Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 461/9302/18
провадження № 61-3908 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна;
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року у складі судді Фролової Л. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), про визнання неправомірним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позовна заява мотивована тим, що 10 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 1301/0608/88-090, за умовами якого остання отримала грошову суму у розмірі 65 000 дол. США.
На забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, а з ОСОБА_3 - іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
28 листопада 2012 року публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» право вимоги заборгованості за кредитним та іпотечним договорами від 10 червня 2008 року.
12 вересня 2015 року приватним нотаріусом Кобелєвою А. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 24378216, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є сином та чоловіком останньої та, відповідно, спадкоємцями першої черги за законом.
Вказували, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відбулася з порушенням вимог законодавства, а саме: нотаріусом не було дотримано вимоги статей 9, 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», державна реєстрація була проведена нотаріусом без отримання копії письмової вимоги ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до іпотекодавця та документів, що підтверджують вручення такої вимоги ОСОБА_3 ; нотаріус не вчиняв жодних нотаріальних дій з майном (квартирою), в результаті якого б відбулося виникнення, припинення або перехід права власності на квартиру, у зв'язку з чим у нотаріуса були відсутні підстави для державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс»; на момент державної реєстрації права власності на спірну квартиру діяли норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», які унеможливлювали звернення стягнення на предмет іпотеки; серед документів, які були надані нотаріусу для проведення державної реєстрації, є витяг з реєстру боржників, право вимоги заборгованості по яких відступлено на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс», що сформований самим фактором - ТОВ «ФК «Вектор Плюс», не містить підпису уповноваженої особи, у зв'язку з чим, позивачі вважали цей документ неналежним для здійснення реєстраційних дій.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд визнати неправомірним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 вересня 2015 року № 24378216.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що перевіряючи дотримання банком обов'язку, передбаченого статтею 35 Закону України «Про іпотеку», щодо направлення боржнику вимоги про усунення порушень основного зобов'язання, судом встановлено, що така вимога була вручена 12 травня 2015 року члену сім'ї іпотекодавця та боржника ОСОБА_3 - чоловікові ОСОБА_2 , тобто з дотриманням установленого законом порядку, і цей факт підтверджується свідоцтвом нотаріуса. Також судом враховано, що чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_2 є учасником правовідносин за зобов'язанням по кредитному договору від 10 червня 2008 року № 1301/0608/88-090, укладеним з ОСОБА_3 , оскільки є поручителем виконання основного зобов'язання божником відповідно до договору поруки від 10 червня 2008 року.
Суд також зазначив, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки мораторій підлягає застосуванню лише у випадку використання іпотечного майна як місця постійного проживання позичальника та відсутності у власності позичальника іншого нерухомого житлового майна. Суду не надано належних і допустимих доказів того, що квартира АДРЕСА_1 була єдиним житлом ОСОБА_3 та остання проживала саме в цій квартирі на момент звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, у кредитному договорі від 10 червня 2008 року № 1301/0608/88-090, іпотечному договорі від 10 червня 2008 року адреса проживання та реєстрації боржника ОСОБА_3 зазначена: АДРЕСА_2 , а у доданій до матеріалів справи копії позовної заяви ОСОБА_3 від 09 березня 2016 року (а. с. 105-107, т. 1) адреса її проживання зазначена: АДРЕСА_3 . Відтак, судом встановлено, що боржник ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 не проживала, користувалася іншими житловими приміщеннями за вказаними вище адресами, якими на даний час користуються позивачі у справі (чоловік та син іпотекодавця) і ці житлові приміщення зазначені ними в позовній заяві як адреси проживання.
Посилання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на відсутність належних доказів переходу права грошової вимоги за кредитним договором від 10 червня 2008 року № 1301/0608/88-090 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» спростовуються наявною в матеріалах справи копією договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15 та копією витягу з Реєстру заборгованостей боржників № 1-Б, який є додатком до цього договору.
Суд також зазначив, що оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 було прийнято відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та з дотриманням Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868. Так, у розпорядження нотаріуса ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було надано заяву стягувача про державну реєстрацію права власності, витяг з договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, витяг з реєстру заборгованості боржників від 28 листопада 2012 року № 1-Б, свідоцтво нотаріуса про направлення ОСОБА_3 вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, висновок про вартість об'єкту нерухомості, як це передбачено у пункті 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. При цьому, суд визнав необґрунтованим посилання позивачів на порушення порядку залучення суб'єкта оціночної діяльності, оскільки у пункті 12.3.1. іпотечного договору від 10 червня 2008 року сторонами узгоджено, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем, тобто ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, підстави для зміни чи скасування якого відсутні. Згідно умов іпотечного договору від 10 червня 2008 року підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором. Судом першої інстанції вірно встановлено, що банк відповідно до положень статті 35 Закону України «Про іпотеку» направив боржнику вимогу про усунення порушення за кредитним договором, яка вручена з дотриманням вимог законодавства члену сім'ї іпотекодавця ОСОБА_3 - чоловікові ОСОБА_2 , який також є поручителем виконання боржником ОСОБА_3 основного зобов'язання за кредитним договором від 10 червня 2008 року№ 1301/0608/88-090.
Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято посилання позивачів про неможливість відчуження предмета іпотеки у зв'язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки позивачами не надано належних і допустимих доказів того, що іпотечне майно - квартира АДРЕСА_1 було єдиним житлом ОСОБА_3 та остання проживала саме в цій квартирі на момент звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 у цей період користувалася іншими житловими приміщеннями по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_3 , якими на даний час користуються позивачі у справі та які зазначені ними в позовній заяві як адреси проживання.
