Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 645/971/20
провадження № 61-10246 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Харківська міська рада;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2020 року у складі судді Бабкової Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 травня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його двоюрідна сестра ОСОБА_2 , він є єдиним її спадкоємцем.
05 лютого 2020 року він звернувся до Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті сестри ОСОБА_2 , на належну їй квартиру АДРЕСА_1 . У видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено у зв'язку із пропуском строку для прийняття спадщини та відсутністю доказів постійного проживання зі спадкодавцем за однією адресою на час відкриття спадщини.
Вказував, що пропуск строку для звернення із заявою про прийняття спадщини є незначним - 25 днів та відбувся з поважних причин. Так, на час відкриття спадщини йому було 87 років, він має низку хронічних хвороб, що у сукупності не дозволяло йому самостійно дістатися до нотаріальної контори, яка знаходиться майже в годині їзди від місця його проживання.
Вважав, що вказані обставини є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини у визначений законом строк.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю у один місяць, з дня набрання рішенням законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не звернувся до нотаріальної контори у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , через неможливість самостійно дістатися до нотаріальної контори, що викликано похилим віком та слабким станом здоров'я. Суд також врахував незначний часовий проміжок між закінченням строку прийняття спадщини та подачею позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, а також те, що позивач є єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_2 . Викладені обставини суд уважав поважними і такими, що свідчать про наявність об'єктивних, непереборних та істотних труднощів для вчинення спадкоємцем ОСОБА_1 дій щодо прийняття спадщини.
Додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2020 року судові витрати по сплаті судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 840,80 грн віднесено за рахунок позивача ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 06 травня 2021 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 травня 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 417/7171/19, від 25 квітня 2019 року у справі № 761/794/15, від 21 жовтня 2019 року у справі № 662/1724/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 635/4551/18, від 11 липня 2019 року у справі № 692/969/16, від 07 червня 2021 року у справі № 460/707/15 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 645/971/20 із Фрунзенського районного суду м. Харкова.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій впливають на майнові права та обов'язки територіальної громади м. Харкова, як органу місцевого самоврядування, щодо можливості визнання квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , відумерлою спадщиною та її подальшої передачі у комунальну власність м. Харкова у порядку статті 1277 ЦК України.
Вважала, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що наведені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 не є такими, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, яким чином стан здоров'я та значна відстань до нотаріальної контори могли створили для нього перешкоди для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку про прийняття спадщини та доказів неможливості скористатись іншим порядком подання заяви про прийняття спадщини, зокрема, за допомогою засобів поштового зв'язку.
Суди порушили принцип диспозитивності цивільно-процесуального судочинства, самостійно встановивши факт родинних відносин між ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_2 без заявлення такої позовної вимоги.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 17 липня 2019 року серії НОМЕР_1 (а. с. 6).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 13 квітня 1999 року, реєстраційний № НОМЕР_2 , ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 (а. с. 11).
Відповідно до інформаційної довідки з реєстру територіальної громади м. Харкова станом на 10 липня 2019 року у квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована лише ОСОБА_2 (а. с. 82).
05 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав до відокремленого підрозділу Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі якої було зареєстровано спадкову справу № 87П/2020 (номер у спадковому реєстрі 65459817), що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 59288598 від 05 лютого 2020 року та інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 20 травня 2020 року (а. с. 7, 59, 60).
Постановою державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Хлитсун О. В. від 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на належну їй квартиру АДРЕСА_1 у зв'язку із пропуском ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини та відсутністю доказів постійного проживання зі спадкодавцем за однією адресою на час відкриття спадщини (а. с. 68).
Відповідно до посвідки про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 16 квітня 1932 року зроблений відповідний запис № 915/2306. Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 66).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 11 липня 1989 року міським РАЦС м. Харкова, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що зроблений запис за № 8379 (а. с. 66 зворот).
Відповідно до свідоцтва про народження, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Харкові, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 22 жовтня 1935 року зроблений відповідний запис за № 9-6873. Батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а. с. 67).
