Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3978/2022
26 квітня 2022 року місто Київ
справа №759/2918/21
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Журибеди О.М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
У лютому 2021 року позивач звернулася до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позову і до досягнення повноліття дитиною.
В мотивування вимог посилалася на те, що з 04 травня 2012 року вона з ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2014 року.
Від даного шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачем.
Вказувала, що починаючи з 2014 року допомога від відповідача на утримання дочки була незначна та нестабільна, інших дітей на утриманні останній не має.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів - ОСОБА_1 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця до досягнення дитиною ювноліття, починаючи з 12 лютого 2021 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 908 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що позивачем залишено поза увагою здійснення відповідачем регулярних щомісячних платежів на утримання дитини, принаймні нарівні прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що вбачається зі змісту копій квитанції на підтвердження факту переведения платежів на картковий рахунок позивача, а відтак твердження позивача про несплату аліментних зобов'язань не відповідає дійсності.
Вказував, що зазначені документи надавалися під час подачі заяви про перегляд заочного рішення, однак суд першої інстанції не досліджував їх, а обмежився формальним твердженням про не зазначення поважності причин неявки у засідання.
Зазначав, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу про завчасний виклик відповідача у судове засідання, а тому яким чином останній міг зазначити про поважність причин неявки у судове засідання є ніщо іншим як формальність відмови у доступі до правосуддя судом першої інстанції.
Посилався на те, що з довідки про доходи за 2019 рік вбачається, що відповідачем при своєму доходу оплачувались кошти на ім'я позивача на рівні орієнтовно однієї чверті своїх доходів, відтак твердженна позивача про те, що відповідач не бере участі в утриманні дитини не відповідає дійсності.
Відзиву на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надійшло.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.
Згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Положеннями частин 2, 4 ст.128 ЦПК України визначено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідач протягом 15 днів з для отримання даної ухвали, але не пізніше 07 липня 2021 року повинен надіслати суду відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідачу ОСОБА_1 ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року було направлено за адресою: АДРЕСА_1 . Однак конверт з ухвалою повернувся на адресу суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с.21-22).
А відтак, судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми процесуального права, оскільки відповідач ОСОБА_1 не був повідомлений про розгляд справи Святошинським районним судом міста Києва, а тому не мав можливості подати відзив на позовну заяву та докази на підтвердження своїх заперечень, що є безумовною підставою для скасування рішення суду відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.
Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, з 04 травня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2014 року.
Від даного шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,яка проживає з позивачем.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Так, згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
При цьому, частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження. З огляду на відсутність імперативної заборони, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що наразі дочка сторін проживає разом з матір'ю, так як ОСОБА_1 є її батьком та на нього покладено однаковий з ОСОБА_3 обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини, при цьому добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов'язку не було досягнуто, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Щодо твердження представника відповідача про те, що позивачем залишено поза увагою здійснення відповідачем регулярних щомісячних платежів на утримання дитини, принаймні нарівні прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що вбачається зі змісту копій квитанції на підтвердження факту переведения платежів на картковий рахунок позивача, а відтак твердження позивача про несплату аліментних зобов'язань не відповідає дійсності, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
З доданих до заяви про перегляд заочного рішення квитанцій вбачається, що ОСОБА_1 на картку ОСОБА_3 було перераховано:
08 березня 2020 року - 1000 грн., призначення платежу - на свято;
31 серпня 2021 року - 1600 грн., призначення платежу - на утримання дитини;
10 вересня 2021 року - 90 грн., призначення платежу - на карманні витрати;
10 вересня 2021 року - 1400 грн, призначення платежу - на утримання дитини;
12 березня 2021 року - 2000 грн., призначення платежу - переказ особистих коштів;
16 квітня 2021 року - 300 грн., призначення платежу - переказ особистих коштів;
08 травня 2021 року - 7500 грн., призначення платежу - переказ особистих коштів.
Також стороною відповідача були надані копії квитанцій щодо переводів на картку ОСОБА_3 злотих по курсу до гривні за 28 травня 2019 року, 12 серпня 2019 року, 13 листопада 2019 року, 27 березня 2020 року, 12 травня 2020 року, 26 травня 2020 року, 05 жовтня 2020 року, 14 грудня 2020 року.
Разом з тим, надані стороною відповідача квитанції свідчать, що матеріальна допомога ОСОБА_1 надається дочці ОСОБА_5 не щомісячно, іноді у незначному розмірі, а відтак ці обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення аліментів, а сплачені відповідачем кошти можуть бути враховані при виконанні рішення суду.
Статтею 191 СК України, визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернулася до суду з позовом 12 лютого 2021 року, а тому саме з цієї дати повинні бути стягнуті аліменти.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_3 .
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів - ОСОБА_1 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 12 лютого 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 908 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: