-08 від 10 червня 2008 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 , було укладено іпотечний договір № 233-0181004/Zфkin-08 (вторинний ринок), посвідчений Кравчук Т.І., державним нотаріусом Уманської міської нотаріальної контори за реєстровим № 2-3087, за яким в іпотеку банку передано однокімнатну квартиру загальною площею 35,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
01 листопада 2019 року права вимоги АТ «ДЕЛЬТА-БАНК» за указаними Кредитним договором та Договором іпотеки, у відповідності до договору купівлі-продажу прав вимоги № 2077/К, що посвідчений Мурською Н.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 2839, були продані - ТОВ «ФК «ЦЕНТРАЛ ФІНАНС».
Позивач вказувала, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за Кредитним договором, ТОВ «ФК «ЦЕНТРАЛ ФІНАНС» в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та Договору іпотеки № 233-0181004/Zфkin-08 (вторинний ринок) від 10 червня 2008 року, звернуло стягнення на Квартиру, шляхом набуття її у власність.
Відтак, 14 серпня 2020 року, у відповідності до договору купівлі-продажу нерухомого майна, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 417, позивач придбала у ТОВ «ФК «ЦЕНТРАЛ ФІНАНС» указану квартиру та зареєструвала право власності на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позивач зазначала, що 28 серпня 2020 року вона із своїм представником прийшла за вищеуказаною адресою з наміром повідомити відповідачів про те, що вони вже не є власниками квартири і про необхідність ними її звільнення. Двері їм ніхто не відчинив, розмова з невідомою особою відбувалася через зачинені двері, під час якої остання повідомила, що вони проживають в даній квартирі з дозволу ОСОБА_2 , адресу та телефон не забажала їм повідомити.
Вказувала, що відповідно до довідки виконкому Уманської міської ради станом на 07 травня 2020 року за місцем знаходження спірної квартири зареєстровані відповідачі. Інші особи, в тому числі малолітні та неповнолітні діти, недієздатні та обмежено дієздатні особи, не зареєстровані і не проживають.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням та зняття їх з реєстрації місця проживання.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду обґрунтоване тим, що позивач не довела з наданням належних та допустимих доказів, з урахуванням положень статей 71, 72 ЖК Української РСР, статтей 76-83 ЦПК України, зазначені нею обставини.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі вказує, що оскаржуване рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам.
Вважає, що на момент укладення договору іпотеки у спірній квартирі проживала та була зареєстрована лише ОСОБА_2 .
Зазначає, що договір іпотеки було укладено між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «Укрпромбанк» 10 серпня 2008 року, тобто після зняття з реєстрації в квартирі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
На думку апелянта, на момент укладення договору іпотеки відповідач ОСОБА_2 була єдиною зареєстрованою у квартирі особою.
Оскільки будь-яких інших осіб у квартирі зареєстровано не було, ТОВ «Український промисловий банк» мало законні очікування того, що жодні особи в цій квартирі не проживають (не зареєстровані) і проживати (зареєстровані) без згоди банку не будуть.
Так як інші особи були зареєстровані в будинку після укладення договору іпотеки, то ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не можуть мати прав як особи, які на момент укладення договору проживали в іпотечній квартирі.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзив на апеляційну скаргу та просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2020 року - залишити без змін.
У відзиві вказують, що відповідно до іпотечного договору № 233-0181004/Zфkin-08 від 10 червня 2008 року всі особи, які його підписали, проживають у квартирі АДРЕСА_2 .
Зазначають, що у пункті 3.2 даного договору визначено, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки на протязі дії договору.
На думку відповідачів, банком порушено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрацію права власності на спірну квартиру, у зв'язку з чим ними подано позовну заяву до суду.
Позивач ОСОБА_1 повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки на адресу, вказану нею у позовній заяві. Інформація щодо іншої поштової адреси останньої в матеріалах справи відсутня.
Розгляд справи призначався апеляційним судом на 01 березня 2022 року та 03 травня 2022 року. Всі поштові конверти із судовими повістками на ім'я ОСОБА_1 були повернуті до суду із відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.
Відповідно до ч. 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також повідомлення позивача про указані судові засідання здійснювалося за допомогою SMS-повідомлення (а.с. 67, 87).
Враховуючи те, що судом було повідомлено позивачку ОСОБА_1 у порядку, встановленому ЦПК України, а вона, у свою чергу, не повідомляла суду про зміну свого місця проживання, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи, тому відповідно до статті 372 ЦПК України розгляд справи можливо проводити без участі позивачки ОСОБА_1 , повідомленої належним чином.
Центр надання адміністративних послуг міста Умань належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, представник в судове засідання не з'явився, що відповідно до статті 372 ЦПК не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Заслухавши пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 (а.с. 5-6). Вказане підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 220355313 від 14 серпня 2020 року (а.с. 7).
Згідно повідомлення заступника міського голови, секретаря виконавчого комітету Уманської міської ради Плотнікової Л.П. № 02-10/4271 від 13 травня 2020 року, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що вказані вимоги не доведені належними доказами.
Так, із змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_2 та по теперішній час хтось проживає у вказаній квартирі, однак двері квартири позивачу ніхто не відкрив.
За змістом статей 71, 72 ЖК Української РСР наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом.
Разом з тим, із долучених ОСОБА_1 до позовної заяви доказів неможливо встановити факт відсутності відповідачів за зареєстрованим місцем їх проживання понад шість місяців.
Інших належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у належній позивачу квартирі, як і причин такого не проживання, позивачем не надано, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 вказувала в апеляційній скарзі інші підстави позову, ніж викладені у позовній заяві.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною 6 статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи наведене, апеляційним судом не переглядаються нові підстави, зазначені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За викладених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2020 року залишити без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді
Повний текст постанови складений 05 травня 2022 року