Відповідно до запису акта про шлюб № 643 ОСОБА_6 вступила у шлюб з ОСОБА_5 та після шлюбу взяла прізвище « ОСОБА_6 » (а. с. 104).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 05 жовтня 1950 року міським РАЦС м. Харкова, ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 у с. Толоконне Мікояновського району Курської області, про що у книзі записів актів громадянського стану про народження 05 жовтня 1950 року зроблено відповідний запис за № 11430. Батьками ОСОБА_6 є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а. с. 75).
Отже, вказаними доказами підтверджено, що батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , та мати спадкодавця ОСОБА_2 - ОСОБА_6 є рідними братом і сестрою, а ОСОБА_1 та спадкодавець ОСОБА_2 є двоюрідними братом і сестрою.
Листом Харківської місцевої прокуратури № 3 від 22 липня 2020 року та договором-замовленням на замовлення та проведення поховання, укладеного між ОСОБА_12 та ФОП ОСОБА_13 , підтверджується, що похованням ОСОБА_2 , займався ОСОБА_12 , зять позивача (а. 12, 13).
Відповідно до листа комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка № 26» Харківської міської ради від 28 травня 2020 року № 1086/0/507-20, на підставі записів медичної карти амбулаторного хворого встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мешкає по АДРЕСА_2 , перебуває на обліку з 2000 року, діагноз: ІХС, стенокардія стабільна, ІІ ф. кл. атеросклеротичний кардіосклероз; гіпертонічна хвороба ІІ ст. СН-ІІ-А ст. ДЕП ІІ ст. змішаного генезу; церебральний атеросклероз. З травня 2019 року по травень 2020 року був оглянутий терапевтом, а саме: 16 липня 2019 року, 27 листопада 2019 року, 04 лютого 2020 року, 19 травня 2020 року, 27 травня 2020 року (а. с. 72).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Харківської міської ради задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах: від 04 листопада 2015 року 6-1486цс15 та від 23 серпня
2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі
№ 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19).
Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, надав належну оцінку обставинам, на які посилалася позивач на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у ОСОБА_1 об'єктивних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , пов'язаних зі станом його здоров'я.
Судами встановлено, що на час відкриття спадщини ОСОБА_1 було 87 років, він мав низку хронічних хвороб та встановлені діагнози: ІХС, стенокардія стабільна, ІІ ф. кл. атеросклеротичний кардіосклероз; гіпертонічна хвороба ІІ ст. СН-ІІ-А ст. ДЕП ІІ ст. змішаного генезу; церебральний атеросклероз. Протягом встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 тричі був оглянутий лікарем терапевтом, що підтверджується інформацією, наданою Комунальним некомерційним підприємством «Міська поліклініка № 26» Харківської міської ради від 28 травня 2020 року № 1086/0/507-20 (а. с. 72).
Вказані обставини свідчать про наявність у позивача поважних причин (реальних та об'єктивних труднощів) пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що є підставою для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Суди також врахували, що пропущений позивачем строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним - менше місяця, а також те, що позивач є єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_2 .
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій самостійно встановили факт родинних відносин між ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_2 без заявлення такої позовної вимоги, є безпідставними. Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Так, відповідно до частини першої статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Таким чином, дослідження доказів у справі, зокрема, доказів наявності родинних відносин між ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_2 , встановлення фактичних обставин справи, є обов'язком суду, та не пов'язано з вирішенням вимоги про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з якою позивач до суду не звертався, про що помилково зазначив заявник в касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги про порушення майнових прав та обов'язків територіальної громади м. Харкова щодо можливості визнання квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності ОСОБА_2 , відумерлою спадщиною та її подальшої передачі у комунальну власність м. Харкова у порядку статті 1277 ЦК України, є безпідставними, оскільки визначення спадкоємцю додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за наявності доведеності поважних причин його пропуску не є порушенням прав територіальної громади міста.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта