02 травня 2022 року м. Рівне №460/3741/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати з 01 серпня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-X11, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з 01 серпня 2021 року до зміни законодавства або зміни правового статусу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії) та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. Також, позивач вказує, що вона проживає в населеному пункті, який знаходиться на території зони радіоактивного забруднення, у зв'язку з чим він набув право на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивач звертає увагу на те, що з 1 січня 2015 року статтю 39 було виключено з Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". В подальшому, з 1 січня 2016 року до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" включена стаття 39, відповідно до якої доплата встановлюється громадянам, які працюють у зоні відчуження. Разом з тим, виключення статті 39 з Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 1 січня 2015 року було визнане неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018. Отже, у спірних правовідносинах була відновлена дія статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, яка застосовувалася до 1 січня 2015 року, що, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог з 01 серпня 2021 року. З наведених вище підстав, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що редакція статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка діє з 1 січня 2016 року, передбачає виплату доплати лише громадянам, які працюють у зоні відчуження. При цьому, відповідач наголосив, що при ухваленні рішення № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року Конституційним Судом України не було проаналізовано чинну редакцію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тобто, фактично Конституційним Судом України визнано неконституційним виключення статті 39 з Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не її чинну редакцію станом на 17 липня 2018 року. Також відповідач звернув увагу на те, що позивач з заявою про перерахунок пенсії не звертався. З огляду на вказане вище, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тобто не порушуючи вимог статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.
Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:
17 лютого 2022 року позовна заява надійшла до суду.
24 лютого 2022 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
29 квітня 2022 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини справи, встановлені судом:
ОСОБА_1 є громадянкою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 11.10.1993 року.
Позивач проживає в с. Масевичі Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з довідкою Управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 14 березня 2022 року № 03/1456, позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за віком при повному стажі у період з 01.08.2021 року по даний час за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", отримувала надбавку по ст.51 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в період з 01.08.2021 року не працює.
Позивач не зверталася до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі, встановленому безпосередньо вказаною нормою права, оскільки вважає, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ, а тому відповідач повинен був автоматично виплачувати позивачу таку доплату з 17.07.2018 року.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 1 січня 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, пунктом 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058, або спеціальним Законом № 796.
Стаття 39 Закону № 796 у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, була викладена так:
"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.
4 лютого 2016 року прийнятий Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" № 987-VIII (далі - Закон № 987), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796 статтю 39 наступного змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76 у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796 вказане рішення не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987.
Стаття 39 у редакції Закону № 987, яка чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
З огляду на наведене вище, суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796 до внесення змін Законом № 76 спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону № 796 у редакції Закону № 987. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 1 січня 2015 року, тому вимоги позивача щодо нарахування та виплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону № 796 з 01 серпня 2021 року підлягають до задоволення.
Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким.
Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.
Як зазначав суд раніше, з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987.
Тому, стаття 39 Закону № 796 з 17 липня 2018 року має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
В іншій частині стаття 39 Закону № 796 діє у редакції Закону № 987.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України, Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону № 796 установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом № 79 Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вирішив:
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
Таким чином, суд констатує, що рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796. Натомість, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796, вимоги позивача з 01 серпня 2021 року про нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796 підлягають до задоволення.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на вказане, сума судового збору в розмірі 992,40грн, сплачена відповідно до квитанції від 31 січня 2022 року № 1018567629, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01 серпня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з 01 серпня 2021 року до зміни законодавства або зміни правового статусу ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992,40грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 02 травня 2022 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Т.О. Комшелюк