Право власності на спірну квартиру перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відповідно до умов іпотечного договору від 10 червня 2008 року та Закону України «Про іпотеку», що стало законною підставою для державної реєстрації такого права за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 було прийнято нотаріусом відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та з дотриманням Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, тому підстави для його скасування відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким їх позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявники зазначали неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16, від 15 січня 2020 року у справі № 607/2754/16, від 06 лютого 2020 року у справі № 306/1224/16, від 25 березня 2020 року у справі № 125/2510/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 367/7589/15 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявники вказували на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 461/9302/18 із Галицького районного суду м. Львова.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. були відсутні повноваження на прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» без вчинення безпосередньої нотаріальної дії з нерухомим майном.
Суди не врахували відсутність доказів надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, а також доказів отриманням боржником такого повідомлення, що свідчить про відсутності у нотаріуса необхідних документів на час прийняття рішення про державну реєстрацію прав власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Суди не звернули уваги на те, що саме по собі свідоцтво, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є. 11 вересня 2015 року, зареєстроване в реєстрі за № 2376, не є підтвердженням фактичного вручення вимоги іпотекодержателя про порушення ним зобов'язання за кредитним договором та попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги. Крім того, за даними свідоцтва, виданого нотаріусом, вимога про усунення порушення вручена не іпотекодавцю ОСОБА_3 , а іншій особі - її чоловікові ОСОБА_2 , тоді як у пункті 11 іпотечного договору від 10 червня 2008 року сторони домовились, що вимога про усунення порушення надсилається іпотекодавцю. Умови іпотечного договору від 10 червня 2008 року не містять положень про те, що належним повідомленням іпотекодавця про отримання вимоги про усунення порушень може вважатись факт отримання такої вимоги членом його сім'ї. Таким чином іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов'язку, передбаченого Законом України «Про іпотеку» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення 30-денного строку, сплив якого пов'язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі й шляхом набуття права власності, а також не надав нотаріусу необхідний перелік документів для проведення реєстраційних дій, тому державна реєстрація прав власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» проведена з порушенням положень законодавства.
Судами не враховано, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки квартира АДРЕСА_1 , власником якої була ОСОБА_3 , використовувалась нею як постійне місце проживання, ОСОБА_3 мала зареєстроване місце проживання у вказаній квартирі з 05 червня 2015 року по 07 жовтня 2015 року, що підтверджується довідкою від 06 листопада 2020 року № 2189, виданою ЛМКП «Айсберг».
Крім того, матеріли справи не містять належних та допустимих доказів передачі банком ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 10 червня 2008 року, які були укладені з ОСОБА_3 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв'язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що відповідно до укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 кредитного договору від 10 червня 2008 року № 1301/0608/88-090 остання отримала кредит у сумі 65 000 дол. США із сплатою 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом, до 09 червня 2018 року.
У забезпечення виконання вказаних кредитних зобов'язань, у цей же день між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О. З., відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71,6 кв. м, житловою площею 56,5 кв. м, що складається з трьох житлових кімнат, приміщення ІІ, ІІІ, VI, XIV, XV, IX у спільному користуванні, комора в підвалі - 12,0 кв. м.
Згідно пункту 11 іпотечного договору від 10 червня 2008 року сторонами визначено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу, так і процентів за ним).
При настанні зазначених у першому абзаці випадків, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.
Сторони за взаємною згодою встановили, що встановлений у другому абзаці цього пункту договору тридцятиденний строк починає відліковуватися з дати, що зазначена на квитанції, яка видається іпотекодержателю відділенням зв'язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушень основного зобов'язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена у цьому листі, якщо він отриманий особисто.
Пункт 12 іпотечного договору від 10 червня 2008 року передбачає, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленого статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, згідно з яким банк відступив, а ТОВ «ФК «Вектор Плюс» прийняло право вимоги, у тому числі за кредитним та іпотечним договорами від 10 червня 2018 року, укладеними з ОСОБА_3
11 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є. на підставі статті 84 Закону України «Про нотаріат» видано свідоцтво, зареєстроване у реєстрі за № 2376, яким посвідчено заяву ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про те, що 12 травня 2015 року поштою ОСОБА_2 , чоловіку ОСОБА_3 , передано заяву, у якій ТОВ «ФК «Вектор Плюс» вимагало дострокового виконання основного зобов'язання за кредитним договором станом на 05 травня 2015 року, сплати 2 210 447,21 грн заборгованості за кредитом, 358 511,24 грн відсотків, 445 354,65 грн пені, та повідомляло про намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу та продажу предмета іпотеки будь-якій сторонній особі за ціною, встановленою на підставі незалежної оцінки нерухомого майна суб'єктом оціночної діяльності, відповідно до діючого законодавства та умов іпотечного договору у порядку та у строки, визначені цим договором та статтею 38 Закону України «Про іпотеку» з урахуванням статті 42 цього Закону.
12 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. на підставі іпотечного договору від 10 червня 2008 року прийнято рішення № 24378216 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 570/6008/18 (провадження № 61-6642св20) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. Вирішення таких спорів відбувається за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава, до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб'єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем. Таким чином, у даній справі належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно».
У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та банком. Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв'язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Тому постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виник з ТОВ «ФК «Вектор Плюс», за яким зареєстровано право власності на спірну квартиру, а приватний нотаріус Кобелєва А. М. є неналежним відповідачем. Проте суди попередніх інстанцій вказаного не врахували та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, пред'явлених до приватного нотаріуса Кобелєвої А. М., з підстав їх необґрунтованості, хоча за обставинами справи у задоволенні цих вимог до нотаріуса належало відмовити через їх пред'явлення до неналежного відповідача.
З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 570/6008/18 (провадження № 61-6642св20) та у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки Верховний Суд змінює оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій виключно у частині мотивів, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Мотивувальну частину рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта