Ухвала
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 200/13156/15
провадження № 61-3188ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин,
У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна майна.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 зазначила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 січня 2014 року. За час спільного проживання подружжя придбало автомобіль марки «Mitsubishi», модель «Outlander», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Після розлучення подружжя не може дійти згоди щодо розподілу спільного майна. Вважала, що вказаний автомобіль належить їм на праві спільної сумісної власності, оскільки був придбаний за кошти, які набуті під час сумісного проживання.
З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 193 582, 05 грн як компенсацію Ѕ вартості спірного автомобіля, а також витрати на проведення експертизи та судовий збір.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
12 грудня 2019 року відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року скасовано заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року, справа призначена до розгляду в загальному порядку.
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин.
В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що у рішенні про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 встановлено факт того, що з 2012 року шлюбні відносини між подружжям та ведення спільного господарства припинено. Сторони проживають окремо, а тому вважає, що цей факт не потребує доказування.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2021 року зустрічна позовна заява прийнята до розгляду спільно з первісним позовом.
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на її користь грошові кошти у розмірі 193 582,05 грн, що складають Ѕ частини вартості автомобілю марки «Mitsubishi», модель «Outlander», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин, відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивовано тим, що спростування презумпції спільності права власності подружжя можливо належними та допустимими доказами, проте ОСОБА_1 не було надано жодного доказу, який би підтверджував, що кошти на придбання спірного автомобілю він отримав із власних джерел.
09 березня 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року у вказаній справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.
Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) або у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.
Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.
Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (якщо суд не дослідив зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин, повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Сердюк