Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3921/2022
26 квітня 2022 року місто Київ
справа № 761/36727/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Пономаренко Н.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
У жовтні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просила розірвати шлюб укладений між нею та ОСОБА_1 , який зареєстрований 28 серпня 1993 року Палацом реєстрації шлюбів та новонароджених, актовий запис №2555.
В обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що 28 серпня 1993 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб, від якого сторони мають двох дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказувала, що впродовж декількох років сімейне життя між нею та відповідачем поступово погіршувалось, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин.
Зазначала, що кожен з подружжя має діаметрально різні погляди на шлюб, сім'ю та її цінності, відповідач постійно нехтує сімейними цінностями, з його ініціативи постійно виникають сварки.
Посилалася на те, що шлюб носить лише формальний характер, подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливе.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 28 серпня 1993 року Палацом реєстрації шлюбів та новонароджених, актовий запис №2555 розірвано.
Прізвище після розірвання шлюбу залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що він заперечує проти розірвання шлюбу, вважає помилковим висновок суду про те, що примирення між сторонами неможливе, жодних підстав для розірвання шлюбу не має, а розірвання шлюбу суперечитиме інтересам сім'ї, в тому числі інтересам спільних дітей.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідача від позивача не надійшло.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 серпня 1993 року Палацом реєстрації шлюбів та новонароджених, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис №2555.
Від даного шлюбу сторони мають двох дітей: дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч.2 ст.104та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом посилалася на те, що відносини між нею та відповідачем погіршилися, внаслідок чого почуття любові втрачені, збереження сім'ї є неможливим, а шлюб носить виключно формальний характер.
Звертаючись з апеляційною скаргою відповідач вказував на те, що він заперечує проти розірвання шлюбу, однак за період знаходження справи в суді апеляційної інстанції відповідач не надав доказів, що відносини між ним та ОСОБА_2 змінились.
Встановивши, що сім'я фактично розпалась та зберегти її неможливо, оскільки збереження сім'ї призведе до порушення інтересів кожного з подружжя, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач вважає помилковим висновок суду про те, що примирення між сторонами неможливе, жодних підстав для розірвання шлюбу не має, а розірвання шлюбу суперечитиме інтересам сім'ї, в тому числі інтересам спільних дітей не заслуговують на увагу, оскільки такі твердження відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції відповідач у апеляційній скарзі не навів обгрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість його висновку щодо неможливості збереження шлюбу.
Вирішуючи спір, суд першої інстанціїз'ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим, тоді як доводи відповідача зводяться до незгоди з рішенням суду, що не впливають на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та його висновків.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позовних вимог є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: